Існувала і так звана „напівлегальна” контрабанда у вигляді посилок громадянам СРСР з-за кордону від родичів та колег, що виїздили у відрядження.
Видача посилок відбувалася після сплати посилочних зборів без особовогодозволу на пропуск товарів. Якщо ж у посилках були товари, які призначалисяне для особистого користування одержувачем, а для продажу, до них застосовувалися загальні правила пропуску через кордони товарів за дозволом органівНКЗТ . Контрабандисти вміло використовували можливість отримання контрабандного товару з-за кордону таким шляхом. Ними створювалась широкамережа так званих агентів, якими виступали родичі, знайомі, на ім’я яких надходили посилки з-за кордону без особового дозволу. Інколи контрабандистимали близько 100 осіб таких агентів. Таким чином вони отримували товариіноземного виробництва для продажу без сплати додаткових зборів.
З метою перекриття такого шляху переправки товару з 15 березня 1926 р.почали діяти нові норми для закордонних посилок — не більше 5 кілограмів вкожній. Це призвело до значного зниження кількості відправлених до СРСРпосилок. Якщо в січні 1926 р. надійшла 15981 посилка, у лютому — 16645, уберезні — 20617, то у квітні — 7498, травні — 3544, червні — 3758.
Контрабандний товар часто перевозили співробітники іноземних місій вСРСР, які користувалися правом безоглядового провозу дипломатичної пошти 26 та особистого багажу. Так, у 1923 р. КРО Київського губвідділу ГПУ отримало інформацію, що Польська місія та її дипкур’єри, що їздили за маршрутом Москва — Харків — Київ — Варшава, займалися вивозом за кордонкоштовностей, валюти, творів мистецтва. Водночас вони під виглядом дипломатичного багажу репатріантам ввозили до країни контрабандний товар, якийзбували у Москві та Києві. У червні того ж року група по боротьбі з контрабандою КРВ вилучила у магазині Золотницького на Хрещатику близько 8 пуд.шовку, завезеного співробітниками польської місії контрабандним шляхом підвиглядом дипломатичної пошти, та іншого контрабандного товару на суму1 трлн крб. грошовими знаками. Дипкур’єри, причетні до цього, були звільненіз посад польським урядом і виїхали з України (справа „Діос ІРЕ”).
Майже водночас було виявлено, що польським дипкур’єром Биньковським привезено до Києва 720 кг контрабандного товару на суму близько 6 тис.доларів США начебто для польського кооперативу. Товар змогли затриматилише під час переправки його до Москви (раніше він зберігався в приміщенніПольської місії).
Напівлегальну контрабанду використовували і деякі іноземні благодійніорганізації, скориставшись, зокрема голодом, що охопив у 1921–1923 рр.Південь України та Середнє Поволжя. У березні 1922 — червні 1923 рр. ДоУСРР надходила допомога продуктами харчування, одягом, медичним обслуговуванням від багатьох міжнародних організацій. Ця допомога була дужесуттєвою і врятувала багато людей. Так, „Міжнародний комітет робітничоїдопомоги” (Міжробдоп) надав голодуючим України 383 тис. пайків, місіяполярного дослідника Ф.Нансена — 12,2 млн, Американська адміністраціядопомоги (АРА) — 180,9 млн пайків.
Для сприяння роботі іноземних організацій, які надавали допомогу голодуючим, ВУЦВК та РНК УСРР 16 червня 1922 р. прийняли спеціальну постанову про безмитний та безакцизний пропуск продуктів харчування, одягу,мила, медикаментів за умови їх безкоштовного розподілу серед населення.
Однак АРА, скориставшись ситуацією, змогла надавати допомогу і отримувати при цьому прибутки. За повідомленнями Особливого відділу (ОВ) Київського губвідділу ГПУ Київської губернії, в Києві існував такий порядок отримання продуктових (як їх називали „10-доларових”) пайків. Мешканці міста,які мали знайомих або родичів у США, заповнювали спеціальні бланки, девказували їхні адреси. Бланки переправлялися адресатам, і у разі внесенняними 10 або більше доларів на рахунок АРА, до Київської філії надходилорозпорядження про видачу пайка особам, пайок яких було оплачено. Такимчином, продовольчі пайки ставали не благодійними з боку АРА, до того ж заїх перевезення через кордон не треба було сплачувати ніякого мита. Подібнапрактика існувала і в інших містах України, і приносила АРА непогані прибутки. Дехто з представників Американської місії скуповував за безцінькоштовності та золото з метою відправки їх за кордон, користуючись тим,що закордонним благодійним організаціям надавалися права перевезеннябагажу без митного огляду, як і іноземним дипломатам.
Контрабанда завдавала збитків не лише фінансово-кредитній системі країни. Дуже часто конспіративність контрабандистів та їх знання прикордонноїмісцевості використовувалися розвідувальними органами Польщі та Румунії.
Так, відомий київський контрабандист Гольберг, що підтримував «ділові» стосунки з Варшавською кампанією «ЗГХ» (отримував 30% виручки від перевезеного ним товару), як з’ясувалося пізніше, був водночас агентом 2-го відділуПольського Генштабу, який займався розвідувальною діяльністю на територіїУкраїни. Часто розвідувальні служби використовували контрабандистів«всліпу», як кур’єрів для переправлення через кордон важливої інформації.
