Представники національних меншин є активними учасниками державних управлінських процесів у краї. З 4153 депутатів обласної, міських, районних, селищних і сільських Рад - 477 румуни і 147 молдовани (22.8% всього депутатського корпусу). У Чернівецькій обласній раді число румунів і молдован, досягає 18%, у Герцаївській районній раді - 95%, Глибоцькій - 50%, Новоселицькій - 63.3%, Сторожинецькій - 30%. Серед голів 283 районних, міських, селищних і сільських рад налічується 37 румунів і 22 молдовани, разом - 22.8% при 19.7% загальної чисельності румуномовного населення краю.
Обласна влада організаційно та матеріально допомагає національним громадам у проведенні масових національно-культурних заходів. Уже традиційними стали в Чернівцях румунські національні свята — "Мерцішор", "Флоріле Далбе" та "Лімба ноастре", в яких беруть участь й інші національно-культурні товариства краю.
Обласна державна адміністрація, органи місцевої влади підтримують контакти національних меншин як з етнічними батьківщинами, так і з українцями, котрі проживають поза межами України.
Таким чином, міжнаціональна злагода в українській Буковині є не тільки найціннішим спадком, який об'єднує зусилля багатьох попередніх поколінь, але й суттєвою передумовою розв'язання всіх інших актуальних проблем, які стосуються наших краян, незалежно від національного походження.
В області здійснюється послідовна робота по духовному відродженню і розвитку української культури та культур інших народів краю.
У Чернівцях започатковано Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики "Червона рута", постійно проводиться Міжнародний пісенний конкурс молодих виконавців української естрадної пісні ім. В.Івасюка, Міжнародний пісенний фестиваль "Доля", щорічний обласний мистецький фестиваль "Візерунки Буковини".
Самовіддана праця буковинців, які своїми міцними руками зводять омріяну попередніми поколіннями незалежну соборну Україну, заслуговує стати прикладом для всіх верств української спільноти у справі зміцнення державної могутності нашої країни, розквіту її матеріального та духовного життя.
За нинішньої ситуації, пов'язаної з розвитком співробітництва суверенної України з сусідніми країнами, Чернівецькій області відводиться важливе місце у міждержавних взаєминах південно-східного Європейського трикутника Україна—Румунія—Молдова, у забезпеченні стабільності та порозуміння в цьому регіоні континенту.
1.1 Географічні особливості
Географічне розташування Буковини практично збігається з сучасною територією Чернівецької області, яка знаходиться на південному заході України і розташована в трьох природно-географічних зонах: лісостеповій, яка займає Прутсько-Дністровське межиріччя, передгірській, розташованій між Карпатами та річкою Прут і гірській, яка охоплює Буковинські Карпати.
У сучасних її межах територія області (8,1 тис. кв. км.) сягає 1,3% території України, з півдня та південного заходу вона виходить на державний кордон з Румунією та Молдовою, з заходу межує з Івано-Франківською, з півночі – Тернопільською і Хмельницькою, зі сходу – з Вінницькою областями. Має добре залізничне та автошляхове сполучення як із зарубіжними країнами, так і з сусідніми областями.
Область поділяється на 11 адміністративних районів. Населення області - 944 тис. чоловік. В її межах 11 міст, 8 селищ міського типу, 398 сільських населених пунктів, де проживає 403 тис. чол. у містах і 541 тис. у селах. Густота населення 117 чол. на 1 кв. км.
1.2 З історії краю
Буковина – історична назва українських етнічних земель, розташованих між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту та Серету. Нині ця територія входить до складу України (Північна Буковина – Чернівецька обл.) та Румунії (Південна Буковина – обл. Сучава та Ботошани Румунії). Свою назву, яка вперше зустрічається у 1392, Буковина одержала від обширних букових лісів, що покривали значну частину її території.
Перші сліди людини на Буковині датуються епохою палеоліту (стоянки Бабин, Біла, Мліїв). В період неоліту тут розселялися племена трипільської культури (4-3 тис. до н.е. – стоянки Дорошівці, Хлівище, Шитинці, Серет та ін.) У письмових джерелах землі Буковини вперше загадані грецьким істориком Геродотом (5 ст.до н.е.), який вказував, що в цей час тут розселялися племена гетів. Згодом тут поселилися племена бастарнів, карпів, даків. У 1-3 ст. частина буковинських земель перебувала у складі римської провінції Дакії. Споконвічними жителями Буковини були слов'янські племена, свідченням цього є численні досліджені стоянки зарубинецької (2 ст. до н.е. - 2 ст. н.е.) та черняхівської (2-7 ст.) археологічних культур. Це підтверджує автохтонність українського населення на землях Буковини. У 4-7 ст. вони входили до складу першого державного утворення слов'ян на українських землях – Антського племінного союзу. У I тис. через Буковину переселялися кочові народи: готи, гунни. авари, угри та ін., а з II пол. тисячоліття тут розселилися слов'янські племена тиверців білих хорватів. Впродовж 10-11 ст. Буковина перебувала у складі Київської Русі. в 12 - 1 пол. 14 ст. - Галицького князівства, а згодом Галицько-Волинської держави ("Королівства Галичини та Володимерії"). В цей час центрами цих земель були міста Василів, Городок, Сучава, Онут та ін. Після монголо-татарської навали зв'язки Буковини з галицько-волинськими землями послабились, що привело до утворення тут на початку 14 ст. окремої Шипинської землі, яка визнавала зверхність золотоординських ханів. У 40-50-х роках 14 ст. буковинські землі перебували під владою Угорщини, король якої Людовік призначив сюди намісником воєводу Драгоша, який сприяв переселенню на Буковини румунського населення з Семигороддя (Трансільванії) та Мармарощини. У 60-х роках 14 ст. після утворення незалежного князівства Молдови, Буковина увійшла до його складу, в