установи соціального обслуговування інвалідів, дітей-інвалідів незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;
санаторно-курортні установи системи органів праці та соціального захисту населення;
протезно-ортопедичні підприємства незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;
установи культури, санаторно-курортні та оздоровчі заклади громадських організацій інвалідів;
академічні та галузеві науково-дослідні, науково-методичні установи, які беруть участь у здійсненні державної політики у сфері реабілітації інвалідів. [11]
2.1 Установи медико-соціальної реабілітації
Медична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється в лікувально-профілактичних закладах, реабілітаційних установах відповідного типу.
Медична реабілітація включає всі види відновного лікування у стаціонарних, амбулаторних і санаторно-курортних умовах, диспансерне спостереження, профілактичні заходи, а також реконструктивну хірургію, протезування.
При виникненні у хворих дефекту здоров'я в результаті захворювання або травми, у тому числі при переході захворювання в хронічну стадію, медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консультативні комісії лікувально-профілактичних закладів - для неповнолітніх) або реабілітаційні установи складають відповідний розділ індивідуальної програми реабілітації інваліда.
Конкретні обсяги, методи, місце реалізації і строки проведення реабілітаційних заходів визначаються в індивідуальній програмі реабілітації інваліда. [2]
Інваліди, діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які згідно з медичним висновком потребують постійного стороннього догляду, забезпечуються медичним патронажем (повсякденною допомогою) за місцем проживання (вдома). У разі необхідності медичний патронаж здійснюють виїзні реабілітаційні бригади.
Соціальна реабілітація (абілітація) спрямовується на оптимізацію і коригування ставлення інвалідів, дітей-інвалідів до своїх вад, становища в сім'ї та суспільстві, виховання у них навичок до самообслуговування, адаптацію в навколишньому середовищі.
Соціальна реабілітація (абілітація) передбачає навчання інваліда, дитини-інваліда основних соціальних навичок (особиста гігієна, самообслуговування, пересування, спілкування тощо), пристосування побутових умов до потреб інваліда, дитини-інваліда, соціально-побутове влаштування та обслуговування, педагогічну корекцію для інвалідів, дітей-інвалідів з метою вироблення та підтримання навичок автономного проживання, стереотипів безпечної поведінки, опанування навичками захисту власних прав та інтересів, самоаналізу та отримання навичок позитивного сприйняття себе та оточуючих, навичок спілкування, забезпечення автономного проживання у суспільстві з необхідною підтримкою (соціальний, медичний, юридичний супровід, побутові послуги), протезування, ортезування, забезпечення інвалідів, дітей-інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації, санаторно-курортне лікування відповідно до медичних показань.
Інваліди, діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які згідно з медичним висновком потребують постійного стороннього догляду, забезпечуються соціальним, педагогічним і психологічним патронажем (повсякденною допомогою) за місцем проживання (вдома). У разі необхідності послуги з соціального і педагогічного патронажу надають виїзні реабілітаційні бригади.
Соціальна реабілітація здійснюється відповідно до індивідуальних програм реабілітації інваліда та в разі необхідності супроводжується медичним спостереженням за інвалідами, дітьми-інвалідами.
Психологічна реабілітація здійснюється за наявності психологічних проблем, пов'язаних з інвалідністю особи, у тому числі у сім'ї, та у випадках виявлення порушень та/або відхилень у психічній діяльності, поведінці інваліда, дитини-інваліда.
Медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консультативні комісії лікувально-профілактичних закладів - щодо дітей-інвалідів) або реабілітаційні установи проводять психологічну діагностику особистості інваліда, дитини-інваліда, визначають в індивідуальній програмі реабілітації інваліда методи, засоби, строки і процедуру їх психологічної реабілітації (консультування, корекції, профілактики, професійної освіти), організують психопрофілактичну та психокорекційну роботу з сім'єю інваліда, дитини-інваліда.
При здійсненні психологічної реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів з відхиленнями у психічній сфері навчають прийомів, методів саморегуляції, самовиховання, самонавчання з метою зниження в реальних умовах життєдіяльності негативних психічних станів, формування позитивних мотивацій, соціальних установок на життя та професію.