З польськими розвідувальними органами співпрацювала група контрабандистів Зільбермана (м. Кам’янець-Подільський). Ці відомості було використано Подільськім губвідділом ГПУ для проникнення до спецслужб Польщі.
Один із таємних співробітників прикордонного посту перевербовав зв’язкового Зільбермана і через нього передав листа начальнику постерунку (розвідпоста в Польщі) Махницькому з проханням зустрітися з ним для особистихпереговорів. На цій зустрічі таємний співробітник представився завідуючимконторою Донбасторгу в м. Кам’янці і запропонував Махницькому свої послуги на користь Польщі, пославшись на своє польське походження. Пізнішеін був представлений начальнику експозитури 5 у Львові майору Чеховському, після чого отримав завдання розвідувального характеру по військовій лінії.
У 1921–1925 рр. лише 5 прикордонних загонів на західному кордоні країни затримали 2742 порушника кордону, серед яких було виявлено 675 агентів іноземних спецслужб.
У 1917–1921 рр. урядом Радянської Росії було прийнято низку документів, що регламентували охорону її кордонів, перевезення через них різних видів товарів, коштовностей, історичних цінностей тощо. (Постанова РНК РСФРР від 29 грудня 1917 р. «Про дозвіл на ввезення та вивезення товарів»; Інструкція НКВД «Про правила в’їзду та виїзду з Росії» (грудень 1917 р.); Декрети РНК від 28 травня 1918 р. про організацію прикордонної охорони, від 29 травня «Про розподіл прав центральної і місцевої Радянської влади по збиранню мит та регулюванню діяльності місцевих митних установ», «Про заборону вивозу за кордон предметів мистецтва та старовини» (вересень 1918 р.); постанова Ради Праці та Оборони (РПО) від 19 березня 1920 р. Про виділення спеціальних частин Червоної Армії для створення прикордонної охорони, постанова РНК від 4 грудня 1920 р. «Тимчасові правила про ввезення з-за кордону та зворотне вивезення за кордон іноземних товарів» та інші). Після припинення воєнних дій в Україні, ці законодавчі та нормативні акти набули чинності і на її території.
Декретом РНК РСФРР від 28 травня 1918 р. при Наркоматі фінансів було засновано Головне Управління прикордонної охорони, на яке покладалися боротьба з контрабандою та таємними переходами державного кордону, захист багатств в прикордонних та територіальних водах від крадіжок, захист населення від нападів злочинців тощо. Декретом РНК від 29 червня 1918 р. охорону кордонів було доручено Наркомату торгівлі та промисловості.
Того ж року з метою боротьби з контрреволюцією, спекуляцією, шпигунством та контрабандою в прикордонній смузі при пропускних пунктах почали створювати надзвичайні комісії (ЧК). 17 липня 1920 р. заступник голови ВЧК В.Р.Менжинськийпідписав «Інструкцію про охорону державного кордону», у відповідності до якої на кордонах Республіки було засновано інститут прикордонних органів ОВ ВЧК. Ці органи мали здійснювати нагляд за особами та товарами, що перетинали кордон, шляхом перевірки документів та присутності під час огляду багажу та товарів. Згодом охорона кордонів повністю перейшла до відома ВЧК.
24 листопада того ж року постановою РПО це завдання покладалося на ОВ ВЧК по охороні кордонів, до завдань якого входило не допустити проникнення на територію країни «політично-воєнної контрабанди» та «слідкувати за непропуском економічної контрабанди…, за винятком тих міст, де існували спеціально створені рогатки Наркомату зовнішньої торгівлі».
З метою більш успішної протидії контрабандному провезенню товарів через кордони, РНК УСРР 30 серпня 1921 р. ухвалила рішення про залучення до боротьби з контрабандою, крім митних установ та особливих відділів ВУЧК, волосних виконкомів, сільрад та комітетів незаможних селян (комнезами) прикордонних районів. За сприяння у затриманні контрабандного товару надавалася премія грошова або натуроплатою. Розмір премії становив 20% вартості затриманого товару за середніми кооперативними цінами даної місцевості при контрабандному вивезенні та 15% — при ввезенні.
Декретом РНК РСФРР від 8 грудня 1921 р. «Про боротьбу з контрабандою», при ВЧК створювалася Центральна комісія по боротьбі з контрабандою з представників ВЧК, Революційної військової ради Республіки та НКЗТ.
Подібні комісії створювалися при особливих відділах по охороні кордонів для нагляду за організацією місцевими органами боротьби з контрабандою, а також боротьби з особливо тяжкими видами контрабанди: озброєною контрабандою; контрабандою, якою займалися посадові особи; контрабандою у вигляді промислу; контрабандою заборонених предметів (зброя, вибухові речовини, радіопередавальні пристрої тощо). Ці види контрабанди визначалися як кваліфікована контрабанда, і справи щодо них направлялися для розгляду до революційних трибуналів. Покаранням за кваліфіковану контрабанду було позбавлення волі з суворою ізоляцією терміном не менше 3 років, а за обтяжуючих обставин — вища міра соціального захисту — розстріл. Така суворість покарання свідчила про серйозність небезпеки для держави даного виду злочину.