4. згода
5. втеча
На думку соціологів співробітництво є найкращим шляхом подолання конфліктів. В більшості конфліктних ситуаціях є 2 рівні:
1. прихований
2. відкритий
Крім того, конфлікти класифікують на:
1. функціональні та дисфункціональні
2. конструктивн та деструктивні
3. короткотривалі та довготривалі
Кожен з основних типів конфлікту перебирає на себе особливості тієї системи, де вони відбувається.
Отже:
Соціально-економічний конфлікт – виникає внаслідок незадоволення існуючим економічним становищем
Національно-етнічний – виникає внаслідок проблем збереження територіальної цілісності країни
Політичний конфлікт – виникає внаслідок боротьби та перерозподілу влади
Щодо кількості учасників конфлікту, то їх класифікують:
1. міжгрупові
2. конкретними групами та асоціаціями
3. внутрішньо-інституційні
4. між інститутами
5. між державами
6. між культурами
21. Соціальний контроль
Соціальний контроль – засіб саморегуляції соц. системи, що забезпечує впорядковану взаємодію між її членами, шляхом нормативного регулювання.
Основним компонентом типової системи соц. контролю є індивідуальні дії, система соц. школи оцінок, категоризація, характер суспільної самосвідомості, санкціонування, індивідуальна система оцінок, характеристика індивідуальної самосвідомості.
Соц. цінність – значущість явищ і предметів з точки зору їх відповідності нормам сус-ва, а також соц. груп або окремих осіб.
Соц. норма – загально визначене правило, зв'язок поведінки дії індивідів та груп. Вони поділяються:
1. індивідуальні та групові
2. визнані та невизнані
3. прогресивні та регресивні
4. регіональні та глобальні
Найчастіше соц. норми поділяються на:
1. соц. приписи
2. соц. правила
Соц. приписи – норми, що визначають соц. становище індивіда. До них відносять право, звичаї, мораль, моду, правила пристойності.
Технічні правила – норми, що регулюють відносини людини і природи. До них належать різноманітні інструкції, правила і т. д. . важливу роль в механізмі соц. контролю виконують звички.
Звичка – це встановлений спосіб поведінки, з яким пов’язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативний осуд з боку групи сус-ва. Одним з важливих елементів соц. норми є санкція.
Санкція – це стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення суспільної збалансованості.
1. негативні
2. позитивні
А також:
1. сатиричні
2. релігійні
3. етичні
4. правові
5. формальні
6. неформальні
Девіантна поведінка – це вчинок людини чи групи людей, які не відповідають офіційно встановленим у даному сус-ві нормам.
22. Предмет, об’єкт і функції соціології права
Соціологія права – це галузь соціології, що вивчає закономірності функціонування права в системі соц. інститутів, динаміку та розвиток структури правових норм та їх роль у сус-ві, механізми реалізації в поведінці індивіда, групи чи інститутів.
Предметом соціології права є соц. відносини, за яких формуються правові норми.
Об’єктом є соц. правові відносини.
Дана галузь досліджує кілька головних напрямків:
1. походження правових норм, що склалися історично
2. соц. відносини, що є об’єктом правового регулювання
3. правові мотиви, що поступово втілюються в правові акти
Класифікація соціології права:
1. за рівнем дослідження (міро, мезго, марко)
2. за особливостями дослідження (теоретична, емпірична)
3. за цілями і завданнями (фундаментальна, прикладна)
4. за категоріями права та соціології (за юридичними категоріями – соціологія адміністративного права, за соціологічними категоріями – соціологія шлюбу або сімї0
Загальні функції соціології права:
1. теоретико-пізнавальна реалізується обґрунтуванням причинно-наслідкових зв’язків взаємодії права і соціології.
2. практична – реалізується через прогнозування правової ситуації в країні, вивчення громадської думки і містить елементи прогнозування та оцінки.
Конкретні функції соціології права:
1. інтегративна – об’єднуюча, що складається з сус-ва та права
2. регулятивна функція
3. охоронна – спрямована на захист інтересів індивіда чи групи
4. комунікативна – правові документи є носіями важливої інформації, що є обов’язковою для виконання, тобто ця інформація носить наказовий характер.
5. соціалізуюча – реалізується шляхом соц. інтеграції підростаючого покоління через засвоєння соц. норм.
23. Правова культура та правова поведінка
Правова культура – це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнень сус-ва в правовому процесі і відображають в правовій формі стан свободи особи та ін. соц. якості особистості.
Розрізняють правову культуру особистості та сус-ва.
