Смекни!
smekni.com

Митно-тарифне регулювання (стр. 5 из 6)

В межах СОТ існують можливості кількісних обмежень імпорту. Проте, Указ Президента України "Про порядок застосування обмежень імпорту товару відповідно до норм і принципів системи ГАТТ/СОТ" від 27.07.96 № 478 жодного разу міністерствами і відомствами України реалізований не був. Цим указом передбачалося використання квот по експорту та імпорту залежно від потреб українського виробництва. Коли на П'ятому раунді переговорів щодо приєднання України до СОТ розглядалося питання щодо захисних механізмів, передбачених умовами СОТ, голова української делегації це питання розглянув за півтори хвилини, тому що було сказано, що указ діє "де-юре", але "де-факто" його не реалізують міністерства і відомства.

Квоти існують майже в усіх країнах світу, і квоти використовують і Сполучені Штати Америки, і Європейський Союз - всім відомі їхні квоти по сільськогосподарській продукції, по сталі, по текстилю тощо. Росія показала нам досвід дипломатичної роботи з приводу квот, коли встановила квоти для товарів Європейського Союзу по килимах на 200 млн. екю, і Європейський Союз змушений був відмінити свої квоти по текстилю і трикотажу для російських виробників. Таким чином, Україна залишилася в дуже цікавій ситуації, тому що квоти колишнього Радянського Союзу по текстилю були поділені по всіх країнах, і Україна одержала деякі квоти по продукції, яку вона не виробляє. Плани щодо обміну ними з Росією закінчилися нічим, тому що вже мінятися нема чим - Росія не має квот по відношенню до Європи.

Прикладом занепаду цілої галузі внаслідок відсутності належного державного митно-тарифного регулювання є переробка насіння соняшників і виробництво олії. Необмеження кількісних квот вивозу сировини, стратегічно важливої для переробних підприємств України, призвело до того, що вивозячи соняшник, допускаючи ерозію грунтів тощо, ми ввозимо готову олію, і не самого кращого гатунку. Змінити ситуацію ми не можемо, тому що в угоді з МВФ ми взяли на себе добровільні зобов'язання не вводити квоти на експорт.

Від 1-го січня 1999 року ми беремо на себе добровільне зобов'язання не вводити квоти на імпорт відповідно до угоди про партнерство і співробітництво з ЄС [13].

Щоб розумно поєднати захист передових вітчизняних виробників із стимулюванням їхніх зусиль щодо науково-технічного вдосконалення власного виробництва, потрібно цей захист поступово послаблювати, причому темпи цього послаблення повинні бути відомими товаровиробникам наперед. Необхідно розрахувати розміри і терміни встановлення ввізного мита на імпортні товари, аналогічні тим, виробництво яких починають розробляти або модернізувати національні виробники. Залежно від складності і капіталоємності кожного виробництва слід установити термін, протягом якого первинна ставка мита буде незмінною, а потім поступово зменшуватиметься до нуля. За термін, коли діятиме постійне мито, товаровиробник матиме можливість повернути кредити з процентами за його використання, а за термін зменшення мита - отримати прибуток, достатній для оплати його підприємницького ризику і витрат праці.

Паралельно держава повинна дбати про підвищення конкурентоспроможності національної продукції до світового рівня. Це необхідно здійснювати як за рахунок модернізації виробництва і підвищення якості продукції, так і за рахунок зниження ціни. Для просування першим шляхом держава повинна вкладати великі кошту в науку, розробку нових технологій, матеріалів, конструкцій, як це робили уряди нині розвинених країн, коли вони перебували на етапі становлення, і роблять це і тепер. Для підтримки експортерів доцільно звільнити виробників експортної та імпортозамінюючої продукції від мита на імпортовані засоби виробництва, створити умови для вільної купівлі ними необхідної валюти та для швидкого переказу її за кордон на придбання імпортних засобів виробництва.

Україна підписала угоди про зони вільної торгівлі (ЗВТ) майже з усіма країнами колишнього СРСР та понад 60 двосторонніх угод про режим найбільшого сприяння (РНС) з іншими державами. (ЗВТ передбачають, зокрема, преференційні — нульові митні тарифи, РНС — пільгові). Надаючи іноземним товарам переваги в доступі на наш внутрішній ринок, ми на умовах взаємності теж повинні отримувати аналогічні пільги. Відповідне зменшення надходжень до бюджету від мита повинно компенсуватися за рахунок зростання податкових відрахувань унаслідок зростання експорту. Але через хронічну несплату податків цього не сталося, а реальним аналізом «балансу» втрат і додаткових надходжень до бюджету урядові структури досі не займалися.

