Смекни!
smekni.com

Соціальна робота з людьми, які пережили домашнє насилля (стр. 4 из 8)

Усі ці напрями роботи можна об’єднати в соціально – педагогічній програмі профілактики насилля над дітьми у сім’ї, як первинні засоби.

Соціальні працівники нашої держави повинні розробити програму профілактики насилля в сім’ї над дітьми з урахуванням історичних, соціокультурних, економічних, політичних та ін. умов країни, а також законодавчої бази держави.

Істотним у попередженні насилля над дітьми в сім’ї є усунення причин, що до нього призводить. Ми визначили, що домінують на сучасному етапі соціокультурні причини (бездуховність) і, загострюючись економічними і психологічними факторами, зумовлюють до насилля. Отже, чим вища культура сім’ї, тим гуманніші в ній стосунки. Тому й важливо формувати у батьків педагогічні знання, знання тих цінностей, які треба передавати підростаючому поколінню.

Велике значення у профілактиці жорстокості має робота не лише з батьками, але й з дітьми. Необхідно формувати в них повагу до оточуючих, потребу в гуманному ставленні до інших людей, що сприяє переосмисленню їхньої поведінки. Діти повинні засвоювати такі норми і правила взаємодій в суспільстві, що дозволяють за будь-яких обставин знаходити конструктивні форми поводження.

Потрібно також проводити спільні заходи для батьків і дітей. Контактування батьків з дітьми – це спосіб зближення рідних сердець, який дозволяє краще зрозуміти потреби тих чи інших. Батьки мають враховувати інтереси дітей, а діти, відчуваючи батьківське тепло, турботу, любов, відповідають взаємністю. Саме й тому проводити профілактичну роботу з попередження насилля над дітьми в сім’ї як окремо з батьками, дітьми так і спільно.

Таким чином, проаналізувавши поставлену проблему, можна створити модель профілактики насилля над дітьми в родинах, яка припускає як засіб профілактики програму, забезпечує комплексний підхід до вирішення проблеми, орієнтує на усунення головних причин жорстокості і передбачає диференційовану роботу з дорослими і дітьми.

Розділ III. Організація та функціонування груп самодопомоги для

жінок, які пережили насильство

Нині насильство і образлива поведінка в сім’ї – серйозна і поширена проблема, від якої як правило страждають жінки. За даними соціологічних досліджень 97% жінок пережили в своєму житті насильство різних форм, при цьому 20% жінок насильство переживають систематично. Причому, в більшості випадків присутній не один вид насилля, а комплексне. Найбільш часто в нашому суспільстві зустрічається психологічне насилля – 80% випадків. Тому, сьогодні одним із основних завдань суспільства – усвідомити усю реальність небезпеки, яку несе насилля в сім’ї. Особливо це потрібно визнати на державному рівні.

Таке масштабне поширення насильства в сім’ї дало поштовх для створення відповідних кризових центрів, які надають різноманітні види допомоги жертвам домашнього насилля.

Щоб ознайомитися з практичною діяльністю допомоги жертвам насилля, ми дослідили діяльність кризового центру жінка для жінки “Чайка” в місті Рівному. На основі отриманої інформації, яку ми отримали при нашому дослідженні, ми зробили висновок, що найкращими методами роботи з жертвами, які пережили домашнє насилля є формування груп самодопомоги жертв домашнього насилля, яке ми і розглянули у нашій курсовій роботі.

В сучасному світі одним з найбільш ефективних способів подолання хворобливої залежності (адитивної поведінки), викликаної алкоголем, наркотиками, азартними іграми або деструктивними культами, вважаються групи самодопомоги, котрі як програму духовної реабілітації використовують «Дванадцять Кроків» і в своїй діяльності керуються Дванадцятьма Традиціями. Прототипом цих груп є «Анонімні Алкоголіки», історія котрих почалась в США понад півсторіччя тому і котрі сьогодні є найбільш поширеним рухом самодопомоги, що об'єднує в своїх рядах майже 5 мільйонів членів. На основі принципів, створених цим рухом сьогодні вже функціонує безліч груп самодопомоги, які пропонують підтримку при інших видах залежності, Наприклад, Аланон – для спів залежних. Анонімні Наркомани, Алатін, Анонімні Гравці, Анонімні Супержінки, Анонімні Жертви Культів, тощо.

Не викликає сумніву, що жінка, яка стикається з насильством (фізичним, емоційним або сексуальним), опиняється втягнутою у його цикл і, отже, значною мірою залежною від насильства. Хибне коло, в якому опиняється вона, нею не усвідомлюється, а тому й вибратися з нього власними силами стає для неї справою надто проблематичною.

Для цих жінок найбільш дієвою формою реабілітації можуть стати групи самодопомоги Анонімні Жертви Насильства (АЖН), організація та функціонування котрих має чимало спільного з іншими групами самодопомоги, перш за все з Аланоном, який надає підтримку співзалежним.

Розглянемо, яким чином в роботі АЖН використовуються Дванадцять Кроків і Дванадцять Традицій.

ПРОГРАМА ДВАНАДЦЯТЬ КРОКІВ.

