4. Виробнича фізична культура має два аспекти впровадження: загальнооздоровчий, що реалізується шляхом організації фізкультурної роботи в рамках фізкультурних осередків (колективів фізкультури), за місцем проживання; спеціальний, що включає систему фізкультурно-оздоровчих заходів, форми та зміст яких визначаються особливостями впливу на людину умов, характеру і організації праці. Проводяться вони, як правило, на території підприємств, організацій, установ у робочий та позаробочий час. Виробнича фізична культура розглядається як один із елементів наукової організації праці, що дає можливість покращити умови праці та відпочинку робочих і службовців, підвищити культуру праці на виробництві в цілому. У соціально-побутовій сфері передбачається здійснення фізкультурно-оздоровчої діяльності: за місцем проживання; у місцях масового відпочинку; в оздоровчо-рекреаційних та лікувально-профілактичних установах. Загальне керівництво, планування, організацію, контроль за станом та розвитком фізкультурно-оздоровчої діяльності у соціально-побутовій сфері здійснюють обласні, міські, районні органи державного управління спеціальної компетенції.
5. До вирішення проблем організації фізкультурно-оздоровчої діяльності повинні також докладати зусиль інші державні установи: депутатські комісії, відділи держадміністрацій, навчальні заклади та державні підприємства. Поряд із державними установами роботу зазначеного напрямку проводять і громадські організації: профспілки, фізкультурно-спортивні товариства, громадські органи самоврядування (федерації, асоціації, спілки). Таким чином, організація фізкультурно-оздоровчої діяльності у соціально-побутовій сфері – це об’єкт взаємодії багатьох державних та громадських установ. На сучасному етапі усе більше уваги приділяється проблемі збереження й зміцнення здоров'я, причому основний акцент робиться на зміні способу життя.
6. Проблема здорового способу життя розглядається як проблема загальнодержавна, потребуюча розробки «здоров’я зберігаючих» технологій, які дозволяють впливати на звички, стереотипи поводження, життєві цінності людей, що приводять до усвідомлення необхідності піклуватися про своє здоров'я. Поняття «здоровий спосіб життя» включає ряд компонентів, основною серед яких є рухова активність. Якщо в людини не сформована потреба в підвищенні рівня рухової активності, заняттями фізично-оздоровчими та спортивними вправами, то всі зусилля держави, спрямовані на розвиток масової фізичної культури та пропаганди спортивно-оздоровчої роботи будуть залишатися марними. У даній ситуації на перший план виходить робота із суспільною думкою, тому що саме вона є визначальним у формуванні поглядів, звичок, ціннісних установок окремо взятого індивіда. В останні десятиліття на Заході й Сході одержала поширення дисципліна Public relations, яка дозволяє, працювати із суспільною думкою, використовуючи непрямі способи впливу на аудиторію, здійснюючи контроль «дохождения» інформації й забезпечуючи функціонування зв'язків. У країнах СНД це дисципліна робить лише перші кроки, однак уже можна говорити про існування певного досвіду роботи із громадськістю. Використання даних технологій у соціальній сфері (зокрема – у сфері оздоровчої фізичної культури та спорту) може істотно вплинути на формування в населення потреби в зміцненні свого здоров'я, підвищенню рівня рухової активності як провідного компонента здорового способу життя в людей.
7. Пропаганда фізкультурно-оздоровчої діяльності – цілеспрямоване розповсюдження та популяризація фізкультурних знань з метою переконання населення у необхідності систематичних фізкультурних занять. Показ тих чи інших фізкультурних заходів, різноманітних форм занять у супроводі відповідних професійних коментарів, бесід із лікарями, тренерами-інструкторами допомагає залученню населення до регулярних фізкультурно-оздоровчих занять. Успіх пропаганди фізкультурно-оздоровчої діяльності залежить від комплексного активного використання всіх її форм. Однак, аналіз фахової літератури, проведений під час бакалаврського дослідження засвідчив актуальність і недостатню теоретичну та наукову розробку питань управління та організації пропаганди і реклами. Контент-аналіз обласних періодичних видань виявив значну кількість друкованих матеріалів інформаційного характеру і недостатність публікацій методичного, освітньо-виховного змісту. Вирішення проблеми активізації пропагандистської і рекламної діяльності відповідно до умов функціонування спортивно-оздоровчого руху сучасної України можливе в рамках цільової комплексної програми яка, на думку експертів, має відображати принципи проведення пропаганди і реклами, залучення всіх зацікавлених організацій, наявність основних функцій управління: планування, організації, мотивації, контролю.
