У практичній роботі з людьми психологічні вимоги ґрунтуються на зібраності, уважності, розумінні іншого, терпінні, самоволодінні та ін. При виборі професії, оцінці кадрів доцільно орієнтуватися не на окремі властивості психіки, а на характеристику особистості як цілісного утворення, на її системну якість, соціальну спрямованість. У формуванні такого стану суттєву роль відіграють як природні дані, так і бажання вчитися, установки, ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка обрала професії соціального працівника.
До другої групи якостей відносяться самоконтроль, самокритичність, самооцінка своїх вчинків, фізична тренованість, само навіюваність, вміння керувати своїми емоціями. Вони також доступні завдяки самовихованню.
У третю групу якостей включають комунікативність, емпатичність (вловлювання настроїв людей, з'ясування їх установок, очікувань, співпереживання їхнім нуждам), візуальність (зовнішня привабливість особи), красномовність та ін., їх також можна розвинути власними зусиллями - з допомогою фахових віщань, методичної літератури, тренувань та іншими способами.
Принципове значення при цьому має професійне самовизначення. У зарубіжній і вітчизняній психології є багато "конструкцій", покликаних допомогти людині правильно обрати професію (теорії Т. Парсонса, Д. Сюпера, та ін.).
Синтезуючи їх, можна сказати, що процес професійного само визнання не короткочасний, а тривалий, він відбувається під впливом багатьох факторів (об'єктивних і суб'єктивних), індивідуально своєрідний і не повторний.
Провідну роль у цьому процесі відіграють інтереси і зусилля особи. Він проходить декілька етапів (пошуку, зростання, зміцнення, стабілізації, спаду), має якісні характеристики (зміст, широта, глибина, усталеність). В реалізації професійних планів чимало залежить від здібностей. Вони мають індивідуальну міру вияву (успішність, якісна своєрідність виконання діяльності, ступінь реалізації наміченого). При самовизначенні особи до вибору професії одне з головних завдань - оцінка загальних здібностей і прогнозування їх розвитку, визначення сформованості інтересу, бажання і готовності реалізувати життєві плани. [6;28]
Отже, соціальна робота вимагає усвідомленого вибору, ґрунтовної підготовки і постійного вдосконалення спеціалістів у цій галузі. Професія ця не лише суспільне вагома, високо гуманна, але й цікава. Обравши її за покликом душі, людина зможе сповна розвинути й реалізувати свій творчий потенціал, буде постійно збагачуватися духовно, відчувати радість пізнання, спілкування, пошуків, самоутверджувати себе і допомагати гідно жити співвітчизникам.
Таким чином, соціальний працівник - це спеціаліст в особливій, специфічній сфері діяльності. Об'єктом застосування його трудових зусиль є складний організм людини, а наслідком-благополуччя, само почуття, соціальне здоров'я індивіда, груп людей, суспільства в цілому. Поряд з нормальним фізичним станом воно - величезний, неперехідний здобуток, найбільша громадська і державна цінність. Це підкреслює і підносить значення соціальної науки, політики й практики. А безпосередніми їх носіями є соціальні працівники - основна ланка кадрового корпусу соціальних служб.
РОЗДІЛ ΙΙ. Зарубіжний досвід підготовки соціальних педагогів.
2.1. Підготовка соціальних педагогів в країнах ближнього зарубіжжя (на прикладі Росії).
Досвід новітньої історії розвитку соціальної роботи в Російській Федерації узагальнено у дослідженнях російських учених [5-8;13-14]. Наукові публікації С. Григор’єва, А. Панової, Є. Холостової, І. Зимньої, Ю. Березкіна, В. Сидорова, А. Пригожина присвячені питанням становлення соціальної освіти, розкриттю змісту та головних функцій професійної діяльності соціальних працівників, створенню моделей їх підготовки, дослідженням навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах. У працях українських дослідників (Л. Коваль, А. Капської, В. Поліщук, Т. Семигіної, І. Григи, І. Звєрєвої, С. Хлєбіка та ін.) проаналізовано систему теоретичної та практичної підготовки соціальних педагогів/соціальних працівників за кордоном, зокрема й у Росії. Позитивні надбання, творчі здобутки, апробовані спірні концептуальні чи методичні аспекти підготовки спеціалістів у кожній країні треба досліджувати найбільш детально. Проте останніми роками вітчизняні науковці (безперечно, обґрунтовано) акцентують на аналізові досвіду розвинутих європейських держав (Франції, Німеччини. Великої Британії та ін.), США. Вважаємо, що схожість суспільної проблематики, спільні риси у побудові системи освіти України та держав пострадянського простору, зокрема й Російської Федерації, отже, і пошук шляхів реформування, вирішення нагальних питань детермінують важливість та необхідність спеціальних досліджень.
