Смекни!
smekni.com

Соціальні установи по реабілітації інвалідів (стр. 2 из 8)

Для виконання зазначеної програми розроблено

перелік послуг, що надаються інвалідам з ураженням опорно-рухового апарату та центральної і периферичної нервової системи,

перелік послуг, що надаються інвалідам з психічними захворюваннями та розумовою відсталістю,

перелік послуг, що надаються інвалідам з ураженням органів слуху, перелік послуг, що надаються інвалідам з ураженням органів зору,

перелік послуг, що надаються інвалідам з ураженням внутрішніх органів,

перелік послуг, що надаються інвалідам з онкологічними захворюваннями.

На основі державної типової програми розробляється індивідуальна програма реабілітації для інваліда та дитини-інваліда, яка визначається згідно з переліком реабілітаційних послуг, технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення залежно від нозологій захворювань.

Крім цього, визначається гарантований державою перелік реабілітаційних послуг, технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, які надаються інваліду чи дитині-інваліду з урахуванням фактичних потреб залежно від віку, статі, виду захворювання (каліцтва) безоплатно або на пільгових умовах; забезпечується системний підхід в організації реабілітації інвалідів і дітей-інвалідів, послідовність і наступність у проведенні багатопрофільних реабілітаційних заходів, спрямованих на відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її інтеграції в суспільство.

Фінансування індивідуальної програми здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, Фонду соціального захисту інвалідів, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, місцевих бюджетів, а також інших джерел.

1.1 Правові основи реабілітації інвалідів

Забезпечення в Україні соціальних, економічних, правових і конституційних гарантій у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів є одним з актуальних питань сучасної соціальної політики уряду та парламенту країни. В Україні в 2002 р. вперше було підготовлено Державну доповідь "Про становище інвалідів в Україні та основи державної політики щодо вирішення проблем громадян з особливими потребами", яка дала змогу здійснити кількісну та якісну оцінку сучасного стану справ у цій сфері, визначила перспективи та шляхи розв'язання цілої низки питань, що стосуються інвалідів. Парламент у березні 2003 р. ратифікував Конвенцію про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159, ухвалену Генеральною конференцією Міжнародної організації праці в Женеві 12 червня 1983 р. (Закон України від 6 березня 2003 р. № 624-ГУ).

У своїй постанові від 20 лютого 2003 р. Верховна Рада України наголосила, що 2003 р. оголошений в Європі Роком людей з інвалідністю, і Україна повинна й надалі вирішувати ті питання, що стоять перед нею у сфері проголошеного соціального захисту та забезпечення інвалідів. [16]

Законодавство України з питань реабілітації інвалідів ґрунтується на Конституції України і складається з Закону України «Про реабілітацію інвалідів України», законів України "Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про соціальні послуги", інших нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у цій сфері, та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» відповідно до Конституції України визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації обмежень життєдіяльності, викликаних порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, функціонування системи підтримання інвалідами фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.

Закон України «Про соціальні послуги» визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. N 83 затверджено Положення про медико-соціальну експертизу і положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда; Постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2006 року № 1686 затверджено Державну типову програму реабілітації інвалідів; Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. N 757 затверджено Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда.

З метою реалізації Законів України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та інших нормативно-правових актів, а також удосконалення механізму взаємодії органів системи Мінпраці щодо працевлаштування інвалідів постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 80 затверджено Порядок надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг.

З метою створення сприятливих психологічних та правових умов і гарантій для реалізації права інвалідів на освіту, професійну підготовку та добровільну посильну працю прийнятий Указ Президента України від 23 травня 2001 року № 335/2001 «Про Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів». Згідно цього Указу основними завданнями якого є:

- професійна реабілітація інвалідів з метою забезпечення їх адаптації до суспільного життя;

- перепідготовка фахівців для центрів професійної реабілітації та інших реабілітаційних установ для інвалідів;

- сприяння розвитку підприємництва інвалідів та його мікрокредитування;

- надання інформаційно-консультаційних послуг інвалідам, громадським організаціям інвалідів, а також підприємствам, установам та організаціям з питань професійної реабілітації цих осіб;

- розроблення та запровадження в Україні методик професійної реабілітації інвалідів, а також іноземних методик.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики Українивід 23 липня 2007 року N 392 затверджено типові положення про реабілітаційну установу змішаного типу для інвалідів і дітей-інвалідів з розумовою відсталістю і про установу постійного та тимчасового перебування інвалідів з розумовою відсталістю.

З такої кількості нормативно-правових документів вбачається, що законодавець намагався охопити правовим регулювання всю сферу реабілітаційного процесу.

На мою думку, було би доцільно визначитись з чіткою системою реабілітаційних закладів.


1.2 Реабілітаційні послуги і порядок їх надання

Послуги, спрямовані на відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її інтеграції в суспільство – це і є реабілітаційні послуги.

Такі послуги надаються інваліду або дитині-інваліду відповідно до індивідуальної програми реабілітації.

Як уже зазначалось, індивідуальна програма реабілітації інваліда - це комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, строків реабілітаційних заходів з визначенням порядку, місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей інваліда та дитини-інваліда.

Така програма розробляється на підставі Державної типової програми реабілітації інвалідів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 р. N 1686.

Для повнолітніх інвалідів індивідуальна програма розробляється медико-соціальною експертною комісією, для дітей-інвалідів - лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичних закладів за зареєстрованим місцем проживання або лікування інвалідів.

Розробляється вона протягом одного місяця з дня звернення інваліда до медико-соціальної експертної комісії, а законного представника дитини-інваліда - до лікарсько-консультативної комісії щодо встановлення інвалідності.

Фахівці МСЕК або ЛКК роз'яснюють інваліду чи законному представнику дитини-інваліда мету індивідуальної програми, її завдання, очікувані результати та порядок виконання, а також інформують про те, що індивідуальна програма носить рекомендаційний характер.

Складається програма за формою, затвердженою в установленому порядку Міністерством охорони здоров’я за погодженням з Мінпраці, Міністерства освіти і науки і Мінсім'ямолодьспортом, та на підставі відомостей акта огляду МСЕК або медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років.

Під час огляду осіб чи дітей віком до 18 років з метою встановлення інвалідності МСЕК або ЛКК з урахуванням виду захворювання, фактичних потреб, віку, статі визначає оптимальні види, форми, обсяги, місце і строки проведення медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, побутової і соціальної реабілітації, потребу в технічних та інших засобах реабілітації, виробах медичного призначення.

Індивідуальна програма розробляється за участю інваліда чи законного представника дитини-інваліда фахівцями МСЕК або ЛКК із залученням у разі потреби спеціалістів закладів охорони здоров'я, органів соціального захисту, державної служби зайнятості, органів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального захисту інвалідів та інших органів, які провадять діяльність у сфері реабілітації інвалідів.