Смекни!
smekni.com

Простір і час у контексті глобалізації (стр. 2 из 3)

Адже обоє цих підходу вимагають визнання непереборності іншого, але для цього «інше» повинне спочатку перетворитися в непіддатливе, негнучке, у буквальному значенні «грузле» ціле. Щоб у ході опору таке ціле дійсно сформувалося, середовище повинна піддаватися завзятим і ефективним атакам - але загальним наслідком нової мобільності є той факт, що в капіталу й фінансів практично не виникають необхідності «гнути те, що не гнеться», ламати перешкоди, переборювати або послабляти опір; а якщо вона й виникає, то від її завжди можна відмовитися на користь більше «м'якого» підходу. Якщо зіткнення з «іншим» вимагає дорогого застосування сили або стомлюючих переговорів, капітал завжди може переміститися в більше «спокійне» місце. Навіщо вступати в зіткнення, якщо його можна уникнути?

Воля пересування й самовизначення суспільств

Оглядаючись назад, у минуле, задаєшся питанням, у якому ступені геофізичні фактори, природні або штучні границі територіальних одиниць, неповторна ідентичність кожного народу й культурної спільності, а також розходження між поняттями «усередині» і «зовні» - всі традиційні предмети географічної науки - були в сутності лише концептуальними похідними або ж матеріальними проявами «обмежень швидкості», а в більше загальному плані, тимчасових і вартісних обмежень волі пересування.

Поль Веріліо висловив таке припущення: якщо заява Френсиса Фукуями про «кінець історії» і є досить передчасним, те сьогодні можна все з більшою впевненістю говорити про «кінець географії». Відстані вже не мають значення, а ідею геофізичної границі в реальному сучасному світі стає усе сутужніше підтримувати. Раптово стає ясним, що розділові лінії, що існували на континентах і земній кулі в цілому, були лише функцією відстаней, яким примітивні засоби транспорту й труднощі подорожей ніколи додали характер незаперечної реальності.

Дійсно, поняття «відстані» - це не об'єктивна безособова фізична «даність», а соціальний продукт; його довжина залежить від швидкості, з якої ми його переборюємо (а в монетарній економіці - ще й від того, у скільки обходиться така швидкість). Всі інші соціально обумовлені фактори визначення, поділи й підтримки колективної ідентичності - начебто державних кордонів або культурних бар'єрів - у ретроспективі представляються лише другорядними наслідками цієї швидкості.

Відзначимо, що саме це, зважаючи на все, є причиною, по якій «реальність границь», як правило, була класово обумовленим явищем: у минулому, як і сьогодні, еліта - багатії й влада що підтримують - завжди відрізнялася більшим космополітизмом, чим інше населення країн, де вони проживали; за всіх часів вони прагнули до створення власної культури, що не визнавала границь, настільки міцних для простолюдинів; у них було більше загального с елітами по ту сторону границі, чим з більшістю населення по цю сторону. Імовірно, по цій же причині Білл Клінтон, представник самої могутньої еліти сучасного миру, смог заявити, що вперше в історії перестали існувати розходження між внутрішньою й зовнішньою політикою.

Адже сьогодні життя еліти майже не пов'язана з розходженнями між поняттями «тут» і «там», «усередині» і «зовні», «близько» і «далеко». Коли час контакту стискується й скорочується до незначної величини довжиною в секунду, простір і просторові покажчики перестають відігравати роль, принаймні для тих, чиї дії здійснюються зі швидкістю передачі листа по електронній пошті.

Протилежності « усередині-зовні», « тут-там», « близько-далеко» служили для фіксації ступеня приручення, одомашнювання й звичності різних фрагментів (як людських, так і неживих) навколишнього світу.

Близькими, досяжними називають насамперед явища звичайні, знайомі й очевидні; це люди або речі, з якими зустрічаєшся, зіштовхуєшся й взаємодієш щодня в ході звичної, рутинної, повсякденної діяльності. «Близько» - це простір, усередині якого людина почуває себе «як удома», простір, де він рідко, якщо взагалі коли-або, випробовує непевність, не знає, що говорити й робити. З іншого боку, «далеко» - це простір, де людина виявляється час від часу або не виявляється ніколи, де відбуваються речі, які він не здатний передбачати або зрозуміти, і не знає, як йому реагувати на що відбувається, простір, що містить таке, про що він мало що знає, від якого він мало чого чекає і яке його не хвилює. В «далекому» просторі людина починає нервувати, відправитися «далеко» - значить виявитися за межами своїх знань, не на своєму місці й не у своїй стихії, очікуючи неприємностей і побоюючись гіршого.

Всі ці характеристики надають протилежності « близько-далеко» ще один найважливіший аспект: мова йде про протилежність між ясністю й неясністю, упевненістю й коливаннями. Виявитися «далеко» - значить виявитися в лиху, у цьому випадку від людини потрібен розум, хитрість, спритність або сміливість, йому необхідно довідатися чужі правила, без яких не обійтися, і опанувати ними методом ризикованих проб і найчастіше дорогих помилок. Ідея «близького», навпаки, означає відсутність проблем, тут досить безболісно засвоєних звичок, а раз це звички, то вони не відчуваються як тягар, проходження їм не вимагає зусиль, і просто не виникає приводу для занепокоєння й коливань. Корінь поняття «місцеве співтовариство» лежать саме в цій протилежності між «тут» і «там», «близько» і «далеко».

