Наші далекі предки жили в умовах елементарного виробництва матеріальних благ. Знаряддя праці були недосконалими, вироби і виробничі технології — найпростішими, продуктивність праці — низькою. Вони цілковито залежали не тільки від природи, а й від незрозумілих для них сил суспільного життя, яке весь час ускладнювалося: зростала сила традицій та звичаїв, посилювалася залежність від суспільства. Це породжувало відчуття безсилля, зумовлювало пошуки його причин. У цьому складному соціальному контексті поставали як реальні, так і фантастичні уявлення про світ, зокрема релігійні уявлення про надприродне. У релігієзнавстві все це називають соціальними чинниками релігії. [6, 250]
Отже, релігійна свідомість стала притаманною лише "людині розумній", хоч у первісному стаді "людей умілих"(пітекантропів, синантропів) рівень розвитку виробництва був ще нижчим, залежність від природи ще сильнішою. Причина — в особливостях сприйняття людиною навколишнього світу. Пітекантроп лише починав мислити, свідомість його мала стадний характер, ґрунтувалася на усвідомленому інстинкті. Мислення було вкрай обмеженим, а мозок нерозвинутим, йому були недоступні абстракції. Первісна людина мислила логічними категоріями, але в межах конкретних понять. У неандертальця і кроманьйонця почали формуватися абстрактні поняття, що дало їм змогу відірватися від конкретності, продукувати уявлення, які їй не відповідали. Однак це не послабило пізнання, оскільки помилки також допомагають вивірити істинне знання. Саме помилки породили перекручені, фантастичні уявлення. Так складалися умови для виникнення релігії, які мали гносеологічний (теоретико-пізнавальний) характер — її гносеологічні чинники.[8]Інтереси первісної людини, очевидно, не виходили за межі потреб у їжі, теплі, продовженні роду. Вона відчувала та пізнавала світ в його складності, гармонії та суперечностях, намагалася знайти відповідь на питання, пов'язані з її існуванням.
У первісному суспільстві філософів не було, суспільна свідомість не мала філософського аспекту, однак уже в аморфній міфологічній свідомості наявні були зародки майбутньої свідомості цивілізованого суспільства. Онтологічні чинники (вчення про буття) також зароджувалися в міфологічній свідомості. Релігійна свідомість стала задовольняти і цю духовну потребу людства.
Величезний вплив на формування релігійної картини дійсності у первісної людини справили обставини психологічного характеру. Безсилля людей перед силами природи і суспільства спричиняли постійне психологічне напруження. Головною емоцією був страх, він загострював увагу, мобілізовував організм. Постійні життєві труднощі та небезпеки призводили до того, що життя первісної людини майже цілком складалося з афектів, під час яких втрачався контроль над діями і думками. Тому фантастичне починає панувати над реальним. Так сформувалися психологічні чинники релігії.
Усі зазначені чинники походження релігії (соціальні, гносеологічні, онтологічні, психологічні) взаємодіяли та взаємно посилювали один одного, набуваючи особливої ваги за різних обставин. [8]
РОЗДІЛ 3. СТАВЛЕННЯ ДО ПРАЦІ
Праця - це діяльність людини, що має мету. У процесі праці людина будь-яким чином пристосовує навколишні явища до своїх цілей. В економіці працю становить одну з основних чотирьох фаз виробництва. А деякі вважають, що саме праця перетворила мавпу на людину.
Ставлення до праці може бути позитивним, негативним, і байдужим. Суть відношення до праці є в реалізації того чи іншого трудового потенціалу працівника під впливом системних потреб і сформованої зацікавленості.
Ставлення до праці характеризує прагнення (чи відсутність його) людини максимально приводити свої фізичні та духовні сили, використовувати свої знання та досвід, здібності для досягнення певних кількісних і якісних результатів. [1, 71]Воно проявляється у поведінці, мотивації та оцінці праці
Ставлення до праці – складне соціальне явище, що являє собою єдність 3-х елементів:
1)Мотивів і орієнтації трудової поведінки – мотиваційний елемент, пов’язаний з трудовими мотивами. Вони являються збудниками трудової поведінки і в сукупності утворюють мотиваційне ядро.
2)Реальної чи фактичної трудової поведінки – це трудова активність працівників, що проявляється в таких формах поведінки як:
- Ступінь виконання норм виробітку
- Якість виконаної роботи
- Дисциплінованість
- Ініціативність і інше.
3)Оцінці працівниками трудової ситуації – це об’єктивне переживання працівників. Він пов’язаний з їх внутрішнім станом. Трудова поведінка працівників характеризується соціальною активністю.
