Сучасна пострадянська соціологія теж являє собою сукупність різноманітних напрямків і шкіл, які по-різному трактують її предмет, але кожне із визначень має своє раціональне зерно. Так, одні визначають соціологію як науку про становлення, розвиток і функціонування соціальних спільностей, соціальних організацій і соціальних процесів як модусів їх існування (І.Ядов). Інші — як науку про закони розвитку і функціонування соціальних спільностей і соціальних процесів, про соціальні відносини як механізм взаємозв'язку та взаємодії між суспільством і людьми, між спільностями, між спільностями та особистістю (соціологічний словник).
Кожне із вище поданих визначень підтверджує тезу про те, що соціологія — наука багаторівнева і являє собою єдність абстрактних і конкретних форм, макро- і мікротеоретичних підходів. Макросоціологічний підхід пов'язаний із вивченням суспільства як цілісного суспільного організму, а мікросоціологічний — із аналізом соціальних процесів в окремих сферах суспільного життя. Згідно з першим підходом, соціологія постає як наука про цілісність суспільного організму, про соціальні системи. Згідно з другим - як наука про масові соціальні процеси й масову поведінку. При цьому слід наголосити, що домінантною теорією на макросоціологічному рівні є функціоналізм та теорія конфлікту, на мікросоціологічному — символічний інтеракціонізм.
Під об'єктом соціологічного пізнання виступає вся сукупність зв'язків та відносин, які називаються соціальними. Отже поняття "соціальне" є основною категорією соціології.
Уперше в історії соціології поняття "соціальне" як похідне від суспільства з'явилось у західноєвропейських і американських соціологічних школах при аналізі вузько емпіричних проблем людини і соціальних груп.
У працях К.Маркса теж розрізняються поняття "соціального" і "суспільного". Перше використовувалося ним при аналізі відносин людей одне до одного, до умов життєдіяльності. Друге — при аналізі суспільних відносин на рівні суспільства в цілому, взаємодії його сторін: політичної, економічної, ідеологічної.
Узагальнюючи вищезазначене, можемо зробити Такі висновки: .
— соціальне — це властивість, яка внутрішньо притаманна індивідам і спільностям, що формується внаслідок процесів соціалізації та інтеграції людини в суспільство, в систему суспільних відносин;
—— соціальне відображає зміст і характер взаємодії між індивідами, групами, спільностями як результат виконання людиною певних соціальних ролей, які вона бере на себе, стаючи членом суспільства;
—— соціальне як результат взаємодії відображається в культурі, оцінках, орієнтаціях, поведінці, духовній діяльності, способі життя тощо.
Таким чином, соціальне має індивідуальний, груповий, загальносоціальний рівні свого прояву та позаособову форму існування (духовні та матеріальні цінності суспільства, групи,. особистості, витвори мистецтва тощо), в якій відображена соціальна ідея людини як духовйого творця.
2.Структура та функції соціологічної системи знань
Масштабність предметної області дослідження соціології обумовила специфіку структури соціологічної системи знань. Структура соціологічного знання є не лише сукупністю уявлень, наукових понять, висновків про специфіку розвитку соціальних явищ і процесів. Це перш за все певним чином впорядкована система знань про суспільство як динамічну функціональну систему, що розвивається. Тому вона уособлює взаємозв'язані між собою уявлення, поняття, погляди, теорії про соціальні процеси різних рівнів.
Соціологічні знання і уявлення формуються в залежності від двох таких основних чинників: від кола об'єків, які досліджуються соціологією, від глибини наукових узагальнень і висновків, які робляться в рамках соціологічних теорій на базі аналізу даних при дослідженні тих чи інших соціальних явищ і процесів.
Наприклад, залежно від кола об'єктів, які досліджує соціологія, виділяють такі елементи структури соціологічного знання:
— знання про суспільство як цілісний соціальний організм, тобто знання про систему суспільних відносин, їх зміст і механізм взаємодії;
— уявлення про функціонування і розвиток окремих сфер суспільного життя;
— знання про соціальний склад населення країни і соціальну структуру суспільства;
— уявлення, погляди, теорії, які розкривають положення різноманітних соціальних груп суспільства в системі політичних відносин;
— наукові уявлення і висновки соціологів про діючі в суспільстві соціальні інститути (державу, право, церкву, культуру, сім'ю) тощо.
Залежно від масштабності відображених в соціологічних поглядах і теоріях соціальних явищ і глибини їх наукових узагальнень, виділяють такі рівні соціологічного знання:
— загальносоціологічні теорії;
— спеціальносоціологічні теорії;
— конкретні соціологічні дослідження.
