Наочний приклад цього явища-інтер’єр вілли царської сім'ї в Петергофі, створений на початку 1900-х років архітектором Романом Федоровичем Мельцером (на жаль, вілла, яка після революції стала музеєм, була зруйнована в роки Другої світової війни). Таким чином, "стиль. Макінтоша" перейшов і в країни континентальної Європи.
До прийомів "міжнародного варіанту" модерну ближчий інший твір Р. Мельцера - інтер'єр кімнати, створений ним у 1900 р. в Олександрівському палаці Царського Села, де жила сім'я останнього російського царя Миколи II (зараз тут ведуться роботи по відтворенню, оскільки меблі цього інтер'єру збережені).
Програмним твором "нового стилю" стало будівництво виставкової споруди Сецесіону за проектом одного з його творців і лідерів - віденського архітектора Иосифа Ольбріха. У1899 році споруда була завершена і відкрита.
Над входом можна було прочитати: "Часові - його мистецтво. Мистецтву -його свободу".
Архітектурний образ цієї споруди дозволяє задуматись над важливою теоретичною проблемою: проблемою співвідношення унікального і масового, співвідношення унікального творчого відкриття - масового архітектурного продукту. Тобто - задуматись над проблемою співвідношення яскравої творчої індивідуальності і тиражування художніх відкриттів Майстра - протагоніста в творах його численних послідовників та епігонів. Індивідуальне й масове, у своїй діалектичній сукупності, якраз і утворюють те, що називається "стилем епохи".
Золотий купол з витких листків над будинком Віденського Сецесйону абсолютно унікальний. А стилізовані зображення квітів на його стінах - це той мотив, який буденеодноразово повторюватись в багатьох творах модерну і стане одним з характерних стильових ознак ранньої "флоральної стадії" модерну.
Надзвичайно оригінальна композиція фасаду знаменитого будинку "Майоліка-гауз" по вулиці Лінке Вінцайлє у Відні, побудованого у 1898-1899 рр. Архітектор Отто Ваґнер запроектував його у вигляді величезного поліхромного майолікового панно. Воно ніби "накинуте" на фасад-подібно до великої барвистої шалі. Ритм декору ігнорує конструктивний ритм вікон. І в цьому порушенні традиційних законів тектоніки - явний виклик традиції. Фасад будинку сам ніби "сецесіонує" - у точній відповідності з творчою програмою Сецесіону.
Композиція "майоліка-гауз" абсолютно оригінальна. Подібного великого майолікового панно нема більше ніде. Але й сам принцип стилізації зображення квітки, і деякі нові декоративні мотиви, придумані співавтором Вагнера Коломаном Мозером, ми невдовзі побачимо на багатьох будинках в різних країнах і, в першу чергу - у самому Відні по вулиці Моргенгассе, 3 та ін.
У Ризі - столиці Латвії- існує ціла вулиця, забудована будинками такого стилю, їх проектував і побудував на початку 1900р. цивільний інженер Михайло Ейзенштайн (батько прославленого російського кінорежисера, автора відомого фільму "Броненосець Потьомкін"). Будинки, побудовані Михайлом Ейзенштайном на вулиці Фріче Галлє, - це унікальний зразок цілісного ансамблю, створеного в стилі модерн.
Ще один приклад подібного ансамблю - площа в Санкт-Петербурзі, на розі Камнеострівського проспекту і вулиці Миру. Недавно, за ініціативою тодішнього мера Петербургу Анатолія Собчака, ця невелика, затишна площа була названа Австрійською. Будинки на площі були побудовані у 1900-их рр. досить відомим тоді у Петербурзі архітектором Василем Шаубом. Вони ілюструють різні відтінки ранньої стадії петербурзького модерну.
Особливий характер має будинок, споруджений у 1902-1903 роках. Стилізовані зображення квітів ("аля Ольбріх") і жіночі маскарони на його фасадах, надзвичайно популярні і в ті роки, - це типові зразки декоративних мотивів ранньої фази "інтернаціонального" модерну. Подібні сюжети можна побачити всюди - вони є також і в Чернівцях.
На ранньому етапі розвитку модерну в його "масовій продукції" можна було ще зауважити відголоси традицій "необароко", властиві архітектурі пізньої еклектики. Подібнібудинки можна побачити і в Празі повул.Челюскінців,7; у Києві та у Чернівцях.
Одним із проявів тенденцій "реґіоналізму" в архітектурі модерну була інтерпретація характерних декоративних мотивів "міжнародного модерну" у відповідності з місцевими будівельними традиціями і місцевими будівельними матеріалами. Обмежусь двома, але дуже наглядними прикладами.
Особняк у Таганрозі - на півдні Росії, на березі Азовського моря. Характерні форми раннього модерну інтерпретовані у відповідності з місцевою будівельною традицією: цегляна кладка не тинькована.