8. Реклама виступає однією з активних форм пропаганди фізкультурно-оздоровчої діяльності. Сучасна фахова література визначає рекламу як скероване, неособисте звернення, що здійснюється через засоби масової інформації та інші види комунікацій. Воно містить інформацію про споживчі властивості та якість товарів або послуг з метою їх реалізації та формування споживчого попиту. Реклама у фізкультурно-оздоровчій сфері – це сукупність відомостей про послуги оздоровчого характеру, що здатні зацікавити споживачів та задовольнити попит різних соціально-демографічних груп населення. Достатньо розповсюдженою є імідж-реклама, яка переслідує мету формування сприятливого образу (іміджу) клубу, осередку у максимальної кількості громадян, потенційних споживачів. У ході нашого дослідження було виявлено, що реклама оздоровчих послуг проводиться всіма фізкультурно-оздоровчими клубами, які були об’єктами дослідження. Носіями рекламної інформації виступають здебільшого самі члени клубів (засвідчили 39,2% респондентів) або рекламні оголошення на вулиці (32,2%). Співробітники оздоровчих клубів не завжди цікавляться джерелами поінформованості своїх відвідувачів, лише 34,9% респондентів засвідчили наявність такої зацікавленості. Також, у ході дослідження було виявлено дещо обмежений арсенал рекламної продукції на місцях занять. У більшості випадків це стінні газети, фото стенди і фотоальбоми. Рівень якості рекламних матеріалів був визначений більшістю респондентів як середній (41% відповідей). Двомірна залежність визначення якісного рівня реклами і стажу оздоровчих занять виявила, що зі збільшенням стажу оцінка якості реклами знижується. Це свідчить про відсутність диференційованого рекламного впливу на відвідувачів оздоровчих клубів. Масові фізкультурно-спортивні заходи посідають важливе місце у системі оздоровчої діяльності. Вони мають на меті залучення населення до занять фізичною культурою, підвищення їх фізичної підготовленості, формування рухових навичок та вмінь, розвиток фізичних якостей, стимулювання до систематичної участі у фізкультурно-оздоровчих заняттях. Масові фізкультурно-спортивні заходи – це ігрова діяльність, учасники якої, з урахуванням віку, статі, рівня фізичної підготовленості, мають приблизно однакові можливості у досягненні перемоги в доступних їм вправах. Зазначена доступність досягається спеціальним вибором змагальних вправ, складності та довжини дистанцій, ваги снарядів, що використовуються, а також тривалістю та інтенсивністю виконання вправ. Окрім того, для змагань, за участю різного контингенту, з метою зрівнювання їх можливостей використовуються гандикапи, фори, зрівнювальні коефіцієнти та заохочувальні бали. У фізкультурно-оздоровчих групах змагальні заходи проводяться не лише з метою перевірки навиків та вмінь, що сформувались у результаті занять, але й для організації активного відпочинку, фізичної рекреації. Саме тому, особливими є підготовка і проведення таких заходів. Отже, ефективні пропаганда та реклама є запорукою масового залучення населення до фізкультурно-оздоровчих занять. Зазначена діяльність входить до функціональних обов’язків фахівців, що обіймають різні посади в системі фізкультурного руху. Одним із дієвих засобів пропаганди, місцем розміщення реклами є фізкультурно-оздоровчі заходи змагальної спрямованості.
Список використаної літератури
1. Ашмарин Б. Теория педагогических исследований в физическом воспитании. – М., 1991. – С. 202;
2. Бальсевич В.К. Физическая культура для всех и каждого. – М.: ФиС, 1989. –208 с.;
3. Басов А.В. и др. Образ жизни и наше здоровье/А.В. Басов, Запорожниченко В.Г., Тихомирова Л.Ф. – Ярославль: Верх-Волж.кн. изд-во, 1989. – 128 с.;
4. Безносиков Е.Я., Домбровский В.И. Предпосылки приобщения взрослых к самостоятельным занятиям физическими упражнениями. // Вопросы теории и практики физической культуры и спорта. – Мн., 1993. – Вып.23. – С. 3–6;
5. Блэк С. Введение в паблик рилэйшнз. – Ростов н/Д: изд-во
«Феникс», 1998. – 320 с.;
6. Богданов Г. Руководство физическим воспитанием школьников. – М., 1972 – С. 8–48;
7. Вилькин Я.С., Каневец Т.М. Организация работы по массовой физической культуре и спорту. – М.: ФиС, 1985;
8. Вилькин Я.Р. Популярний менеджмент. Пособие для физкультурного работника // Гос.ком. Респ. Беларусь по физ. Культуре и спорту, Акад. Физ.воспитания и спорта респ. Беларусь – Минск, 1992 – 55 с.;