З огляду на значущість досліджень у галузі порівняльної педагогіки як порівняно „молодої” самостійної науки в Україні, необхідність творчого осмислення досвіду країн пострадянського простору в налагодженні професійної підготовки фахівців окремих напрямів ми ставили за мету проналізувати теоретичні засади становлення й розвитку різнорівневої системи підготовки соціальних працівників/соціальних педагогів на теренах Російської Федерації. Соціальна робота як професія наявна в Російській Федерації з 1991 року, коли в Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців Міністерства праці СРСР були внесені доповнення. У них характеризували п’ять нових професій: соціальний працівник, педагог- організатор, соціальний педагог, завідувач відділенням соціальної допомоги вдома одиноким непрацездатним громадянам і спеціаліст із соціальної роботи [8, с. 117]. Останнє десятиліття в Російській Федерації стало періодом значного переосмислення підходів до змісту й організації соціальної освіти як явища сучасної освітньої системи, визначення критеріїв її якості, пошуку ефективних освітніх технологій [13, с. 297]. Чітко диференціюються поняття „професійна соціальна освіта” і „загальна соціальна освіта” в контексті масової просвітницької соціальної роботи серед населення. Виникнення нових професій, розгортання масштабної підготовки фахівців, орієнтованихна соціальну роботу, залучення досвіду зарубіжних країн привели до того, що під „соціальною освітою” тепер розуміють підготовку і перепідготовку фахівців у галузі соціальних наук, для установ соціальної сфери й управління; соціальне виховання спеціалістів у суміжних галузях, а також соціальну просвіту. Як результат розглядають формування певних ментальних установок, систем соціокультурних принципів, смисложиттєвих орієнтирів, соціальних ідеалів, які становлять фундамент соціальної культури нації, суспільного інтелекту, способу життя того чи іншого етносу.
З 1991 року ведеться підготовка фахівців нової спеціальності 03.12 „Соціальна робота” у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах. „Державна система соціальної допомоги сім’ї та дитинству” – основний програмний документ, розроблений Тимчасовим науково-дослідним колективом Міністерства освіти і Державного комітету у справах сім’ї й демографічної політики, на базі якого розпочалася підготовка соціальних працівників. Цей колектив розробив навчальні плани із шести спеціалізацій, понад 100 навчальних програм з різних дисциплін. Особливе значення у підготовці фахівців вищої кваліфікації мали затверджені як Державний освітній стандарт вищої професійної освіти вимоги до обов’язкового мінімуму змісту і рівня підготовки бакалавра, спеціаліста та магістра за напрямом 521100 „Соціальна робота”.
Стандарти першого покоління були затверджені впродовж 1993–1994 років і відіграли важливу роль у становленні й розвитку системи підготовки фахівців у галузі соціальної роботи. Документ містив значну кількість важливих навчальних дисциплін, розрахованих на напружений п’ятилітній термін навчання, передбачав поєднання загальної професійної підготовки зі спеціальною у вигляді конкретних спеціалізацій, значні обсяги практичної підготовки майбутнього фахівця. Однак розвиток соціальної сфери, активна робота учених із розробки трудограм, психограм і професіограм спеціалістів системи соціального обслуговування населення, служби зайнятості, правоохоронних органів, установ системи охорони здоров’я та набутий досвід підготовки фахівців потребували більш диференційованого підходу до змісту й методики цього виду вищої професійної освіти. Слід було провести „інвентаризацію” змістово-дидактичних ліній стандарту за всіма блоками; фундаменталізацію змісту і, відповідно, відбір навчальних предметів; визначити чіткі концентри навчання відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів; удосконалити зміст та структуру підсумкової державної атестації студентів [5, с. 57–59]. Друге покоління державних освітніх стандартів вищої професійної підготовки спеціалістів соціальної роботи затверджено 10 березня 2000 року. Всі вищі навчальні заклади Російської Федерації працюють відповідно до його вимог з 1 вересня цього ж року.
У нових стандартах закріплена ідея трирівневої професійної підготовки фахівців, курс на фундаменталізацію змісту і поєднання теоретичної та практичної підготовки майбутніх фахівців, принципи відбору загально- професійних та спеціальних дисциплін, вимоги до змісту предметів спеціалізації тощо. У структуру обов’язкової професійної підготовки бакалавра, спеціаліста і магістра введено розділ „Національно-регіональний (вузівський) компонент”, який виділено у всіх циклах дисциплін; введено комплекс нових предметів, зокрема, „Антропологія”, „Соціальна політика”, „Гендерологія”, „Проблеми соціальної роботи з молоддю”; до 30 тижнів збільшено термін практичної підготовки.
Серед найвідоміших освітніх центрів підготовки соціальних працівників у російській Федерації – Московський державний соціальний університет, Алтайський, Санкт-Петербурзький, Ростовський, Орловський, Тамбовський державні університети, Інститут молоді, Казанський, Курський та Північний державні медичні університети, Державна академія сфери побуту та послуг.