Система захисту, підтримки і допомоги дитині з неблагополучної родини повинна" містити в собі скоординовану програму корекції, адаптації, реабілітації і реадаптації професіоналів: психологів, медиків, педагогів, волонтерів, соціальних працівників.
Ситуація в суспільстві найбільш негативно позначилася на дітях, що мали погану спадковість, яка в подальшому спричиняла їхній неповноцінний розвиток. Спадковість дитини, негативно чи позитивно впливаючи на її розвиток, багато в чому залежить ще і від існуючих суспільно-економічних, соціально-політичних обставин, психологічних чинників, навколишнього середовища, типу особистості, що розвивається тощо. Наприклад, недостатність харчування в ті часи, зміна якості їжі, її одноманітність, брак жирів, білків, соматичні хвороби разом з тяжким моральним мікрокліматом у родині та в новій школі дали в підсумку набуту невротичну схильність у багатьох дітей з відносно здоровою спадковістю. Люди - акумулятори енергії, яка є результатом впливу минулого індивідуального досвіду і спадкоємних впливів, тож відповідна реакція їх у набагато більшому ступені є результатом впливу минулих роздратувань, ніж даного роздратування, що служить лише приводом для виявлення того, що по суті є результатом минулих впливів. Душевний стан дітей та їхні аморальні вчинки можуть бути ознаками неврозу або психічного виснаження. Медичний термін "невроз" визначає один із видів нервово-психічного захворювання. Невротичні прояви визначаються передовсім тим, як особистість сприймає й оцінює дійсність, своє місце в суспільстві. Більшість неврозів, зазвичай, виникає в періоди вікових криз і є найбільш поширеним видом нервово-психічної патології. Неврози відображають багато проблем людських взаємин - спілкування між людьми, розуміння їх, пошуку свого "Я", самоствердження тощо.
Л.С.Виготський зазначав, що невроз - це така форма захворювання, в якій конфлікт між інстинктами й середовищем призводить до незадоволення перших, до витиснення потягів у підсвідомість, до тяжкого розщеплення психічного життя. Однією з ознак неврозу є виникнення різноманітних за своєю природою емоційних розладів особистості, серед причин яких часом є порушення стосунків у сім'ї.
Діти переживають психічне враження. Багато з них дивляться очима стареньких, у дітей 8-9 років на обличчях немає усмішки. У багатьох настільки розхитані нерви, що одні з будь-якого приводу можуть почати плакати, інші розлючено кинутися на уявного кривдника, дехто - замкнутися в собі. Є випадки психічних захворювань. Але всі ці явища минають, якщо поліпшити загальний фізичний стан дітей.
Лікар Аранович вважає, що симптом "неврозу виснаження" у дітей формується під впливом поганого настрою, через нестійкість психоемоційних утворень, схильність до проявів ознак стомленості за відсутності її причин та через швидку загальну стомлюваність дитячого організму. З боку інтелектуальної сфери відзначається значне пониження здатності до розумової діяльності. Діти ніби ситі завдяки наповненню травного тракту об'ємною вуглеводистою їжею, подоланню почуття голоду або внаслідок самозахисного пристосування та звикання організму до часткового голодування - жирового й білкового. Але внутрішня будова організму підривається одноманітною, погано засвоюваною їжею. Брак достатньої кількості жирів та білків призводить до біохімічних порушень в організмі, що росте. Разом з біологічним впливом психічні моменти соціального походження дають у результаті невропатичні та психопатичні стани. Звідси перевага інтересів та прагнень персервуючих так званих голодних тем, які в декого мають нав'язливий характер та патологічну жадібність до їжі. Як результат - дрібні крадіжки їстівного, відбирання харчів у слабших, обман дорослих. Це так звана гедонічна активність, їстівний та елементарно-самоохоронний зв'язок організму з зовнішнім світом, за якого всі інші його зв'язки обмежуються лише захопленням усього їстівного, приємного, корисного та відкиданням усього неїстівного, неприємного, невигідного без урахування наслідків своїх реакцій. Такий утилітарно-гедонічний механізм зв'язків дитини з зовнішнім світом є найнижчою стадією психізму, притаманного всім живим істотам. Коли він панує над рештою функцій, то поступово деформуються певні підсистеми особистості (когнітивна, емоційно-вольова, поведінкова та інші).
