Усвідомивши хто ці люди, важливо почати діяти в напрямку відновлення перерваних або обновлення існуючих відносин зі значущим оточенням, що означає передусім надавання їм необхідної допомоги і підтримки.
10. Ми продовжували самоаналіз, і коли припускалися помилок, одразу ж визнавали їх.
Усвідомлення і рішучість виправити помилки не гарантує від їх повторення, попередній стиль життя, стрижнем якого був цикл насильства, є достатньо стійким, подібно до затягаючого виру, він може примусити жінку повернутися до попередніх стереотипів. Тому визнання помилок не є одноразовим актом, а простягається впродовж усього часу подальшого життя.
11. Ми намагалися шляхом молитви та розмірковування поглибити контакт з Богом, як ми Його розуміємо, молячись лише про знання Його волі, яку нам належить виконати, і про дарування нам сили для цього.
Постійне усвідомлення проблем і рішимість змінитися надає жінці мужності для подолання кризи та обновлення життя. Внутрішні ресурси особистості і системи підтримки сприяють збереженню сил, які спрямовують людину далі.
12. Досягнувши духовного пробудження, до якого привели ці кроки, ми намагалися донести зміст наших ідей до інших людей і застосовувати ці принципи у всіх наших ділах.
Очікування винагороди повертає людині сенс життя, робить її відкритою до інших, створює передумови для довіри та емпатичного спілкування, в ході якого позитивні зміни стають спільним досягненням.
ДВАНАДЦЯТЬ ТРАДИЦІЙ. Для того, щоб група АЖН мала можливість існувати, потрібне зведення правил, яке й складають 12 традицій.
1. Наше спільне благо вище за усе, особисте звільнення кожної з нас від насильства залежить від єдності АЖН.
2. У справах нашої групи існує лише один вищий авторитет - люблячий Бог, який сприймається у тому вигляді, в якому Він може уявлятися в групі. Наші керівники – всього лише наділені довірою виконавці, вони не карають.
3. Єдина умова для членства в АЖН – бажання не брати участі в насильстві.
4. Кожна група мусить бути цілком самостійною в усіх питаннях, окрім справ, які торкаються інших груп АЖН.
5. У кожної групи є лише одна головна мета – донести наші ідеї до тих жертв насильства, які все ще страждають.
6. Групі АЖН ніколи не слід підтримувати, фінансувати, або надавати ім'я АЖН для використання якою-небудь спорідненою організацією чи сторонньою компанією, щоб проблеми, пов'язані з грішми, майном та престижем не відволікали нас від нашої основної мети.
7. Кожна група АЖН мусить повністю опиратися на власні сили, відмовляючись від допомоги ззовні.
8. Група АЖН мусить завжди залишатись непрофесійним об'єднанням, однак може наймати працівників, котрі володіють певною кваліфікацією.
9. Групі АЖН ніколи не слід встановлювати жорсткої системи управління.
10. Група АЖН не дотримується будь-якої думки щодо питань, які не мають відношення до її діяльності; тому ім'я АЖН не слід вживати в ході будь-яких суспільних дискусій.
11. Наша політика у взаємовідносинах з громадськістю засновується на привабливості наших ідей, а не на пропаганді; ми мусимо завжди зберігати анонімність у всіх контактах з пресою, радіо та телебаченням.
12. Анонімність – духовна основа усіх наших традицій, яка постійно нагадує нам про те, що головними є принципи, а не особи.
Принципи створення груп анонімних жертв насильства
Для створення групи АЖН потрібно зовсім небагато. Теоретично для початку достатньо, щоб хоча б дві жінки, які пережили насильство і бажають позбутися тягаря існуючих проблем, зібрались разом і провели перші збори. Потім призначити другі, треті збори, а далі все йде природно і зрозуміло.
Головне – це дотримуватися Програми Дванадцяти Кроків і намагатися дотримуватись Дванадцяти Традицій.
На практиці способи організації груп можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, психотерапевтична група, яка займалась під керівництвом психотерапевта, а потім почала користуватися принципами АЖН, може перетворитись на групу АЖН. Така ж сама трансформація може відбутися з клубом зустрічей для жінок, які пережили насильство, або просто з 2-3 жінками, котрі випадково зустрілись в коридорі Центру.
Бажано, щоб при початку діяльності групи стояла людина, добре знайома з практикою роботи, груп самодопомоги типу Аланон. Частіше за все засновниками нових груп стають люди, які пройшли певну підготовку і отримали досвід в іншій групі. Ця роль більш за все підходить психологу, який проробив переживання, пов'язані з насильством у своєму власному житті. Професійні навички надають їм впевненості, дуже корисної на початковій стадії роботи, а власний досвід потурання насильству робить можливим ведення діалогу з учасницями групи на рівних.
Щоб група почала існувати, їй необхідно дати назву. Назви груп АЖН можуть нести змістове навантаження, а можуть бути й без будь-якого натяку ("Надія", "Ясний світ", "Подруги", тощо). Не має значення, як саме буде називатися група, головне, щоб назва була. Важливо дотримуватись одного правила, відповідно до якого група не може бути названа чиїмсь іменем, чи то члена АЖН, чи ні: в цьому реалізується одна з найважливіших Традицій -"Принципи важливіше за окремих осіб".
