Смекни!
smekni.com

Освіта в Норвегії (стр. 3 из 7)

Плануванням і управлінням діяльності коледжів займалися спеціальні регіональні комітети. До цього часу в країні налічувалося 154 вузи, 41 з яких були приватними. Слід, проте, відзначити, що в названому загальному числі лише 13 вузів давали підготовку власне університетського рівня. У них навчалося 56% учнів вузів країни, що пов'язано не тільки з прагненням населення до отримання освіти підвищеного рівня, але і з практичною відсутністю обмежень при зарахуванні. В цілому ж діяльність вузів різного профілю і рівня не була скоординована, оскільки всі вони відносилися до різних міністерств. Внаслідок цього на початку 80-х років почався процес адміністративних реформ, в результаті яких вузи медичного профілю стали підкорятися міністерству освіти і церкви [7].

Наступним кроком з'явилося створення в 1982 р. міністерства культури і науки, яке покликано безпосередньо вирішувати питання вищої школи. Такі кроки дозволили підсилити роль держави в управлінні і фінансуванні системи вищої освіти. Кінцевою інстанцією, що затверджує глобальні лінії розвитку вищої освіти і його річний бюджет, є стортинг (норвезький парламент). Найвищим же виконавським органом - вищеназвані міністерства [7].

Спочатку істотна частина засобів прямувала на розвиток інфраструктури - до 40% всіх державних витрат на вищу світа. Одночасно почалося і збільшення частки ВНП, що витрачається на середню школу. До середини 70-х років вона збільшилася в порівнянні з попередньою декадою в 5 разів. У подальші роки витрати на вищу школу збільшувалися трохи. У 1983 р. цей показник був рівний приблизно 2% ВНП, склавши близько 3 млн. норвезьких крон [8].

2.2 Освітні реформи 1994 та 1997 років

Протягом останніх двох-трьох поколінь у країні відбулись значні зміни, які стосуються умов життя населення та дозвілля молоді. Норвезькі педагоги і соціологи простежили дві основні причини, які обумовили реформаторські процеси в системі освіти. Перша з них полягає в тому, що школа й освітня система країни взагалі беруть на себе основну роль у вихованні підростаючого покоління, друга причина - у зв`язку з більш високим соціальним і технологічним рівнем розвитку норвезького суспільства, зросла потреба у високоосвічених спеціалістах. Для вирішення цих проблем у системі освіти було проведено швидкі реформи відповідно вимогам часу [6].

Реформа-94 та Реформа-97. Метою реформ було створення гнучкішої системи освіти, яка забезпечує широкі можливості країни та готує суспільство для сприйняття постійних суттєвих змін. Згідно реформи на порядку денному такі завдання: забезпечити учнів теоретичними знаннями і практичною підготовкою для використання їх у різних сферах громадської та підприємницької діяльності; підготувати учнів до "революції в знаннях" і до життя в умовах інтернаціоналізації всіх сфер суспільства; забезпечити школярів розумним балансом між теоретичними знаннями та спеціалізацією, базовими знаннями й професійною кваліфікацією; створити таку систему освіти, яка б змогла охопити всіх молодих і дорослих людей. Паралельним завданням була підтримка децентралізації шкільної системи [6].

Загальноосвітні реформи охопили всі рівні норвезької освітньої системи. Розглянемо основні результати нововведень.

З осені 1994 року вся молодь віком від 16 до 19 років отримала право на три роки загальної професійної освіти. Такий підхід дає учням можливість отримати відповідні теоретичні знання і професійні навички та продовжити навчання в коледжах та університетах. Молодь тепер має більше можливостей вибору шляху щодо працевлаштування, зможе швидко орієнтуватися в умовах конкурентоспроможності на ринку праці [6].

Під час виконання заходів, передбачених Реформою-94, було переглянуто систему підготовки й координації вчителів та законодавство стосовно цієї ситуації. В результаті були водночас підготовлені національний план підвищення кваліфікації вчителів та національний план освіти для дорослих. Завдяки налагодженню тісного співробітництва між різними інститутами вищої освіти засновано національну “Робочу мережу Норвегії", яка сприяє обміну педагогічним досвідом та впровадженню новітніх інформаційних технологій у процес навчання [6].