Північ Росії - землі, багаті на ліси. З цього традиційного для даного регіону матеріалу на початку XX ст. в місті Архангельську (воно знаходиться поблизу гирла ріки Північна Двіна, неподалік від її влиття в Біле море) було споруджено особняк (на жаль, не зберігся). Традиційна для вілл епохи модерну мальовнича, асиметрична композиція; модне вікно у вигляді великої "бульки"; ефектна мальовнича фактура поверхні дерев'яного зрубу. Це, без сумніву, дуже цікавий приклад регіонального різновиду модерну, який відповідав будівельним традиціям Російської Півночі. Але необхідно звернути увагу на характерне "спилювання" кутів зрубу, окреслене плавною лінією, вельми характерною для ранньої фази модерну: чи не нагадує це лінії порталу відомої споруди Ощадної каси у Відні?
Характерна особливість модерну - його надзвичайно швидка еволюція. Для ранньої стадії стилю характерне збільшення декоративних новацій, які часом дивували сучасників своїми незвичними формами і "декадентськими" мотивами, але вже в середині 1900-их років можна зауважити перехід до другої - пізньої стадії стилю. В числі її перших прикладів - два видатних твори Віденського сецесіону - Отто Ваґнера (споруда Ощадної каси у Відні, 1904-1906 рр.) і Йосифа Хофмана (палац Стоклє у Брюсселі, 1905-1911 рр). Господарі палацу Стоклє - це багата сім'я комерсантів. Але фасади споруди вирішені в підкреслено лаконічних геометризованих формах. Вони майже нагадують якусь промислову споруду - хоча і облицьовані тонкимиплитами дорогого голубувато-сірого мармуру. В деяких ракурсах палац Стоклє викликає явні асоціації з наступаючим архітектурним стилем 20-их років XIX ст. А всердині - надзвичайно дорога обробка, але при цьому також витримана в спрощеному геометризованому стилі.
У Петербурзі еволюцію модерну від ранньої до пізньої стадії ілюструє палац балетної танцівниці Матільди Кшесінської (архітектор А. І. фон Гоген, 1904^1906 рр.)
Підкреслюючи розпочату еволюцію модерну, відомий дослідник петербурзької архітектури В. Я. Курбатов писав у журналі "Зодчий" в 1908 році: "В міру вивчення матеріалів і потягу до раціонального застосування їх спадщина перейде і частково вже переходить до правдивого (такого, що витікає з властивостей матеріалу і будівельного завдання) опрацювання стилю".
Пізній модерн (на відміну від ранньої стадії стилю) тяжів до простих геометризованих форм. Типовими прикладами другої стадії стилю -"пізнього раціонального модерну" (так його прийнято називати в Росії) можуть служити житлові будинки, побудовані Отто Ваґнером у Відні в кінці 1900-их - на початку 1910-их років, на Нойштіфтґассе; житловий будинок на вулиці Вавен в Парижі (архітектор Анрі Соваж, 1911-1912 рр.), споруда Московського купецького товариства (архітектор Ф. О. Шех-тель, 1911 р.), "Новий Пасаж" на Літейному проспекті в Петербурзі (архітектор Н.В. Васильєв, 1912-1913 рр.) та ін. Таким чином, ця остання - геометризована раціональна фаза модерну - стала також явищем, значною мірою інтернаціональним.
Деякі твори архітектури кінця 1900-х-початку 1910-х років (санаторій "Луітлен" у Відні - архітектор Роберт Оерлей, 1907 р.; Адольф Лоос - вілла Штайнера (1910р.) і Шоя (1912 р.) у Відні) виглядають як твори архітектурного стилю наступаючих 20-х років XX ст.
Очевидно, пізній модерн в його деяких проявах можна визначити такими термінами, як "протоконструктивізм", "протофункціоналізм". Вони досить точно виражають напрямок творчих винаходів пізнього модерну.
З іншого боку, в архітектурі межі 1900-х—1910-х років стали повсюдно підсилюватись ретроспективні тенденції. Особливо сильними вони виявились у Петербурзі, де наступив справжній розквіт ретроспективної "неокласики".
У багатьох творах архітектури кінця 1900-х -початку 1910-х років виникло досить своєрідне поєднання тенденцій ретроспективного характеру з раціоналістичними спрямуваннями пізньої стадії модерну. Цей напрямок ілюструється такимиприкладами, як споруда театру на Єлісейських полях в Парижі (архітектори А. ван де Вельде і Оґюст Перре), споруда ПосольстваНімеччини в Петербурзі (архітектор Петер Беренс) та інші.
Активний обмін інформацією привів до того, що творчі відкриття лідерів "нового руху", які знайшли поширення в масовій архітектурній продукції різних країн, сформували деякі загальноєвропейські якості "нового стилю". У цих своїх аспектах модерн отримав справжній глобальний, міжнародний (точніше - "наднаціональний") характер, що особливо наочно ілюструється багатьма прикладами в архітектурі Чернівців.
Але поряд з процесом "інтернаціоналізації" архітектура епохи модерну відзначається і новими тенденціями, метою яких стало створення особливих регіональних і національних різновидів "нового стилю". У числі найбільш масових і яскравих проявів цих тенденцій - творчість геніального барселонського архітектора Антоніо Ґауді, діяльність групи фінських архітекторів (Е. Саарінен, А. Ліндґрен, Г. Гезеліус, Л. Сонк і ін.), які створили особливий - "північний різновид" модерну, в якому втілений свого роду "фінський національний романтизм".