До установ, що надають реабілітаційні послуги медико-соціального спрямування відносяться: центри медико-соціальної реабілітації, психолого-медико-педагогічні консультації, загальноосвітні санаторні школи-інтернати, заклади інтернатного типу Міністерства праці та соціальної політики України та інші установи подібні установи.
Центр медико-соціальної реабілітації неповнолітніх – це лікувально-реабілітаційний заклад для неповнолітніх, які є соціально неблагополучними, тобто, вживають алкоголь, наркотичні засоби і психотропні речовини, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації. Такі центри створюються обласними управліннями охорони здоров’я при обласних (міських) наркологічних диспансерах з урахуванням потреб кожного регіону. До центру направляються неповнолітні віком від 11 років. Питання прийняття неповнолітніх розглядається керівництвом центру на підставі заяв, поданих їх батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками), а у разі їх відсутності – на основі рішення служби у справах неповнолітніх. Служба у справах неповнолітніх направляє неповнолітніх до центру на підставі висновку медико-соціальної експертної комісії про можливість утримання таких осіб у центрі. Разом з тим, до центру не можуть бути направлені неповнолітні з інфекційними захворюваннями.
Неповнолітні перебувають у центрі протягом терміну, необхідного для лікування, але не більше двох років. В процесі лікування неповнолітні навчаються, залучаються до праці, їм надається можливість відвідувати секції, гуртки, дитячі організації. Тобто разом з лікуванням неповнолітній проходить курс соціальної реабілітації.
Порядок утримання і розміщення осіб у центрі регламентується правилами внутрішнього трудового розпорядку самого закладу.
Так, психолого-медико-педагогічні консультації (далі - ПМПК) є державними діагностико-корекційними структурами, що функціонують у системі освіти і науки України та Академії педагогічних наук України.
У своїй діяльності центральна та республіканська (Автономна Республіка Крим), обласні, Київська та Севастопольська міські, районні (міські) ПМПК керуються Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, рішеннями відповідних органів виконавчої влади, цим Положенням та власними статутами (положеннями).
Діяльність таких ПМПК спрямована на:
- виявлення, облік, діагностичне обстеження дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, віком до 18 років;
- направлення їх до спеціальних дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, лікувальних закладів відповідного типу, установ та закладів системи праці та соціального захисту населення;
- надання індивідуальної корекційної допомоги та добір відповідних програм навчання цієї категорії дітей;
- консультування батьків (осіб, які їх замінюють), педагогів, медичних працівників з питань навчання, виховання, соціальної адаптації та інтеграції у суспільне життя дітей з відхиленнями в психофізичному розвитку;
- просвітницьку діяльність серед населення.
Діють ПМПК в Автономній Республіці Крим (республіканська ПМПК), у кожній області України (обласні ПМПК), у Києві та Севастополі (міські ПМПК), у районах (містах). У кожній загальноосвітній спеціальній школі (школі-інтернаті) діють шкільні психолого-медико-педагогічні комісії, положення про які затверджується Міністерством освіти і науки України.
Загальними завданнями таких ПМПКє:
Здійснення науково-методичних, організаційних, координувальних функцій та контролю за діяльністю районних (міських) ПМПК, шкільних комісій на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Ведення банку даних дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, спільно з управліннями охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. [8]
Унесення пропозицій у відповідні органи управління освітою щодо розвитку мережі спеціальних навчальних закладів для дітей дошкільного і шкільного віку.
Здійснення діагностичного обстеження дітей з метою виявлення порушень їхнього психофізичного розвитку, установлення діагнозу та визначення адекватних умов навчання, виховання, лікування, соціально-трудової адаптації.
Розгляд конфліктних та найбільш діагностично складних випадків для визначення основного порушення, що спричинило відхилення у психофізичному розвитку дитини; підтвердження, уточнення та зміна раніше встановленого діагнозу; визначення для дитини відповідного типу загальноосвітнього навчального закладу, установи та закладу системи праці та соціального захисту населення чи лікувального закладу.