Таким чином, у цих дітей є певна психічна недорозвиненість у сфері соціально-етичних емоцій, певна дефективність. Але при цьому треба мати на увазі, що ця дефективність, інфантилізм поведінки є результатом не недорозвиненості самого організму, а відсутності середовища, яке нормально розвиває реакції дитини, її поведінку в бік вищих порівняно з початковою гедонічною мотивацією форм поведінки. Як стверджує А.Б.Залкінд, "середовище наповнює їхню спрямованість хворим змістом, середовище закупорює їхню самостійність або спотворює шляхи її застосування, але правильно побудоване середовище - зцілює". Хоча це твердження є даниною соціоцентричним поглядам у вихованні, воно не занадто перебільшене стосовно обстежуваного контингенту дітей. Утім, ситуативність наукової позиції згаданого та інших авторів цього напрямку позначилася, як засвідчив процес дальшого функціонування системи профілактики, корекції та реабілітації безпритульності, на змісті, методах і результатах цієї роботи.
С.Т.Шацький зазначав: "У чому найгірше, що дає вулиця? У безладності вражень, у неможливості одержати навички ґрунтовно що-небудь робити, міркувати, у створенні нестійких настроїв. Вулиця збуджує нерви, створює дикі характери, придушує гальмуючі центри й розумну волю. Але вона залучає швидким задоволенням дитячих інстинктів, цікавості, товариськості й могутньо діє на дитяче наслідування".
У 20-х роках існувала теорія "моральної дефективності", яка зараховувала дітей, важких у виховному процесі до цієї категорії. Внаслідок цього багато цілком нормальних дітей опинялися за ґратами в будинках для дефективних. П.П.Бленський як і дехто з інших учених того часу ставилися до цієї теорії критично. Він вважав, що "моральна дефективність" - це легка розумова відсталість. А легка означає, що вона не медична, а педагогічна. Безпритульна дитина - це найчастіше педагогічно занедбана дитина, настільки занедбана, що в неї ще немає такого розумового розвитку, який потрібен для усвідомлення соціально-моральних відносин та норм. Н.К.Крупська констатувала, що термін "морально-дефективний" санкціонував зовсім неприпустиме ставлення до безпритульних дітей. Для "морально-дефективних" дітей ввели карцер, "ізолятор", образливе звертання... все дозволено, з дітьми нічого не поробиш: вони дефективні.
Поняття моральної недосконалості - поняття не біологічне, а соціальне. Воно не вроджене, а придбане і виникає не з біологічних факторів, що формують організм і його поводження, а з соціальних, що направляють і пристосовують поводження до умов існування в тому середовищі, в якому дитині доводиться жити.
Але не можна ставитися до цієї теорії однобічно. Тоді, коли педагог констатує аморальність дитини, треба показати її психопатологові, тому що педагог не може сам ставити діагнози душевним хворобам. Лікар-психопатолог ставить той чи інший діагноз, найчастіше діагностує епілепсію чи розумову дефективність. Тоді дитину треба лікувати у відповідній клініці на підставі її хвороби, а не моральної дефективності. Але там, де клінічних хвороб немає, треба виховувати дитину як здорову, але педагогічно занедбану, тобто важковиховувану.
Уроджені форми емоційного реагування необхідно коректувати через індивідуальну програму корекції.
Численні дослідження соціальних психологів (Л.С.Виготського, А.Б.Запкінда, О.Р.Лурія), дефектологів (Копистянського, А.Володимирського), представників пенітенціарної педагогіки (А.С.Макаренка, В.І.Куфаєва), свідчать, що безпритульна дитина відрізняється від інших дітей своєю поведінкою. Довготривале життя на вулиці спричинює неврівноваженість, легку емоційну дратівливість та істеричність. Хронічне недоїдання, голод, антигігієнічні умови життя, рання статева активність впливають на фізичний стан безпритульної дитини. Така хронічна фізична травма не може минути безслідно й безболісно для дитячого організму. Діти були фізично виснажені, їхні м'язи кволі, в них спостерігалося недокрів'я, нервово-м'язова й судинно-рухлива збудливість, часто - нічне нетримання сечі, неспокійний сон, вдень млявий, сонливий стан та підвищена вразливість до температурних коливань. Паралелі, які напрошуються з сучасністю, змусили нас детально дослідити фізичний і психічний стан обраного для вивчення контингенту дітей.