Ці три види називаються:
1. Субнормність, або дефективність;
2. Супранормність, або підвищена обдарованість натури;
3. Денормність, або відхилення від норми у вузькому значенні цього слова.
По своєму походженню відхилення від норми може бути двояким:Екзогенним, коли воно відбувається під впливом зовнішньої обстановки і йде від периферії психіки до її ядра.Ендогенним, коли воно є результатом якої-небудь органічної особливості душевної або нервової природи людини.Розглядаючи з цього погляду різні типи відхилення від норми, ми можемо відзначити наступні типи характерів, з яких кожний вимагає особливого до себе підходу, особливого типу виховання.Уявимо собі дитину цілком здорову в духовному відношенні, що не ухиляється у відношенні обдарованості ні нагору, ні в низ від норми, потенційно, так сказати, цілком нормальну дитину і припустимо, що зовнішні умови вплинули на його розвиток: ми будемо тоді мати випадок екзогенної деформації духовної особистості дитини, де можуть бути: псування моральної сторони психіки носить лише поверхневий тимчасовий характер (пропуски уроків, паління, дрібне хуліганство), тобто те, що тимчасово трапляється із усякою нормальною людиною. Це від педагогічної занедбаності, тобто від занедбаності у відношенні виховання і навчання. Це відноситься до денормності.- цілком здорова і нормальна у нервово-психічному відношенні дитина з екзогенною деформацією психіки, але настільки глибокою і упорною, що вона відобразилась не тільки на периферії психіки, але і на здоровому її ядрі, повідомивши їй дефективні звички і схильності - отут злодійство, бродяжництво, пристосуватися до вуличного життя йому допомогло загальне здоров'я психіки - адже він має досить розвинений інтелект, уміє ставити цілі і домагатися їхнього здійснення, він володіє собою, діяльний, енергійний і урівноважений у прояві своїх емоцій [23].Перейдемо до видів відхилень від норми ендогенного походження. Тут ми будемо мати справу з проявами хворобливої конституції психіки, на якій важко відбилася пережита епоха, з важкою спадковістю, з різними органічними дефектами нервової системи і психіки. Сюди відносять відхилення від норми, коли воно вимагає спеціального лікувального режиму.Сюди увійдуть усякого роду невротики, істерики, неврастеніки, діти з різного роду дефектами в емоційній та вольовій області, дати загальну характеристику якої дуже важко через дивну розмаїтість форм. Одним з найбільш характерних ознак у даному випадку буде загальна нестійкість психіки, погана її опірність шкідливим впливам, підвищена емоційна збудливість, слабість затримуючих центрів і сильна схильність до всякого роду душевним вивертам.Таким чином, під супранормними натурами ми будемо розуміти такі характери, у яких: а)здібність до творчої переробки сприйманих матеріалів, хоча б у вигляді досить високоїпрацездатності; б)підвищеної обдарованості, хоча б і однобічної;в)морально розвиненого морального почуття [5с.].
1.2.Причини виникнення і форми прояву девіантної поведінки
У соціології девіантної поведінки виділяються кілька напрямків, що пояснюють причини виникнення такої поведінки. Так, Р. Мертон, використовуючи висунуте Е. Дюркгеймом поняття «аномія» (стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися), причиною поводження, що відхиляється, вважає непогодженість між цілями, висунутими суспільством, і засобами, що воно пропонує для їхнього досягнення. Інший напрямок склався в рамках теорії конфлікту. Відповідно до цієї крапки зору, культурні зразки поводження є що відхиляються, якщо вони засновані на нормах іншої культури. Наприклад, злочинець розглядається як носій визначеної субкультури, конфліктної стосовно пануючого в даному суспільстві типу культури.
У сучасній вітчизняній соціології безсумнівний інтерес представляє позиція Я.І. Гілінського, що вважає джерелом девіації наявність у суспільстві соціальної нерівності, високої ступеня розходжень у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Кожна з позицій має право на існування, тому що дає зріз реально діючих суспільних відносин. У той же час їхніх авторів поєднує прагнення знайти єдине джерело причинності для різних форм девіацій.
Крім специфічних причин, характерних для кожної групи "ризику", є і загальні причини девіантної поведінки:В основі девіантної поведінки лежить насамперед соціальна нерівність . Це знаходить вираження в низькому, часом злидарському рівні життя більшої частини населення й у першу чергу молоді; у розшаруванні суспільства на багатих і бідних; у труднощах, що встають перед молодими людьми при спробі самореалізації й одержання суспільного визнання; в обмеженні соціальне прийнятних способів одержання високого заробітку для молоді. Важко позначаються на життєвому рівні "гримаси ринкової економіки": безробіття, інфляційний тиск, корупція й офіційна неправда "верхів" наростаюча соціальна напруженість "низів".Морально-етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, і відчуженні особистості. В умовах, коли економічне життя суспільства нагадує не ринок, а базар, де усе продається і купується, торгівля робочою силою, здібностями і навіть тілом стає рядовою подією[15с.].Морально-етична деградація і падіння нравів знаходять вираження в масовій алкоголізації і бродяжництві, вибуху насильства і правопорушення.Навколишнє середовище, що нейтрально чи прихильно відноситься до девіантної поведінки.Відомий психолог Р. Мерток, автор теорії "подвійної невдачі", вважає, що якщо молода людина не може задовольнити своїх потреб ні в легальній творчій діяльності, ні в активної протиправний, то він компенсує ці вади такою діяльністю, що веде його до саморуйнування як особистості. В умовах, коли частина молоді не має можливості для гідного професійного чи особистого самовираження, "відхід" в алкоголізм, наркоманію стає своєрідним компенсаторним засобом.Несприятливі умови життя і виховання в сім'ї, проблеми оволодіння знаннями і зв'язані з цим невдачі в навчанні, невміння будувати взаємини з оточенням і виникаючі на цій основі конфліктні ситуації, різні психофізичні відхилення в стані здоров'я, як правило, ведуть до кризи духу, утраті сенсу існування [35с.].Однієї з форм антисоціальної поведінки, що спрямована проти інтересів суспільства в цілому чи особистих інтересах громадян, є правопорушення. У юриспруденції розрізняють правомірну і неправомірну поведінку громадян. Неправомірні дії (правопорушення) - це такі юридичні факти, що суперечать нормам права. Подібні дії порушують встановлений у країні порядок [17с.].Усі правопорушення діляться на злочини і провини. Злочин - це протиправний, винний, карний суспільно небезпечний вплив, що зазіхає на охоронювані законом суспільні відносини і приносить істотну шкоду. Злочини кваліфікуються по нормах карно-процесуального права.Провина - це теж протиправне і винне діяння, але не представляє великої суспільної небезпеки. Провини регулюються нормами адміністративного, громадянського, трудового й інших галузей права. Правопорушення у формі провини виявляються в підлітків у зухвалій манері поведінки, у лихослів'ї, агресивній поведінці [10с.].Любий індивідуальний досвід проходить через фільтр Я-концепції (Бернс, 1989), тому активність суб'єкта, несумісна з основними параметрами його Я-концепції, породжує психологічний дискомфорт, що виявляється в тривожності, депресії, агресії й інших видах розладів.Велике значення в розвитку девіацій мають обумовлені різними рисами оцінні пристрасті.