Для періоду нової й новітньої історії характерно безперервне вдосконалювання засобів пересування. Саме в сфері транспорту й подорожей відбувалися особливо радикальні й швидкі зміни; прогрес тут, як уже давно відзначив Шумпетер, був зв'язаний не з ростом кількості поштових диліжансів, а з розробкою й масовим виробництвом зовсім нових засобів пересування - поїздів, автомобілів і аеропланів. Саме доступність швидкісних засобів пересування стала головним каталізатором характерного для сучасної епохи процесу розкладання й підриву всієї сукупності соціальних і культурних явищ місцевого походження; процесу, суть якого вперше відбив Теніс у своїй знаменитій формулі сучасності як перехід від Gemeinschaft до Gesellschaft - від співтовариства до суспільства.

Серед всіх технічних факторів мобільності особливо важливу роль грала передача інформації - засіб повідомлення, не пов'язане з переміщенням фізичних тіл або лише незначно й в останню чергу пов'язане з ним. Неухильно й послідовно розроблялися технічні засоби, що дозволяли переміщатися інформації незалежно від її фізичних носіїв, а також від об'єктів, про які ця інформація повідомляла: звільнення означаючого від прив'язки до означуваного. Відділення руху інформації від переміщення її носіїв і об'єктів привело, у свою чергу, до диференціації швидкості їхнього пересування; передача інформації набирала швидкість темпами, недосяжними для переміщення фізичних тіл або зміни ситуацій, про які ця інформація повідомляла. Потім поява комп'ютерної «всесвітньої павутини» поклало кінець - у тім, що стосується інформації, - самому поняттю «переміщення» (і «відстані», яких необхідно перебороти), зробивши інформацію, як у теорії, так і на практиці, моментально доступної по всій земній кулі.

Сукупні результати останньої події воістину величезні. Його вплив на взаємодію між соціальною асоціацією й дисоціацією відзначалося багатьма й описувалося в дрібних подробицях. Подібно тому, як людина усвідомлює «сутність молотка», лише коли той зламається, сьогодні ми ясніше, ніж коли-або, бачимо роль, що простір, час і засоби їхнього приборкання грали у формуванні, стабільності/гнучкості й падінні соціокультурних сукупностей. Так звані «тісно спаяні співтовариства» минулого, як ми тепер бачимо, виникли й існували завдяки розриву між майже миттєвим зв'язком усередині невеликого співтовариства (розміри якого визначалися властивостями «засобів передачі», тим самим обмежуючись природними можливостями людського зору, слуху й здатності до запам'ятовування) і величезним часом і витратами, необхідними для передачі інформації від одного співтовариства до іншого. З іншого боку, крихкість і недовговічність сьогоднішніх співтовариств зв'язана насамперед зі скороченням або повним зникненням цього розриву: зв'язок усередині співтовариства не має ніяких переваг над обміном інформацією між співтовариствами - і те, і інше здійснюється миттєво.

От як Майкл Бенедикт підсумував наше ретроспективне відкриття й знову знайдене розуміння тісного зв'язку між швидкістю пересування й соціальною згуртованістю:

«Єдність, можлива в рамках невеликих співтовариств завдяки майже миттєвій і майже безкоштовному зв'язку за допомогою усного мовлення, плакатів і листівок, у більше широкому масштабі не може зберігатися. Соціальна згуртованість на будь-якому рівні - це функція консенсусу, поділюваного знання, і без постійного доповнення й взаємодії; така згуртованість залежить насамперед від раннього й строгого прилучення до культури і її засвоєння. Соціальна гнучкість, навпроти, залежить від здатності забувати й дешевини зв'язку».

Союз «і» в останній пропозиції просто не потрібний: здатність забувати й дешевина (а також висока швидкість) зв'язку - усього лише два аспекти того самого умови, і навряд чи їх варто розділяти. Дешевий зв'язок означає не тільки швидке переповнення, придушення й витиснення отриманої інформації, але й, у не меншому ступені, швидке надходження новин. Оскільки вроджені можливості людського сприйняття залишаються незмінними як мінімум із часів палеоліту, швидкий зв'язок не живить і врівноважує, а затопляє й придушує пам'ять. Можна сказати, що найважливішим з недавніх подій стало ослаблення розходжень між вартістю передачі інформації в місцевому й глобальному масштабі (куди б ви не посилали своє повідомлення по Інтернету, ви платите як за «місцевий дзвінок», що однаково важливо як з культурної, так і з економічної точки зору). Це, у свою чергу, означає, що інформація, що надійшла, що вимагає уваги, ознайомлення, і, нехай ненадовго, що залишається в пам'яті, створена у всілякий і автономних друг від друга місцях, а виходить, найімовірніше, несе в собі несумісні й взаємовиключні повідомлення - чим різко відрізняється від повідомлень, що циркулюють усередині співтовариств, позбавлених комп'ютерного «заліза» і програмного забезпечення й належних лише на природні можливості людини, т. е. повідомлень, що найчастіше повторювали й підсилювали один одного, що сприяли процесу (селективного) запам'ятовування.