Спершу – декілька вихідних думок. Основна істина полягає у тому, що потурання насильству є невикорінюваним. Тому стати жертвою насильства хоча б один раз, значить залишитися нею на все життя. Багато жінок відповідали на насильство насильством, і результат завжди був одним і тим самим: воно повертало свої втрачені на деякий час позиції. Жінка ніколи не зможе сама припинити потурати насильству, тому що вона безсила. В усьому іншому вона є цілком нормальною і здоровою людиною. Отака реальність. Прагнення ж хоч коли-небудь повернутися до потурання свідчить про хворобливу пристрасть знову потерпіти поразку, ставши жертвою насильства. Жертовність, що виникає внаслідок потурання насильству, неможливо викорінити, можливо лише не брати участі в насильстві. Таке завдання може здаватися досить скромним, та тільки не тій жінці, яка намагається його розв'язати в своєму житті. По-друге, жінка може відчувати себе цілком комфортно, якщо не потурає насильству і відвідує збори АЖН. По-третє, неучасть в насильстві не становить одномоментного акту, а відноситься до позиції, яка охоплює значну частину життя.

ПЕРШИЙ КРОК. "Ми визнали своє безсилля перед насильством, визнали, що втратили здатність розпоряджатися своїми долями".

1. Життям жінки замість неї вже давно розпоряджається насильство. Визнати свою поразку занадто важко, хочеться втішити себе думкою, що всі попередні неприємності були "востаннє". Повисає свого роду гамлетівське запитання: чи то визнати себе нездібною протистояти насильнику і прийняти як неминучість всю подальшу програму, чи то знову, потураючи, включитися в цикл насильства, поразка в якому є неминучою. Визнання свого безсилля перед насильством є висхідною точкою подальшого особистісного зростання. Нерідко воно пов'язане з болісною внутрішньою боротьбою. Але щирість і чесність сприяють відмові від забобонного переконання, начебто вона - господиня своєї долі. Хіба ж може так поводитися зі своїм життям справжня господиня? Перший Крок є тим головним і єдиним, який можливо пройти до кінця, всі наступні можливі лише тією чи іншою мірою. Парадоксально, але визнаючи індивідуальну слабкість, жінка набуває колосальної сили. Це відкриття викликає полегшення і розрядку накопичених емоцій ("Ви увесь час говорите про свого чоловіка. А що відбувається з Вами? У чому Ваші труднощі? Як ви розв'язуєте свої проблеми?").

2. Ми прийшли до переконання, що тільки Сила більш могутня, ніж ми, може повернути нам здоровий глузд.

Кожна людина має ресурси і системи підтримки особистості. Вони можуть бути в ній самій, групі або ототожнюються з Богом. Не так важливо, що саме вони являють собою, важливо, що вони існують. Цей крок дає старт до пошуку тих систем підтримки в житті жінки, які існують, але ніколи раніше не використовувались ("Що могло б допомогти Вам? Де Ви відчуваєте підтримку?").

3. Ми прийняли рішення довірити нашу волю і життя Богу, як ми Його розуміємо.

Пошук ресурсів і систем підтримки не тільки мусить бути розпочатий, але й продовжений. Після його завершення виникає усвідомлення, що допомога дійсно існує. Жінку насильника, наприклад, це звільняє від почуття провини через прийняту на себе відповідальність за чоловіка і спрямовує до зайнятості своїми проблемами ("Що б Ви зробили у пошуках підтримки? Як би Ви діяли? Як ставились до Вас, коли Ви просили про допомогу?").

4. Ми глибоко і безстрашно проаналізували своє життя з моральної точки зору.

Сім'я, де володарює насильство, живе з ним довгі роки, за цей час від неї часто залишається лише зовнішня оболонка, декорація для оточення, за якою, по суті, ховається одна дія: якщо насильник не вдається до насильства жертва зробить все можливе, щоб спровокувати його ("Як Ви сприяєте тому щоб Ваш чоловік чинив насильство? Що Ви робите, щоб приховати його поведінку? Що Ви ще робите, окрім цього?").

5. Ми визнаємо перед Богом, собою і хоч би іще однією людинок істину природу наших помилкових поглядів.

Дослідження насильства в родині означає необхідність визнання того що певні думки, почуття, бажання або дії жертви були помилковими.

6. Ми повністю підготували себе, щоб Бог позбавив нас усіх наших недоліків.

Парадоксальність виникнення змін полягає у тому, що вони починаються з визнання очевидного, реально існуючого стану справ. Яки пошук ресурсів і систем підтримки особистості завершено і усвідомлена помилковість ряду дій або стилю життя, то логічною є готовність позбутися наявних помилок, опираючись на наявні резерви.

7. Ми смиренно просимо Його виправити наші недоліки. Готовність, яка виникла, є могутнім стимулом для початку дій напрямку змін.

8. Ми склали список усіх тих людей, яким ми заподіяли зло наповнились бажанням спокутувати всі свої провини перед ними.

Жертва живе в родині, де є не тільки насильник, але й, наприклад, діти, батьки, навколо живуть близькі, друзі, які протягом довгого часу були позбавлені уваги і підтримки жертви.

9. Ми особисто компенсуємо шкоду, заподіяну цим людям, де тільки можливо, окрім тих випадків, коли це може зашкодити їм або кому-небудь іншому.