За правилами, перебування дитини у лікувальному закладі не може бути довшим, ніж один тиждень. Однак за цей термін неможливо зібрати усіх документів про неї і про її батьків, тому дитина може досить довго (до 3 місяців, а інколи до року) перебувати у лікувальному закладі. Тривале перебування дитини у лікарні може негативно вплинути на стан її здоров'я, вона наражається на ризик бути інфікованою від хворих дітей, умови утримання та раціон харчування не відповідають потребам дитини, а про виховання в таких умовах і говорити зайве.
Сьогодні інтернатні заклади функціонують на підставі Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишались без піклування батьків, затвердженого Наказом Міністра освіти України від 13 травня 1993 року за № 137. Також було прийнято ряд Постанов Кабінету Міністрів України, серед яких слід відзначити:
1. Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального захисту дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків( від 05 квітня 1994 року № 226);
2. Про затвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усиновителів (від 20 липня 1996 року № 775);
3. Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу (від 27 квітня 1994 року №267);
4. Про Центр усиновлення дітей при Міністерстві освіти України (від ЗО березня 1990 року № 98);
5. Про гарячі обіди дітям-сиротам та дітям із малозабезпечених сімей (від 31 серпня 1996 року № 1032) [16, с. 15].
1.3 Альтернативні форми виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки
У світі існує кілька альтернатив утриманню дітей у державних установах. Моделі деінституціалізації (тобто переміщення дітей із "масових" закладів (інституцій) в альтернативне, більш турботливе середовище, а також надання допомоги за місцем проживання) включають у себе різнопланові заходи (див. таблицю 1.).
Таблиця 1. Моделі деінституалізації
| Моделі | Зміст роботи |
| Планування родини | Статеве виховання, роз'яснювальна та просвітницька робота серед молоді щодо запобігання небажаної вагітності, планування сім'ї. |
| Запобігання відмові та розміщенню дітей у державних закладах | Підготовка молодих батьків, соціальна підтримка вразливих сімей, у т.ч. матеріальна, індивідуальний супровід сімей з дітьми, розвиток і надання соціальних послуг сім'ям, які мають дітей з особливими потребами. |
| Реінтеграція кровної/біологічної родини і | Надання послуг щодо возз'єднання та реабілітації сім'ї. |
| Усиновлення/удочеріння | Пошук сімей, які беруть на виховання неповнолітню дитину на правах сина чи доньки й оформлюють це спеціальним юридичним актом (рішенням суду). |
| Прийомні родини | Пошук, підготовка та підтримка сімей, які добровільно взяли із державних закладів від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. |
| Дитячі будинки сімейного типу | Пошук та підтримка сімей, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. |
Якщо говорити про соціально-педагогічну роботу з сім'єю як засобу запобігання появі бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації, то у світовій практиці відпрацьовані такі напрями:
- розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сім'ях;
- нормалізація дітей, які мають функціональні обмеження у фізичному та розумовому розвитку, в біологічних та прийомних сім'ях;
- громадська підтримка сімей;
- усвідомлене батьківство;
- укріплення сімей, що переживають кризу;
- організація груп само- та взаємопідтримки і допомоги, діяльність фахівців із сімейної просвіти;
- формування тендерної рівності, захист жіночих, дитячих прав у сім'ї та суспільстві;
- запобігання і боротьба з насильством у родині;
- запобігання та боротьба з наркоманією, курінням, алкоголізмом, проституцією в родині;
- навчання членів сім'ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримка тяжкохворих, догляд за ними, спілкування з ними та найближчим оточенням, перебування члена сім'ї під слідством та у в'язниці тощо);
- підтримка сім'ї в кризових ситуаціях (смерть члена сім'ї, вихід дитини з сім'ї, випадки насильства в сім'ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім'ї, народження дитини з особливими потребами);
- адаптація сімей у новому середовищі;
- забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов'язками і з життєвими інтересами людини;
- планування сім'ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей через статеве виховання;
- об'єднання поколінь (непрацюючих пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб) [18, с. 78].
Не всі ці напрями реалізуються в Україні повною мірою. Однак відбувається й поступова трансформація державної системи опіки та піклування за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", дитина-сирота - це дитина, в якої померли чи загинули батьки.
Діти, позбавлені батьківського піклування, це діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з:
- позбавленням їх батьківських прав;
- відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав;
- визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними;
- оголошенням їх померлими;
- відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства;
- розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження;
- тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки;
- підкинуті діти, батьки яких невідомі;
- діти, від яких відмовилися батьки;
- безпритульні діти.
На даний час питання надання статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування регулюється Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 (далі - Порядок), що набрала чинності 17.10.2008 [16, с. 27].
Щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які набули відповідного статусу до набуття чинності постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, то їх статус без спеціального на те рішення підтверджується комплектом документів, зокрема:
- статус дитини-сироти - свідоцтвом про смерть кожного з батьків.
- статус дитини, позбавленої батьківського піклування:
- батьки якої позбавлені батьківських прав - рішенням суду;
- яка відібрана у батьків без позбавлення батьківських прав - рішенням суду;
- батьки якої визнані безвісно відсутніми - рішенням суду;
- батьки якої оголошені судом померлими - свідоцтвом про смерть, виданим органами реєстрації актів цивільного стану;
- батьки якої визнані недієздатними - рішенням суду;
- батьки якої відбувають покарання в місцях позбавлення волі – вироком суду;
- батьки якої перебувають під вартою на час слідства - постановою суду;
- батьки якої знаходяться у розшуку органами внутрішніх справ, пов’язаному з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження - ухвалою суду або довідкою органів внутрішніх справ про розшук батьків та відсутність відомостей про їх місцезнаходження;
- у зв’язку з тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки - довідкою закладу охорони здоров’я, що оновлюється раз на півроку;
- підкинутої дитини, батьки якої невідомі, покинутої в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я або яку відмовилися забрати з цих закладів батьки, інші родичі - актом за формою, затвердженою МОЗ і МВС.
1.4 Зарубіжний досвід утримання дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківської опіки та піклування
У багатьох країнах дитячі інтернатні заклади розглядаються як місця, де дітям надається активна терапія, де діти можуть перебувати і короткий, і тривалий час.
За пріоритетністю форми опіки в міжнародній практиці визначаються так:
1. усиновлення
2. опіка в сім'ях родичів
3. прийомна сім'я
4. інтернатний заклад.
За рівнем розвитку системи прийомних сімей країни можна поділити на такі групи:
- країни, де прийомні сім'ї існують більше тридцяти років (Великобританія, Фінляндія, Нідерланди тощо);
- країни, де система прийомних сімей введена нещодавно (Угорщина, Румунія тощо);
- країни, де система прийомних сімей тільки розробляється або планується розроблятися (Україна, Росія, Грузія, Вірменія, Болгарія, Польща тощо) [20, с. 128].
Соціальна робота у США має давні традиції щодо програм догляду за дітьми. Для дітей, які мають відхилення у поведінці чи певні емоційні проблеми, існують заклади (дитячі будинки та притулки) кількох типів: лікувальні центри з цілодобовим перебуванням дитини, сімейні дитячі будинки, кризові та дитячі психіатричні центри, профілакторії тощо.