Смекни!
smekni.com

Методи збирання соціологічної інформації (стр. 5 из 9)

Надійність інформації, яку збирають опитуванням, залежить від її змісту та характеру, від техніки опитування, рівня компе­тентності респондента. На вірогідність одержуваної реципієнтом інформації впливають особистісні характеристики респондента — захисні механізми психіки, рівень освіти й культури, властивості пам'яті, його ставлення до установи, яка проводить опитування, до теми дослідження, до самого реципієнта. Методика і техніка опитування дає змогу значною мірою нейтралізувати негативний вплив цих чинників.

Вірогідність відповіді респондента багато в чому залежить від уміння реципієнта розпочати опитування, від його професіоналіз­му. Потрібно так вести опитування, щоб у респондента виникло бажання брати в ньому участь, вести відверту розмову. Крім того, вірогідність залежить від якості інструменту (план інтерв'ю, ан­кета). Формулювання питань — найбільш складний і відпові­дальний етап його побудови. Йому передує, як уже було сказано, процедура емпіричного визначення основних понять досліджен­ня і відбору необхідного мінімуму емпіричних індикаторів. Кож­ному індикатору відповідає одне або кілька запитань.

Запитання в опитуванні — це висловлювання, розраховане на здобуття інформації (відповіді), яка б давала змогу тлумачити ознаки соціального об'єкта, що вивчається.

За спрямованістю вирізняються запитання результативні (зміс­тові), за допомогою яких реципієнт збирає інформацію щодо на­явності певних явищ та їх взаємозв'язків, і функціональні, за до­помогою яких упорядковується сам процес опитування.

Виходячи з найбільш суттєвих ознак розрізняють:

· запитання за змістом: про факти («Скільки разів протягом року Вас преміювали?»);

· про поведінку («Чи берете Ви участь у обговоренні виробни­чих питань?»);

· про знання або поінформованість («Чи відомі Вам умови преміювання?»);

· про установки («Чи засуджуєте Ви вчинки порушників трудо­вої дисципліни?»);

· про мотиви («Чим Ви незадоволені у своїй роботі?»);

За виконуваними функціями:

контактні, що ставлять на початку опитування для руйнування психологічного бар'єру між реципієнтом і респондентом («Тепер ба­гато говорять про соціальну апатію, зумовлену зневірою в діях уря­ду. А як Ви вважаєте?»);

буферні, які використовують для розмежування тематичних бло­ків і водночас для нейтралізації впливу одних відповідей на інші («Ми вели розмову з Вами про умови стимулювання праці. Зараз, якщо Ви не заперечуєте, поговоримо про те, що Вам заважає в роботі?»);

«фільтри», які використовуються для виявлення компетент­них респондентів (перед тим, як розпочати розмову про ставлен­ня респондента до системи преміювання, потрібно запитати, чи відома вона йому);

підбадьорюючі, що зміцнюють упевненість респондента у своїх силах («Ви дуже цікаво розповідали про складності у вашій роботі. А зараз поговоримо трохи про Ваш колектив»);

провокуючі, що зумовлюють спонтанні відповіді («Чим, на Ваш погляд, можна пояснити постійні порушення трудової пове­дінки членами Вашого колективу?»);

контрольні, що призначені для перевірки точності та повноти відповіді на інші питання, вірогідності даних (респонденту, який відповів, що він бере активну участь у громадській роботі, про­понують назвати, які саме обов'язки він виконує);

уточнювальні запитання («Здається, про це ми вже говорили, але не з'ясували...»);

проективні, які мають забезпечити інформацію про можливу реакцію респондента в певній ситуації з урахуванням його гли­бинних потреб і почуттів;

«кермачі», що спрямовують опитування від загального до більш конкретного;

тлумачні, що мають за мету отримання від респондента роз'яс­нення його розуміння тої чи тої інформації з теми дослідження;

За структурою:

відкриті (неструктурні) — без попередньо сформульованих відповідей, які пропонуються для вибору;

закриті (структурні) — з попередньо сформульованими відпові­дями;

напівзакриті, коли поряд із запропонованими відповідями пе­редбачається місце і для вільних.