Навчання дітей шестилітнього віку стало обов`язковим з 1997-1998 навчального року (до цього діти розпочинали навчання у школі з 7-ми років). У той же час, на один рік було продовжено термін навчання (Реформа-97) у початковій та молодшій середній школі, підготовлено навчальні плани для 10-річної школи та для учнів національності саамі. Потрібно зазначити, що навчальний план було впроваджено в практику поетапно. Загальна частина навчального плану для початкової, молодшої середньої освіти, старшої середньої освіти та освіти для дорослих почала поступово змінюватись ще з 1993 року й лише через 4 роки з урахуванням експериментальних результатів та зауважень план було затверджено. Досвід Норвегії свідчить, що здійснення змін у системі освіти в короткий термін можливе за умов політичної підтримки реформаторської діяльності; чіткого розподілу обов`язків між національною, регіональною та місцевою владою; вирішення питань щодо планування та реалізації всіх змін на національному рівні шляхом координації дій Міністерства освіти та уряду; врахування критики [6].

Отже, ми дослідили історичний розвиток освіти Норвегії та реформи які було впровадженно для створення нинішнього рівня освіти в країні.

Розділ 3. Рівень розвитку та галузева структура освіти в Норвегії

3.1 Рівень розвитку освіти Норвегії. Розгляд та аналіз статистичних даних

Рівень розвитку освітньої системи, який досягнутий сьогодні в Норвегії, є вагомим чинником її інтелектуального, економічного, соціального, науково-технічного, інноваційно-технологічного і культурного розвитку, який значною мірою забезпечує країні стабільність й еволюційний характер розвитку, дозволяє удосконалити життєустрій, поглиблювати демократичні процеси, поступово підвищувати духовний і матеріальний рівень мирного, творчого життя населення - головної мети прогресивного розвитку людини і суспільства.

Норвезький учбовий бюджет дорівнював 6.9 відсоткам валового внутрішнього продукту (GDP) в році 1998. Середня величина для країн з членством в Організації для Економічної Кооперації і Розробки (OECD) складає 5.7 відсотків (1998). Освітній рівень населення піднявся значно в останні роки.85 відсотків людей у віці 25 - 64 мають верхню середню освіту або вище.94 відсотки людей між 25 і 34 роками мають верхню середню освіту або більше [11].

На 2004 рік Норвегія посідала 5 місце по відсоткам учбового бюджету з валового внутрішнього продукту. Це простежується у Діаграмі 1 (Додаток 1. Стовпчикова діаграма 1). Отже Норвегія досить стрімко розвивається у сфері освіти і посідає чинне місце серед розвинених країн щодо освітньої політики.

Ще одним зрушенням в освіті є те, що порівняно з 90-ми роками частка жінок вищою освітою характерно збільшилася, більш того а даний час вона перевищує над часткою чоловіків. На графіку 1 показано процентні співвідношення 1950 - 2006 роки (Додаток 1. Графік 1).

У країні порівняно з 1995 роком в 2005 році кількість студентів збільшилося на 8 151 студента-Таблиця1. Також в таблиці наведені дані щодо кількості студентів у різних вищих навчальних закладах 195 та 2005 роках (Додаток 2. Таблиця 1).

Але збільшення кількості учнів стосується не тільки університетів, також в Норвегії порівняно з 1994/95 та 2005/06 збільшилась чисельність учнів в інших навчальних закладах-Таблиця 2 (Додаток 2. Таблиця 2).

Чисельність студентів та учнів також відображено на Графіку 2 (Додаток 3. Графік 2).

Важливою складовою розвитку Норвегії стало збільшення вчителів,що на 2003 становило 107 860 - Таблиця 3. У Таблиці 3 відображається кількість вчителів у початкових, середніх та вищих навчальних закладах (Додаток 3. Таблиця 3). Діаграма 2 показує кількість вчителів в різних сферах освіти (Додаток 4. Кругова діаграма1).

Про високий рівень освіти в країні вказують ще такі чинники, як кількість іноземних студентів. В Таблиці 3 показані зміни в кількості іноземних студентів в різні роки. З цієї таблиці можна зробити висновок, що динаміка чисельності студентів з інших країнах збільшилась порівняно з попереднім роками (Додаток 5. Таблиця 4) [11].

3.2 Галузева структура

Програма обов'язкової освіти розділена на три ступені: від дошкільного навчання до 4-го класу, 5-7-мі класи і 8-10-мі класи. Підлітки у віці від 16 до 19 років можуть дістати повну середню освіту, необхідну для надходження в комерційне училище, вищу школу (коледж) або університет (схема 1). У сільських місцевостях країни функціонує близько 80 вищих народних шкіл, де викладають загальноосвітні предмети. Більшість цих шкіл одержує кошти від релігійних общин, приватних осіб або місцевих властей [5].