Відтак Україна не спромоглася виробити чіткого механізму, який би визначав процедури і термін застосування двосторонніх преференцій у торгівлі, щоб гарантувати повноту та одночасність їх надання.

Можливо, це сталося ще й тому, що передбачався вступ нашої країни до системи СОТ, у якій регламентовано єдині підходи, правила і стандарти у всіх компонентах торговельної політики: від допустимих рівнів митних тарифів (зборів) та уніфікованої митної документації — до справедливих процедур в антидемпінгових розслідуваннях та арбітражного вирішення торговельних суперечок. У цьому випадку до наших експортерів антидемпінгові санкції застосовувалися б у значно менших масштабах [13, 15].

Крім того, в СОТ автоматично діє пільговий митний режим (РНС), що знімає необхідність укладати двосторонні торговельні угоди (а це досить тривалий і затратний процес) і дає істотний імпульс до диверсифікації зовнішньої торгівлі.

Висновок

Дослідивши в даній курсовій роботі особливості митно-тарифної політики України ми можемо зробити наступні висновки та узагальнення. По-перше, податкова політика України як складова фінансової політики на сучасному етапі має формуватися з огляду на стосунки з іншими країнами. Тому розгляд особливостей митного оподаткування, яке є важливим економічним регулятором зовнішньоекономічної діяльності, на сьогодення набуває особливої гостроти. Ми визначили, щомито, безумовно, є податком, оскільки, воно сплачується в обов’язковому безвідплатному порядку відповідно до вітчизняного законодавства та не має конкретного цільового призначення. Відповідно мито є важливою складовою податкової системи i характеризується таким:

· є непрямим податком, а тому йому притаманні їх основні риси: по-перше, мито включається до ціни товару як надбавка i є податком на споживання; по-друге, мито має чітко виражену фіскальну природу; по-третє, стягується за тарифами;

· є загальнодержавним податком i у повному обсязі включається до Державного бюджету України.

Мито виконує фактично ті самі функції, що й інші податки та збори, однак має певні особливості:

· фіскальна функція мита полягає в тому, що акумулюються кошти для виконання державою покладених на неї завдань. Такий суто фіскальний підхід для встановлення мита був характерним для епохи протекціонізму, коли спеціально встановлювалися високі ставки мита, однак з початку інтеграційних процесів відбулося послаблення ролі мита у формуванні доходів держав;

· регулююча функція мита полягає в тому, що завдяки диференціації ставок відбувається коригування національних i світових цін.

Можна виокремити три основні прояви цієї функції: протекціоністський (національна ціна буде значно нижчою за світову ціну разом із сплаченим митом), стимулюючий (національна ціна буде вищою за світову ціну разом із сплаченим митом) та стабілізуючий (національна ціна дорівнюватиме світовій ціні разом із сплаченим митом).

Наразі вітчизняне митне законодавство та практика його застосування зазнають важливих змін. 1 січня 2004 року чинності набув новий Митний кодекс України. Цього ж року набула чинності ціла низка підзаконних актів у сфері митного регулювання. В цілому можна стверджувати, що прийняття нового Митного кодексу зі змінами внесеними Законами України № 291-IV від 28 листопада 2002 року та № 3488-IV від 24 грудня 2002 року, було визначним кроком у вірному напрямку.

Новий Митний кодекс пов’язаний із застосуванням норм цілого комплексу законодавчих і нормативних актів та міжнародних угод. Головні з них такі: Конституція України, Земельний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Кодекс «Про Єдиний митний тариф України», Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1-212-4) Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності«, Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 213 - 330), Угода про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 року, Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів«, Закон України «Про державну службу«, Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів, Митна конвенція про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), Генеральна угода з тарифів та торгівлі.

Питання митно-тарифного регулювання є одними з основних у розвитку зовнішньоекономічних відносин. Отже, особливої уваги необхідно приділяти вирішенню проблем вдосконалення системи митно-тарифного регулювання в Україні.

Митна політика України розвивалася в напрямі паралельного розвитку всіх сторін системи митно-тарифного регулювання у відповідності з передовими, загальновизнаними нормами і правилами міжнародної практики. Вона включала одночасне вирішення проблем заповнення теоретичного вакууму, розбудови митної інфраструктури і активну участь у опрацюванні митних режимів, що мають забезпечувати мінімізацію митних процедур та ефективність митного контролю.

Список використаної літератури

1. Митний кодекс України