КУРСОВА РОБОТА
на тему: ТИПОЛОГІЯ ПІДЛІТКОВИХ СУБКУЛЬТУР
ТА ІХ ВПЛИВ НА СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ
Дніпропетровськ 2009
Зміст
Вступ
Розділ1. Сутність, структура та функції молодіжних субкультур
1.1 Дитяча й підліткова субкультура як фактор соціального виховання
1.2 Виникнення молодіжної субкультури в СРСР
1.3 Причини „відходу” молоді до субкультур
Розділ 2. Типологія й структура сучасної молодіжної субкультури
2.1 Поняття молодіжних субкультур
2.2 Типи субкультур
2.3 Специфічні риси молодіжної субкультури
Розділ 3. Вплив субкультури на соціальне виховання особистості
3.1 Основні підходи до дослідження проблеми молодіжної субкультури
3.2 Соціалізація підлітка
3.3 Дослідження впливу субкультури на соціальне виховання підлітків
Висновок
Перелік літератури
Додаток
Вступ
„В английском парламенте один оратор устроил остальным членам парламента своеобразную остроумную ловушку. Обсуждался вопрос о молодежи. Оратор огласил с трибуны четыре высказывания разных людей о молодежи. Вот они, эти высказывания:
1. Наша молодежь любит роскошь, она дурне воспитана, она насмехается над начальством и нисколько не уважает стариков. Наши нынешние дети стали тиранами, они не встают, когда в комнату входит пожилой человек, перечат своим родителям. Попросту говоря, они очень плохие.
2. Я утратил всякие надежды относительно будущего нашей страны, если сегодняшняя молодежь завтра возьмет в свои руки бразды правления, ибо эта молодежь невыносима, невыдержана, просто ужасна.
3. Наш мир достиг критической стадии. Дети больше не слушаются своих родителей. Видимо, конец мира уже не очень далек.
4. Эта молодежь растленна до глубины души. Молодые люди злокозненны и нерадивы. Они никогда не будут походить на молодежь былых времен. Молодое поколение сегодняшнего дня не сумеет сохранить нашу культуру.
Все эти изречения о молодежи, о грозящей гибели культуры, о безнадежном будущем были встречены в парламенте аплодисментами. Тогда оратор раскрыл карты. Оказывается, первое изречение принадлежит Сократу (470- 399 год до нашей эры), второе - Гесиоду (720 год до нашей эры), третье - египетскому жрецу (2000 лет до нашей эры), а четвертое найдено в глиняном горшке в развалинах Вавилона, а возраст горшка - 3000 лет.
Получилось в парламенте очень эффектно и даже смешно. Однако все эти культуры и правда погибли. И горшок найден, увы, среди развалин Вавилона, а не в процветающем городе. ”[18, стор. 179]
Як ми бачимо, до молоді завжди прискіпливо ставилися, вважали, що кожне нове покоління гірше за попереднє. В даній праці ми розглянемо стан молодіжною культури у наш час та розкриємо сутність такого феномену, як молодіжні неформальні угрупування.
Предмет даної праці – феномен молодіжних неформальних груп.
Об’єкт – їх вплив на соціалізацію підлітків.
Проблема молодіжних субкультур є дуже актуальною тому що:
По-перше, юнацькі субкультури стали досить істотним факторами соціалізації міських школярів. Дані соцопитувань підтверджують, що значна частина учнів старших класів ідентифікує себе з тією чи іншою субкультурою. Деякі неофіційні юнацькі культур приховують у собі соціальні небезпеки, бо одні субкультури транслюють ідеї екстремізму, расової і національної дискримінації, інші - проповідують кримінальний спосіб життя, треті - пропагують вживання психоактивних речовин і т.д.
По-друге, вивчення субкультур - відносно новий напрямок у вітчизняних гуманітарних науках, але він активно розвивається. Вивчаються як соціально-філософські, соціологічні, соціально-психологічні аспекти даного феномену, так і окремі різновиди субкультур, процеси їх становлення, взаємодія з соціальними інститутами і т.д.
Будуть проаналізовані проблеми соціального виховання підлітків, розкриті психологічні особливості вікової субкультури. На основі вивченого матеріалу можна буде виявити ступінь впливу соціальної групи і суспільства на розвиток підлітка як окремої особистості і визначити можливість запобігання і виправлення негативних наслідків такого впливу.
Проблемами соціального виховання дітей займалася знаменитий американський антрополог Маргарет Мід. За результатами своєї першої експедиції в 1925 - 1926гг. на о.Тау М. Мід опублікувала матеріал, який став науковою сенсацією, - про відсутність у архаїчної культури специфічних конфліктів підліткового віку, з чого випливало, що проблеми молоді в «цивілізованому» світі мають чисто соціальні джерела. [23]
Д.Б. Ельконіну належить багато наукових статей, присвячених проблемам соціалізації, її периодизации, психічного розвитку дітей різних вікових груп, психології ігрової та навчальної діяльності, психодіагностики, але самим великим внеском у розвиток не тільки вітчизняної, але й світової педагогіки було розробка і впровадження нової системи навчання, так званого «розвивального навчання». [24]
У працях Макаренка розроблені найважливіші питання сімейного виховання, в тому числі структури сім'ї, її культури, методів виховання в родині. Макаренко стверджував, що виховати дитину правильно легше, ніж потім його перевиховувати. Родина як колектив, поведінка батьків, у кінцевому рахунку, визначають успіх виховання дітей. [11]
Отже, почнемо по порядку.