Правова культура особистості – це єдність правових знань, вмінь, почуттів, вольових компонентів, повага до закону, активної правомірної діяльності, з а якою виявляється повага до права як соц. інституту.
Правова культура сус-ва – це сфера матеріального і духовного відтворення права, юридичного ставлення до нього та практика, що склалася в певний історичний період.
Функції правової культури:
1. пізнавально-перетворююча
2. регулятивна
3. ціннісно-нормативна
4. комунікативна
Однією з складових правової культури є правосвідомість – це специфічна форма суспільної свідомості відображення правової діяльності в теоріях, поглядах, почуттях, уявлення людей про право.
Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображають теоретичне ставлення сус-ва до норм права.
Правова поведінка – сукупність соціально-значущих дій або бездіяльності, що стосується сфер життя, які регулюються правом.
Негативна частина правосвідомості відноситься до правового нігілізму – це правове безкультур’я, відкидання або ігнорування юридичних норм права,правових цілей та зневажливе ставлення до правових традицій.
Причини правового нігілізму:
1. невідповідність норм права сучасним реаліям життя
2. слабка санкція
3. нестабільність або нестійкість певної норми
4. відрив соціальної норми від реалії життя.
Життєдіяльність людини регулюється багатьма чинниками і один з яких є правова поведінка.
На сьогодні виділяють такі види правомірної поведінки:
1. матеріальна правомірна поведінка, яка спрямована на досягнення соціо-економічних, інтелектуальних та інших результатів.
2. інструментальна правомірна поведінка – постає у вчинках, що мають юридичні наслідки
3. правова без дія особистості – проявляється у пасивному дотриманні законів
4. соціально-правова активність – постає як добровільна ініціатива, що сприяє зміцненню правопорядку та інтересу до права.
24. Предмет, об’єкт і функції соціології політики
Соціологія політики є міждисциплінарною науко, що зосереджується на пізнанні та дослідженні політичного життя, діяльності суб’єктів політики, політичної поведінки індивідів, широких мас.
В соціології політики використовуються такі поняття як економічна політика, міжнародна політика, соц. політика і т. д. .
Політика – це галузь відносин між соц. суб’єктами щодо здійснення політичної влади.
Соціологія політики – це галузь соціологічного знання, що вивчає соц. механізми здійснення влади, їх вплив на сус-во, закономірності впливу на законність та порядок, політичні засади соц. інститутів, напрямки функціонування політичної свідомості та політичної поведінки в сус-ві.
Предмет соціології політики охоплює соц. аспекти функціонування політичної сфери, інституціалізацію, соціалізацію, а також політичну свідомість і діяльність людей.
Специфікою соціології політики є те, що вона вивчає політику через дослідження окремих соц. засад. Вона досліджує переважно відносини політики і сус-ва, діяльність окремих соц. інститутів через призму політики. Соціологія політики вивчає виникнення політичного феномену в середині соц. контексту.
Широке коло досліджень соціології політики дало змогу сформувати політичне поле соціології політики:
1. аналіз політичного процесу – сюди входять дослідження відносин, взаємодії політичних і неполітичних організацій, інститутів, де основними компонентами є інститут держави.
2. соціологічний аналіз механізму функціонування влади та участь індивідів у здійсненні політичної влади
3. політична стратифікація – виражається у взаємодії державних і політичних інститутів, партій та рухів.
25. Електоральні дослідження в соціології політики
Електоральна соціологія є однією з складових соціологічної науки.
Електоральна соціологія – це галузь соціологічної науки, що займається вивченням політичної взаємодії суб’єктів сус-ва, шляхом аналізу механізму їх політичної участі в житті соціуму, умови та особливості їх об’єднання в політичні групи.
Головним завданням є дослідження мотивації поведінки виборців під час голосування та чинників, що впливають на електоральні симпатії.
Предметом електоральної соціології є електоральна поведінка виборців, а об’єктом є процес обрання представників законодавчої влади.
Соціологічна концепція виборчої активності – настрої виборців залежать не від популярності партій, а від соц. верстви, до якої належать виборці. Ці соц. верстви забезпечують тій чи іншій партії більш-меншу стійку виборчу базу.
Соц. психологічна концепція – настрої виборців залежать не від популярності партії, а від настроїв в сімї та найближчому оточенні.
Теорія раціонального вибору – виборець керується своїми меркантильними інтересами, тобто за ту партію, яка для нього є найвигідніша.
Теорія політичного поля – пояснює електоральний вибір особливостями реалізації політичної влади через призму відносин домінування – підкореності. Центральним питанням є поняття «соціальний простір» та «політичне поле».