Смекни!
smekni.com

Девіантна поведінка як соціально-психологічна проблема (стр. 4 из 7)

Дане комплексне визначення містить у собі наступні приватні пропозиції:

  • агресія обов'язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві;
  • агресією може розглядатися тільки така поведінка, що має на увазі заподіяння шкоди чи збитку живим організмам;
  • жертви повинні мати мотивацію уникання подібного із собою поводження [30].

А.А. Реан виділяє 2 популярних підходи до феномена агресії.Перший - етико-гуманістичний підхід. Агресія, у рамках цього підходу, розцінюється як зло, заподіяння шкоди іншій людині, як погодження, що суперечить позитивній сутності людей. Цей підхід розглянутий у гуманістичній психології, екзистенціальної і гуманістичній філософії.Християнська концепція людини також повинна бути віднесена до цього підходу. Ідеї гуманістичного підходу до феномена агресії, які йдуть до традиції християнського навчання: полюби ближнього свого як самого себе, любіть ворогів ваших і т.д.Інший, альтернативний підхід до феномена агресії - еволюційно-генетичний. У рамках цього підходу внутрішньо - видова агресія розцінюється як біологічно доцільна форма поводження, що сприяє виживанню й адаптації [9].З.Фрейд визнавав існування двох основних груп інстинктів: життя і смерті. Інстинкти смерті (Танатос) лежать в основі всіх проявів жорстокості, агресії самогубств і вбивств.Фрейд припускав, що агресія бере свій початок в уродженому і направленому на власного носія інстинкту смерті; по суті справи, агресія - це той же самий інстинкт, тільки спроектований зовні і націлений на зовнішні об'єкти.Фрейд вважав, що багато соціально-психологічних феномені можна зрозуміти в контексті зсування їхніх первинних інстинктів: сексуального й агресивного. Подібною уявою расові заборони і війни можуть бути пояснені зсувом агресивних спонукань. Не маючи можливості одержувати задоволення прямо і негайно, люди навчилися зміщати свою інстинктивну енергію на інших людей, інші предмети й іншу діяльність, замість тих, що призначалися для прямої розрядки напруги [18].Біологічні чинники:Агресія являє собою складний поведінковий комплекс, і тому неможливо говорити про існування в людському мозку чітко локалізованого "центру агресії"". Проте й у тварин, і в людини вченими виявлені ділянки нервової системи, відповідальні за прояв агресії.На агресивність також впливає чоловічий половий гормон -тестостерон. Хоча, очевидно, вплив гормонів яскравіше виявляється у тварин, ніж у людей, препарати, що понижують рівень тестостерону у чоловіків, схильних до насильства, та послаблюють їхні агресивні тенденції.Виходячи з розглянутих теорій (центральним поняттям яких є агресія як слідство інстинктивних, уроджених чинників), можна укласти, що агресивні явища неможливо усунути й агресія в тієї або іншій формі завжди буде нас супроводжувати.Відповідно до теорій даного напрямку, характер осмислення або інтерпретації індивідом чиїхось дій, наприклад, як загрозливих або провокаційних, впливає на його почуття і поведінку. У свою чергу, ступінь емоційного порушення або негативної афектації, пережитої індивідом, впливає на когнітивні процеси, зайняті у визначенні ступеня загрозливої йому небезпеки.І останній теоретичний напрямок, представлений у цій главі, розглядає агресію, насамперед, як явище соціальне, а саме, як форму поведінки, засвоєної в процесі соціального навчання.

Відповідно до теорій соціального навчання, глибоке розуміння агресії може бути досягнуто тільки при звертанні пильної уваги [3]:

  • на те, яким шляхом агресивна модель поведінки була засвоєна;
  • на фактори, що провокують її появу;
  • на умови, що сприяють закріпленню даної моделі поведінки.

Агресивні реакції засвоюються і підтримуються шляхом особистої участі в ситуаціях прояву агресії, а також у результаті пасивного спостереження проявів агресії. Агресія з'являється тільки у відповідних соціальних умовах, тобто, на відміну від інших теорій, теорії цього напрямку більш оптимістично дивляться на можливості запобігання агресії або узяття її під контроль.Агресивність має якісну і кількісну характеристику. Як і будь-яка властивість, вона має різний ступінь виразності, від майже повної відсутності до її граничного розвитку. Кожна особистість повинна мати визначений ступінь агресивності. Відсутність ЇЇ приводить до пасивності, відомості, конформності і т.д. Надмірний її розвиток починає визначати весь вигляд особистості, що може стати конфліктної, нездатної на свідому кооперацію і т.д. У життєвій свідомості агресивність є синонімом "зловмисної активності". Однак, саме по собі деструктивна поведінка "зловмисністю" не володіє, такою її робить мотив діяльності, ті цінності, заради досягнення і володіння якими активність розвертається [4].