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУР
1.1 Дитяча и підліткова субкультурияк фактор соціального виховання
Новонароджений вступає в світ як біологічний організм, ійого основноютурботоюєвласний фізичний комфорт. У ході развиткудитина, індивід перетворюєтьсяна людську особистість, цей процес називається соціалізацією. Соціалізація - це процес, опосередкованоякиміндивідом засвоюються норми групи, формується власне„Я”, унікальність даного індивіда як особистості.
Чарльз Кулі відводить вирішальну роль в соціалізації індивіда первинним групам – сім’ї, друзям. Безпосередніі тісні контактидитиниз членами таких груп викликаютьсвоєрідні психічні реакції в його свідомості. Особливе значення Кулівіддаєдумкам і представленням осіб, оточуючих дитину. Під їх впливом у індивіда развивається так зване “дзеркальне Я”. Завдякицьому у нього формується самооцінка, він привчається свідомо виділяти себепоміжоточуючих його людей, вироблюючипочуття гордості, повагиабоприниження за власне Я. З часом суб’єктивне Я стає більш стійким, сталим, під впливом вимоготочуючих у індивіда виробляється почуття самоконтролю, віну більшій мірізасвоює нормы і ціності соціальної групи.[6]
Джордж Мід приділявнайбільшуувагу символам і жестам у процесі взаємодії. Він вважав, що необхідною стороною взаєморозумінняіузгодженої соціальної взаємодіїєздатність, яка формується ще в дитинстві– приміняти на себероліінших людей. Головне місцеу формуванніцієїздібності належитьдитячим іграм. Вже сам вступ до колективної спонукає дитину приймати на себе певну роль, потім по мірі накопичення досвіду і дорослішання він навчається приймати на себе ролі кількох осіб, що беруть участь у грі. Завдяки цьому розвивається його розум і самосвідомість, дитина засвоює норми і цінності групи, її вимоги і установки по відношенню до нього. Критерієм формування зрілого Я слугує здібність індивіда приймати на себе роль “узагальненого іншого”, під котрим Мід розуміє деякий узагальнений образ колективних вимог і установок по відношенню до даного індивіда.[5]
Сім’я і інші первинні групи грають найважливішу роль у період ранньої соціалізації дитини. По мірійого дорослішання розширюється коло його спілкування, все більшу роль починають грати різні організації і установи, особливо системи освіти, засобів масової інформації. Ці посередники між людиною і суспільством називаються інститутами і агентами соціалізації.
Агенти соціалізації– це конкретні люди, відповідальні за навчання культурним нормам ізасвоєння соціальних ролей. Інститути соціалізації– це установи, які впливають на процес соціалізаціїі направлятьйого.
Оскільки соціалізація ділиться на первинну і вторинну, так само діляться і агентмйінститути. До агентівтаінститутів первинної соціалізаціївідноситься найближче оточення людини, що виявляє найбільш сильний і істотний вплив на формування його особистості – це родина, друзі, вчителі.Агенти вторинної соціалізації– це представники адміністрації учбового закладу, придприємства, армії, міліції, церкви, держави, співпрацівники ЗМІ. З ними підліток рідше контактує, ці контакти менштривалі, їх вплив, як правило, менш глибокие, ніж у первинних агентів.[9]
Серед агентів первинної соціалізації не всі грають однакову роль. Для підлітка батьки знаходяться в переважаючій позиції, а однолітки рівнійому. Друзі можут вибачитипідлітку те, чого не вибачають батьки:помилки, порушенняморальних заборон і соціальних норм и т.д. Можна сказати, що батькиі друзівиявляють протилежний вплив, що зводить на нівець взаємні зусилля.
І все ж, найголовнішим інститутом є сімья. Існує декілька відносно автономних психологічних механизмів, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей.
По-перше, підкріплення: заохочуючи поведінку, якудорослі вважають правильною, і караючи за порушення встановлених правил, батьки впроваджують у свідомість дитини певну системи норм, дотримання яких з часом стає для дитини звичкою та внутрішньою потребою.
По-друге, ідентифікація: дитина наслідує батьків, орієнтується на їх приклад, намагається стати такими як вони.
По-третє, розуміння: знаючи внутрішній світ дитини і чуйно відкликаючись на його проблеми, батьки тим самим формують його самосвідомість і комунікативні здібності.
Так само важлива емоційна атмосфера в родині. Эмоційний тон відносин між батьками і дітьми психологи представляють у вигляді шкали, на одному полюсіякої стоять максимально близкі, теплі, доброзичливі стосунки (батьківська любов), а на іншому - далекі, холодні и ворожі. У першому випадку основними засобами виховання є увага і заохочення, в другому – суворість і покарання. Безліч досліджень доводять переваги першого підходу. Дитина, позбавлена сильних і недвозначних доказів батьківської любові, має менше шансів на високу самоповагу, теплі і дружні стосунки з іншими людьми і позитивний образ „Я”. [19]