Соціальна активність – це міра соціальної утворюючої діяльності працівників, що базується на внутрішній необхідності дій, цілі яких визначаються суспільними потребами. Трудова активність – основний, визначений вид соціальної активності. Вона виражається у замучені працівника у системне виробництво і постійному рості продуктивності праці, ступені реалізації ним своїх фізичних і розумових можливостей при виконанні конкретного виду діяльності. [1, 71]
Трудова поведінка – результативний процес, виробнича мотивація.
Мотивація виражається у трудових мотивах, якими керується працівник у своїй трудовій поведінці. В процесі трудової поведінки працівник оцінює працю. Оцінка праці – це внутрішній стан працівника, викликаний трудовою діяльністю, його задоволеність оточуючою ситуацією (умовами, оплатою, нормування праці…) Ціль вивчення ставлення до праці – це виявлення механізму його формування і управління ним. [1, 71]
3.1 Типи ставлення до праці
Об'єктивними показниками ставлення до праці є такі, що характеризують рівень відповідальності, сумлінності, ініціативності та дисциплінованості.
Суб'єктивними показниками ставлення до праці є загальне задоволення чи незадоволення працею та її умовами - заробітною платою, змістом праці, взаєминами з керівником та колегами, виробничими умовами тощо.
Виділяють такі типи ставлення до праці:" супернормативне - винятково сумлінне, яке відповідає всім чинним нормами" субнормативне - недостатньо сумлінне;" ненормативне - несумлінне, недбале, байдуже. [2, 119]Як відомо, з метою подолання байдужості до праці використовуються преміювання, гнучкий режим роботи, заохочення вільним часом, раціоналізація і гуманізація праці тощо. До речі, раціоналізація більше стосується стимулювання, а гуманізація - мотивації праці.[2, 126]
Мотивація - усвідомлене спонукання до активної трудової діяльності суб'єкта, пов'язане з намаганням задовольнити певні потреби.
Мотиви є внутрішніми чинниками. Вони тісно зв'язані із цінностями й ціннісними орієнтаціями.
Цінності - це усвідомлена людьми значущість певних об'єктів (духовних явищ, предметів і речей реальної дійсності) стосовно їх відповідності чи невідповідності потребам суспільства, соціальної групи, особистості за моральними й естетичними вимогами, що вироблені людською культурою і є продуктами суспільної свідомості.
Це особливе суспільне ставлення, завдяки якому потреби й інтереси індивіда чи соціальної групи переносяться на світ об'єктів, надаючи їм певних соціальних властивостей, що не пов'язані прямо з утилітарним призначенням цих об'єктів. [2, 124]
3.2 Характер праці
Характер праці- категорія, яка виражає соціальну сутність праці як суспільне значимого процесу. Але водночас вона є працею окремих індивідів. Взаємодія людини та суспільства виникає внаслідок взаємодії людини із засобами праці . А характер праці визначається, з одного боку, особливостями виробничих відносин, з іншого — соціально-економічним становищем учасників суспільного виробництва. [1, 118]
Характер праці дає змогу уявити зв'язок між індивідуальною та суспільною працею , способи взаємодії працівників із засобами праці, включення індивідуальної праці в суспільну, взаємозв'язок між окремими видами праці, тип взаємовідносин учасників процесу праці. Показниками характеру праці є форма власності, ставлення працівників до засобів виробництва та своєї праці , розподільні відносини, соціальні відмінності. Відповідно до цих показників виділяють такі види праці: суспільна і приватна, вільна і підневільна, «на себе» і «на когось», добровільна і примусова.
Зміст праці- це узагальнена характеристика процесу праці , яка враховує різноманітні функції праці , види трудових операцій, поділ виробничої діяльності за галузями, фізичне та Інтелектуальне напруження учасників процесу праці , ступінь самостійності працівника урегулюванні послідовності трудових операцій, наявність або відсутність новизни, творчості, складність, технічна оснащеність праці тощо. Зміст та характер праці тісно пов'язані між собою, характеризують один і той самий вид трудової діяльності з двох боків, тому межують та частково накладаються одне на одне. Зміст праці є частковим поняттям щодо її характеру. Головним чинником прогресивної зміни змісту праці є розвиток матеріально-технічної бази виробництва, впровадження науково-технічного прогресу. При цьому змінюється структура трудових дій: функції безпосереднього впливу на предмет праці переходять від робітника до машини, зростають витрати робочого часу на управління і технічне обслуговування обладнання, а також частка складної кваліфікованої праці , вдосконалюється її змістовність, актуалізуються самостійність і відповідальність працівників. [1, 120]
3.3 Зміст праці