На рівні, загальносоціологічних теорій соціальні явища розглядаються з точки зору їх місця і ролі в суспільстві. Спеціальні соціологічні теорії спрямовані на вирішеня практичних проблем сьогодення і недалекого майбутнього та розкривають специфіку функціонування окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і соціальних інститутів.
Конкретні соціологічні дослідження є джерелом одержання інформації про соціальну дійсність на основі збору фактів і матеріалів у процесі спостереження, експериментів тощо.
Необхідно відзначити, що ці рівні соціологічного знання органічно взаємопов'язані і являють цілісну структуру соціологічної системи знань.
Розкриваючи специфіку структури соціологічного знання і підсумовуючи вищезазначене, необхідно акцентувати увагу на такому факті, що соціологія вирішує проблеми як теоретичного, так і практичного характеру. Отже відповідно до завдань, які ставить перед собою соціологія, розрізняють теоретичну і прикладну соціологію.
Теоретична соціологія пов'язана з вирішенням проблем формування знань про соціальну дійсність; описанням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку; розробкою концептуального апарату соціології, методології і методів соціологічного дослідження. Прикладна соціологія займається вивченням проблем пов'язаних із перетворенням соціальної реальності, аналізом шляхів і засобів цілеспрямованого впливу на соціальні процеси,
Зв'язок соціології з життям суспільства, її призначення визначається тими функціями, які вона виконує. До основних функцій соціології відносять: теоретичну, описову, інформаційну і прогностичну.
Теоретична функція соціології проявляється в поясненні та збагаченні існуючого соціологічного знання, розробці теорій, концепцій і категорій науки на базі досліджень соціальної реальності.
Описова функція — у систематизації нагромадженого дослідницького матеріалу у вигляді наукових звітів, книг тощо, в яких відтворюється ідеальний тип певного соціального об'єкта.
Інформаційна функція — у постачанні знань про соціальні об'єкти дійсності, які слугують базою для подальшого наукового аналізу.
Прогностична функція - у передбаченні майбутніх тенденцій розвитку як суспільства в цілому такі його окремих підсистем, що сприяє своєчасному прийняттю заходів для запобігання розвиткові негативних суспільних проявів.
3. Категоріальний апарат соціології, його призначення
соціологія кант вебер науковий знання
Щодо понятійного апарату соціології, то аналіз багаточислених підручників і робіт з соціології дає можливість, при врахуванні змін соціального життя, виділити три основних типи понять, які використовуються в цій науці: загальнофілософські, загальносоціологічні, конкретно-соціологічні. До першого типу понять відносять такі поняття, як: суспільство, суспільні відносини, соціальні і моральні норми, культура і культурні цінності, особистість, соціальне середовище тощо. До другого типу понять — соціальна дія, соціальна взаємодія, соціальний контроль, соціальний інститут, соціальний процес. До третього типу понять — думки людей стосовно до кого-небудь, рівень доходу певних соціальних груп тощо. Кожне із зазначених вище понять відображає якості, характеристики суб'єктів, явищ та процесів, які мають місце в соціальній дійсності.
Суспільство - це специфічна організація життєдіяльності людей, певний соціальний організм, система відносин, що зв'язує людей в єдине ціле.
Суспільні відносини — різноманітні зв'язки і стосунки, що виникають між соціальними суб'єктами, а також і всередині них у процесі їх економічного, соціального, політичного, культурного життя і діяльності.
Соціальні норми — зразки, стандарти діяльності, що склалися історично або усталилися як певні правила поведінки, виконання яких окремою людиною чи групою людей є необхідною умовою підпорядкування особистої діяльності суспільним вимогам.
Моральні норми — одна з найпростіших форм моральної вимоги, необхідний елемент моральних відносин і моральної свідомості. Дозволяють людині оцінювати свої та чужі вчинки, співвідносити їх з еталоном, спрямовувати й регулювати відносини з іншими людьми.
Культура — сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, вироблених людством протягом усієї історії, а також сам процес творення та розподілу матеріальних і духовних цінностей.
Соціальна дія — будь-яка дія, орієнтована на мотиви інших людей. Соціальною є та дія, яка усвідомлена самим суб'єктом, тобто спрямована на чітку ціль і використовує засоби, що відповідають меті.
Соціальна взаємодія — двосторонній процес обміну діями між двома або більшим числом індивідів. Соціальна взаємодія складаєтрься із окремих соціальних дій, включаючи статуси, коло прав і обов’яків, соціальні ролі, соціальні відносини, символи і значення.