Закриті запитання у свою чергу поділяють на:

дихотомічні, тобто такі, що на них є тільки дві відповіді, котрі виключають одна одну («Чи преміювали Вас за підсумками ро­ку?» — «Так», «Ні»);

альтернативні, що містять перелік відповідей, з яких можна ви­брати тільки одну («Як часто Вас преміювали?» — «Зовсім не пре­міювали», «Не частіше ніж один раз на рік», «Кілька разів на рік», «Кілька разів на квартал», «Щомісяця»). Різновидом альтернативно­го запитання є шкальне, яке спрямоване на вивчення інтенсив­ності прояву якогось явища чи ставлення до нього (наприклад, для визначення задоволення респондента роботою йому пропонують та­кі відповіді: «дуже задоволений», «задоволений», «не дуже задово­лений»; запитання-«меню», в яких наведено перелік мож­ливих відповідей, що з них респондент може вибрати кілька («Які з перелічених умов заважають Вам працювати на повну силу?»).

Крім того, за формою запитання поділяють на:

прямі запитання, звернені безпосередньо до респондента, і непрямі, не звернені до певної особи (наприклад, «Як у Вашому колективі сприймають нововведення?»).

запитання-індекси, які застосовують для групування респон­дентів під час аналізу (наприклад, якщо на запитання щодо інформованості у справах колективу респондент назвав 4—5 подій, то рівень його інформованості оцінюють як високий, 2—3 події — середній, якщо ж респонденту важко відповісти на це запитання — низький);

запитання-тести, які використовують для оцінки, перевірки тощо (див. рис).

Формулювання запитання має враховувати такі загальні вимоги:

· відповідати темі та завданням дослідження;

· вимагати точної й обґрунтованої відповіді і не містити в собі ще запитання;

· ураховувати інтелектуальний рівень респондента і бути йо­му зрозумілим;

· бути нейтральним, не показувати особистого ставлення ре­ципієнта;

· передбачувати всі можливі відповіді, урівноважуючи кіль­кість можливих варіантів «за» і «проти», щоб перевага тих чи тих не вплинула на відповідь респондента.

Класифікація запитань анкети

Послідовність запропонованих варіантів відповідей теж поміт­но впливає на вибір їх респондентом. Варіанти, розміщені споча­тку, мають більше шансів бути вибраними. Респондентам слід пропонувати опитувальні листки з різною послідовністю відпові­дей «за» і «проти».

Кількість запитань має бути мінімально необхідною. Роз­міщують їх за принципом ускладнення від початку до середи­ни і полегшення від середини до кінця, щоб респондент пос­тупово втягувався у розмову з реципієнтом і при цьому не стомлювався.

У вітчизняній практиці найбільш поширеною формою опиту­вання є анкетування.

Анкетування — це письмове опитування з допомогою анке­ти. Його найчастіше використовують для збирання інформації про масові соціальні явища. Так, на підприємстві можуть вивча­тися мотиви плинності кадрів, ефективність певної форми організації праці, характер соціально-психологічного клімату, задово­лення працею, адаптованість молодих робітників та інші проб­леми трудових колективів. Анкетування може застосовуватися в дослідженні будь-якої соціальної проблеми, якщо для її роз­в'язання потрібна інформація про явища суспільної та індивіду­альної свідомості: потреби, інтереси, мотиви, установки, думки, ціннісні орієнтації окремих індивідів чи соціальних груп, а також про об'єктивні соціальні факти: організацію праці та побуту, освіту і кваліфікацію, матеріальне стимулювання.

Анкета — це впорядкований за змістом і формою набір запи­тань, кожне з яких логічно зв'язане з тою чи тою гіпотезою. Ан­кета має визначену структуру і складається, як правило, з трьох частин: вступної, основної і «паспортної» (див. табл.).

У вступній частині анкети міститься звернення до респон­дента, в якому зазначається, хто, з якою метою проводить опиту­вання, де і як використовуватимуться його результати, підкрес­люється важливість і значимість особистої участі кожного рес­пондента в дослідженні, наводиться стисла інструкція щодо за­повнення анкети, гарантується анонімність відповідей, зазначає­ться, кому слід повернути заповнену анкету.

В основній частині анкети подаються запитання, розраховані на послідовне розкриття змісту досліджуваної проблеми.

«Паспортна» частина включає запитання, відповіді на які ха­рактеризують демографічний і соціальний стан респондента.

Наприкінці анкети респонденту пропонують висловити свою думку щодо теми опитування і дякують за участь у дослід­женні.

За способом спілкування між реципієнтом та респондентами опитування буває:

· через пресу, коли анкети публікуються на сторінках журна­лів та газет, а відповіді на запитання анкети пересилаються в ре­дакцію;

· поштове, коли анкети і відповіді пересилаються поштою;

· роздаткове, коли анкети роздаються безпосередньо респон­дентам.

Поштове анкетування та анкетування через пресу дають дуже низький відсоток повернення заповнених анкет, що потребує від дослідника додаткових зусиль для забезпечення репрезентатив­ності одержаної інформації.