якому перебувала до 1774. Впродовж 1387-1497 рр. Молдова визнавала зверхність Польщі. В цей час Буковина відігравала важливу роль в економічному та політичному житті князівства, яке охоплювало землі між Дністром, Карпатами та Чорним морем. У 15 ст. Молдова вела запеклу боротьбу проти турецької агресії, очолювану князем Стефаном Великим (1457-1504). Однак після його смерті, у 1514, Молдова потрапила у васальну залежність до Османської імперії і зобов'язувалась платити щорічну данину султанові. Наприкінці 16 ст. її було перетворено на звичайну провінцію Туреччини. Тоді ж розпочалася активна румунізація буковинських земель, яка особливо посилилась після перенесення у 1564 р. столиці князівства з Сучави до Ясс. У 1490-1492 землі Буковини та Галичини були охоплені повстанням під керівництвом Мухи. На протязі 16-17 ст. загони українських козаків часто вели воєнні дії на території Молдови проти турецько-татарських нападників. У 1570-х роках походи сюди очолював Іван Підкова. В роки національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Б.Хмельницького 1648-1657 рр. у складі козацько-селянських військ перебувала значна частина буковинців, які утворили власний полк, що брав участь у облозі Львова (1648). У 1650 Б.Хмельницький очолив похід у Молдову, який завершився укладенням союзу з господарем В.Лупулом. Впродовж 16-18 ст. постійними були культурні зв'язки Буковини з іншими українськими землями. Молдовські господарі були фундаторами багатьох церков в Україні (Успенська та П'ятницька церкви у Львові та ін.). Відбувався обмін культурними цінностями, насамперед друкованими книгами. Багато вихідців з Буковини навчалися у школах та колегіях Києва, Львова та інших українських міст. У 17-18 ст. на буковинських землях розвивався опришківський та гайдамацький рухи, спрямовані на національне визволення українського народу.
В результаті воєнних дій Росії та Австрії проти Туреччини у 1774 Буковина була захоплена австрійськими військами. У складі Австрійської імперії (з 1867 - Австро-Угорщини) вона знаходилася до 1918. Протягом 1786-1849 Буковина була у складі Галичини, а згодом її перетворено на окремий коронний край імперії. Під час революційних подій 1848-1849 населення Буковини брало участь у ряді селянських повстань, які очолював Лук'ян Кобилиця, обраний депутатом австрійського парламенту. У 1848 в Буковині було скасовано панщину, що сприяло піднесенню національно-культурного руху українського населення, який особливо посилився після утворення у 1869 т-ва "Руська Бесіда" у Чернівцях.
Після визнання у 1862 Буковини окремим коронним краєм Австрійської імперії, їй було надано адміністративну автономію. На чолі краю стояв президент, який управляв за допомогою крайового сейму та крайового виділу. Урядовою було встановлено німецьку мову. Українську ввели до складу крайового сейму лише з 1890. 3 80-х років 19 ст. на Буковині розпочинається справжнє українське відродження, яке очолюють представники народовського напрямку в суспільному русі - С.Смаль-Стоцький, О.Попович, Є.Лігуляк, М.Василько. У 1885 почала виходити перша українська газета "Буковина". В цей час українці активно боролися за культурно-національну автономію та поділ краю на українську та румунську частини. З 1875 у Чернівцях діяв університет з німецькою мовою викладання. Впродовж тривалого часу у ньому працював видатний український діяч проф. С.Смаль-Стоцький.
На Буковині жили і творили видатні українські письменники Ю.Федькович і О.Кобилянська, які описували тяжке становище українського селянства. У зв'язку з несприятливими умовами масовою стала еміграція населення, головним чином до США та Канади. У 1891-1910 з Буковини виїхало близько 50 тис. чол. В роки першої світової війни буковинські землі зазнали значних руйнувань ви воєнних дій і до липня-серпня 1917 були окуповані російськими військами. Після розпаду Австро-Угорщини і проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) Буковина була включена до її складу. Влада перейшла до утвореного 25.10.1918 Українського Крайового Комітету, який організував 3.11.1918 велике народне віче у Чернівцях, що прийняло рішення про входження Буковини до складу єдиної Української держави. 6.11.1918 було встановлено українську владу на землях Буковини, населених переважно українцями. Президентом краю було проголошено О.Лоповича. Однак вже 12.11.1918 румунські війська окупували Північну Буковину разом з Чернівцями. Тут 28.11.1918 було сфабриковане рішення т.зв. Генерального Конгресу Буковини, що складався виключно з румунів, про об'єднання Буковини з Румунію. Згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 за Румунію було визнано Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 — і Північну Буковину. Проти таких рішень рішуче протестували офіційні представники ЗУНР, УНР та УСРР. У період румунської окупації Буковини (1918-1940) були скасовані всі автономні права Буковини, її перетворено на звичайну провінцію Румунії. У 1918-1928 і 1937-1940 тут існував надзвичайний стан. Румунізація краю досягла апогею. Було заборонено вживання української мови, закрито учбові та культурно-просвітницькі заклади, газети та журнали. Українські назви населених пунктів та прізвища змінювали на румунські. Переслідувалась українська церква. Інтереси українського населення Буковини захищала Українська Національна Партія (1927-1938) на чолі з В.Залозецьким, якій вдалося здобути декілька місць у румунському парламенті. За умов важкого національного, соціального та економічного гноблення на Буковині посилювався національно-визвольний рух українського населення, як легальний так і нелегальний (діяльність УВО – ОУН). В результаті таємних домовленостей між СРСР та Німеччиною і ультиматуму СРСР до Румунії румунські власті 28.6.1940 залишили Північну Буковину, яка була окупована радянськими військами.