Наступний етап – слід призначити місце та час зустрічі. Хоч і не існує приблизного графіку зборів АЖН, оптимальним усе ж таки прийнято вважати проведення двох – трьох зустрічей на тиждень. Початківці мусять ходити на збори частіше; тим, хто утягнуті в насильство не більше одного року, допустиме самостійне регулювання частоти зустрічей, однак варто відвідувати збори не рідше одного разу на тиждень.
Небажано, щоб зустрічі проводились рідше одного разу на тиждень. Зважаючи на те, що досвід створення Центрів є піонерським для України, саме вони можуть виступати ініціаторами створення таких груп. Важливо пам'ятати, що перший час вони будуть групами-одиначками, а для жертви насильства дуже важко тривалий час залишатися без підтримки. Коли група починає роботу, виникає безліч проблем. Одна з найбільш істотних полягає в тому, що новим учасникам починає здаватися, ніби потурання насильству вже переможене і не варто витрачати всю свою енергію тільки на нього. У членів групи з'являється невиправданий ентузіазм, що проявляється в позиції Рятівниці всіх від насильства.
Конче важливо, щоб члени АЖН не намагалися робити того, що не входить до їх компетенції. Ця настанова може сприйматися деким як неприпустима пасивність. Коли з'ясовується, що АЖН не допомагають в працевлаштуванні, не розв'язують проблем алкоголізму в родині, не надають фінансової допомоги, не підтримують громадських ініціатив, наприклад, за скасування смертної кари, у декого виникає почуття досади та розчарування Важливо розуміти, що члени АЖН не проти соціальної активності, при бажанні кожна з учасниць може займатися нею поза групою.
Мета, заради якої існує АЖН – допомогти одне одному позбавитися потурання насильству в своєму житті і ніякі, навіть найбільш потрібні благородні завдання не мусять відволікати від цього основного напрямку. найдавніших часів існує принцип: "Все живе, щоб виявитися, мусить самообмежуватись". Для групи АЖН його важливо усвідомити від само початку, бо головним для неї є звільнення від насильства, і не існує мети білі важливої.
Ще однією проблемою може стати те, що група може й не народити Добрі наміри можуть не втілитися у життя, а сама ідея – скомпрометувати себе в очах новачків. Наприклад, якщо ініціатори організації групи заручаються підтримкою представників влади, а ті, в свою чергу, починають опікувати та керувати починанням, позбавляючи групу самостійності незалежності. Група АЖН не мусить бути ні в чийому віданні, окрім самих учасниць.
Проблеми можуть виникати не тільки в оточенні, але й народжуватись всередині групи. Більша їх частина обумовлюється особистими якостями учасниць, такими, як нестриманість у виявленні власних почуттів, нетерпимість до чужих думок, прагнення до самоствердження за чужий ї тощо. Для переборювання цих підводних каменів важливо дотримуватись Традицій АЖН.
При організації групи може виникнути запитання, кого в неї приймати. Вірний підхід сформульовано у Третій традиції: "Нам слід приймати усіх, хто бажає не брати участі в насильстві. Тому не потрібно відмовляти нікому з тих, хто бажає звільнитися від насильства. Членство в АЖН не слід пов'язувати з фінансовими міркуваннями, або з умінням пристосовуватися. І тому будь-який попередній або заочний прийом у групу став би сам по собі насильством над групою. Воно могло б непомітно поселитися в ній і помалу справляти свій руйнівний вплив. Від самого початку важливо простягати руку допомоги кожній жінці, яка звертається по допомогу.
Ще одна проблема, яка пов'язана з небезпекою розшарування групи. Приходячи до групи, жінки приносять з собою свої уявлення про світ і про форми життя в ньому. Декому може здаватися, що їм краще відомі цілі та завдання АЖН, і вони почнуть диктувати свої погляди іншим. Можлива, наприклад, трансформація групи в психотерапевтичну, при наявності в ній носія таких знань та навичок. Це може дуже згубно відбитися на атмосфері довіри і привести до розпаду групи. Будь-які способи "керівництва" групою є явно заздалегідь неспроможними, тож їх слід всіляко уникати.
Існують ще три особисті вороги груп АЖН – НЕТЕРПІННЯ, ЕЙФОРІЯ та ЗНЕВІРА. На самому початку групі доведеться бути нечисленною, і це є важливим фактом. Якщо судилося тій чи іншій групі стати численною, це відбудеться поступово, протягом певного часу. Якщо в ній залишиться 4-5 осіб – це чудово. За художньою цінністю фресковий живопис та акварель цілком можуть конкурувати одне з одним. Більше того, якщо в групу прийде відразу багато нових членів, то можуть виникнути непередбачувані ускладнення. Тиск з їх боку може перетворити групу на компанію страждалиць, або, ще гірше, чоловіконенависниць. Далі, вельми швидко, після декількох зустрічей у групі може виникнути ілюзія, що насильство переможене, а його наслідки успішно переборені. І група може розпочати погоню за кількістю облагодіяних. В іншому випадку тимчасові складності та природні труднощі можуть штовхнути групу в паніку. І в тому, і в іншому випадку важливо зупинитися і озирнутися, сприйняти реальність теперішнього життя, яке не виключає сенсу, гідності, сумнівів або страждань.