Виходячи з цього, можна розділити агресивні прояви на два основних типи:

  • мотиваційна агресія, як самоцінність;
  • інструментальна агресія, як засіб,
  • припускаючи при цьому, що і та, і інша можуть виявлятися як під контролем свідомості, так і поза ним, і сполучені з емоційними переживаннями гніву і ворожості.

Типологія агресивної поведінки сучасних підлітків.

Агресивні підлітки, при всій відмінності їх особових характеристик і особливостей поведінки, відрізняються деякими загальними рисами. До таких рис відноситься бідність ціннісних орієнтацій, їх примітивність, відсутність захоплень, вузькість і нестійкість інтересів. У цих дітей, як правило, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищена навіюваність, копіювання, недорозвиненість етичних уявлень. Їм властива емоційна грубість, озлобленість, як проти однолітків, так і проти навколишніх дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка (або максимально позитивна, або максимально негативна), підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід з важких ситуацій, переважання захисних механізмів над іншими механізмами, регулюючими поведінку. Разом з тим серед агресивних підлітків зустрічаються і діти добре інтелектуально і соціально розвинені. У них агресивність виступає засобом підняття престижу, демонстрація своєї самостійності, дорослості.

Часто такі підлітки знаходяться по відношенню до офіційного керівництва школи в деякій опозиції, що виражається в їх підкресленій незалежності від вчителів. Вони претендують на неформальну, але авторитетнішу владу, спираючись на свою реальну фізичну силу. Ці неформальні лідери володіють великою організуючою силою, можливо тому, що за свій успіх вони можуть використовувати привабливий для всіх підлітків принцип справедливості. Не випадково біля них збираються не дуже розбірливі в цілях і засобах, компанії підлітків. Сприяють успіху таких лідерів і уміння безпомилково визначати слабких, тих, хто виявляється беззахисним перед нахабством і цинізмом, особливо, якщо цей цинізм представлений під виглядом морального принципу " виживають сильні, слабкі вимирають "

Розкриття причин і характеру агресивності дітей і підлітків вимагає проведення певної класифікації.

У різній літературі з даної тематики згадується про ряд робіт зарубіжних дослідників, які запропонували розділення на дві групи:

1. Підлітки з социалізірованнимі формами антигромадської поведінки, для яких не характерні психічні, емоційні розлади.

2. Підлітки, що відрізняються несоциалізірованним агресивною поведінкою, для яких характерні різні психічні порушення.

У вітчизняній психології існує декілька типів класифікацій. Деякі дослідники поведінки, що відхиляється, вважають за необхідне як основа рахувати психофізіологічні відмінності дітей, інші - психосоціальний розвиток.

Так, В.К.Андрієнко, Ю.В.Гербєєв, І.А.Невській розрізняють важких підлітків:

з педагогічною занедбаністю;

· з соціальною занедбаністю (етично зіпсованих);

· з крайньою соціальною занедбаністю.

С.А.Белічева виділяє три групи:

глибоко педагогічно запущені підлітки;

· підлітки з афектними порушеннями;

· конфліктні діти (незлагідні).

2.3. Суїциди як крайня форма відхилення у поведінці .

Одним з найбільше трагічних видів девіантного поводження є самогубство або суїцид. У психологічній літературі суїцид звичайно розглядається як феномен соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитих нею мікросоціальних конфліктів. Під суїцидальним же поводженням людей розуміються різні форми їхньої активності, що направляються представленнями про позбавлення себе життя і службовці засобом дозволу особистісної кризи в умовах конфліктної ситуації. Як правило, змістом психологічної кризи виступає гострий емоційний стан, що виникає в складній ситуації зіткнення особистості з перешкодою на шляху задоволення її найважливіших потреб. Причому, ця криза досягає такої інтенсивності, у рамках якої людина не може знайти правильного виходу зі сформованої ситуації на основі наявних у нього життєвого досвіду [11].Важливо підкреслити, що суїцидальне поводження має як внутрішні, так і зовнішні форми свого прояву.

Внутрішніми формами суїцидального поводження виступають:

  • антивітальні представлення (тобто міркування про відсутність цінностей життя);
  • пасивні суїцидальні думки (представлення на тему своєї смерті взагалі при відсутності чіткого задуму на самовільне позбавлення себе життя: «добре б умерти» і т.д.);
  • суїцидальні задуми (характеризуються вже розробкою плану самогубства, продумуванням його деталей);
  • суїцидальні наміри (припускають ухвалення рішення на самогубство).

До зовнішніх форм суїцидального поводження відносяться:

  • суїцидальні висловлення;
  • суїцидальні спроби;
  • завершений суїцид.

Як показує практика, найбільш розповсюдженими конфліктами, що обумовлюють суїциди, є: