Обґрунтувати, що люди характеризуються не лише індивідуальними ознаками і якостями, а й мають загальнозначуще – соціальне, зумовлене обставинами їх суспільного існування: умовами матеріального виробництва, соціальним устроєм, політичною організацією, рівнем суспільної свідомості й культури. Звідси постає питання суспільної природи соціального. Соціальним є все те, що характеризує співіснування людей і що є відмінним від їх природної, біологічної основи. Виникає воно як системна характеристика безпосередньої чи опосередкованої взаємодії людей. Без такої взаємодії соціальне неможливе. Соціальне є сукупністю суспільних відносин індивідів, їх певних груп у процесі спільної діяльності, які виявляються у їх ставленні одне до одного, до свого місця і ролі в суспільстві, до явищ і процесів соціального життя.
Розкриваючи друге питання, студенти мають усвідомити, що суспільство є цілісна структурована система. У цьому допоможе знання категорій діалектики, понять "система", "структура", "елемент".
Показати, що соціальна структура суспільства - усталений взаємозв’язок та взаємодія людей, їх груп у суспільстві, конкретно-історичний вираз системи суспільних відносин як продукту соціальної діяльності людини, груп людей. Соціальна структура суспільства - результат історичного (біологічного, демографічного, етнічного, територіального, економічного, політичного, професійного, культурного, духовного) розподілу людей на групи, страти (верстви) в суспільстві, впорядковані та взаємообумовлені зв’язки між ними.
Розкрити, що носіями та елементами соціальної структури суспільства є людина, історичні форми спільності людей (спільнот): сім’я, рід, плем’я, народність (етнос), народ, нація. Суспільство є системна сукупність індивідів, які, взаємодіючи, перебувають у певних зв’язках і стосунках, забезпечуючи свою життєдіяльність. Ці взаємовідносини можуть набувати найрізноманітнішого змісту: демографічного, економічного, національного, професійного, політичного, світоглядного тощо, відповідно до чого формуються й певні об’єднання людей, різного рівня спільноти - "соціальні спільноти". Соціальна спільнота - реально існуюча сукупність індивідів, що відрізняється відносною цілісністю і є суб’єктом соціальної дії. Суттєвою різновидністю соціальних спільнот є соціальні групи - основна структурна одиниця суспільства. Поняття "соціальна група" узагальнює сутнісні характеристики колективних суб’єктів суспільних зв’язків, взаємодій і відношень. Їх характеризують: стійка взаємодія, відносно високий ступінь згуртованості, чітко виявлена однорідність складу, входження у ширші спільноти зі статусом їх структурних утворень. Соціальна група - обмежена в розмірах спільнота людей, виокремлених із соціального цілого на основі специфіки діяльності, соціальної належності, спільності відносин, цінностей, норм поведінки, що склались у межах історично визначеного суспільства.
Розкрити, що, залежно від компактності, форми зв’язків і кількості учасників у соціальних групах, прийнято виділяти внутрішні утворення: за розміром - мікросоціальні (малі), локальні (середні), макросоціальні (великі); за соціальним статусом - формальні (офіційні) та неформальні (неофіційні); за безпосередністю зв’язків - реальні (контактні) та умовні тощо. Малі соціальні групи (мікросоціальні спільноти) - спільноти, які об’єднують незначну кількість людей (до кількох десятків) на основі безпосередніх тісних контактів, стійкого спілкування, певних цінностей і норм поведінки. Групоутворюючою ознакою при цьому виступає наявність безпосередніх контактів та емоційних зв’язків, завдяки чому члени групи володіють розвиненим почуттям належності до неї. Сім’я як мікросоціальна група - соціально-біологічна спільнота, що існує на основі шлюбних зв’язків, кровної спорідненості або всиновлення, яка регулює стосунки між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми й відповідає за виконання притаманних їй різноманітних функцій. Середні (локальні) соціальні групи - спільності людей, які формуються за стратифікаційною, функціональною, регіональною та іншими ознаками. Ними, як правило, є численні об’єднання людей (від кількох тисяч до десятків мільйонів). За професійними ознаками - це працівники конкретного заводу, фабрики або певної галузі виробництва (залізничники, ткалі, металурги тощо). З огляду на територіальні особливості - жителі конкретного населеного пункту (села чи міста), області чи регіону. Великі соціальні групи (макросоціальні спільноти) - довготривалі, сталі спільноти людей, що існують у масштабах усього суспільства. До таких об’єднань відносять: суспільні класи, етнічні об’єднання (нації, народності, племена), вікові верстви (молодь, пенсіонери) тощо. їх основним об’єднувальним чинником, за відсутності безпосередніх контактних зв’язків, є фундаментальний інтерес, що формується на основі усвідомлення людьми об’єктивних обставин свого буття.
У цьому зв’язку треба розкрити такі характеристики суспільства як системи: самоорганізацію, саморегуляцію, адаптивність (пристосовність), відкритість, інформаційність, єдність необхідності та випадковості, саморозвиток, ієрархічність, центрованість.
Розкриваючи третє питання, студенти мають усвідомити багатоманітність підходів до визначення історичної періодизації суспільного розвитку, основними з яких є формаційний, цивілізаційний, хвильовий, інформаційний та осьовий підходи.
Аргументувати, що формаційний підхід притаманний лінійній концепції філософії історії - підходу до вивчення всесвітньої історії як єдиного процесу поступального розвитку людства та існування в ньому взаємопов’язаних стадій соціокультурного розвитку. Історія - процес розвитку суспільства у просторі-часі на основі дії певних законів. За твердженням К.Маркса, історія - природно-історичний процес закономірної зміни суспільно-економічних формацій, які складаються з трьох елементів: продуктивних сил, виробничих відносин, надбудови. Таких формацій шість: первіснородова, рабовласницька, азіатська, феодальна, капіталістична, комуністична. Закони їх розвитку та зміни - соціальний прояв всезагальних законів матеріалістичної діалектики в діяльності людей, класів в першу чергу, в сфері виробництва, розподілі, обміні та споживанні матеріальних цінностей. Історія -безперервний процес боротьби класів, реалізація закону класової боротьби.
Навести докази, що цивілізаційний підхід притаманний нелінійній концепції філософії історії, яка стверджує існування множини самодостатніх історичних утворень із власною історією. А.Дж.Тойнбі вважав, що всіх цивілізацій нараховується 21, з них основних - 13, зараз залишилось 5: китайська, індійська, ісламська, російська, західна. Кожна цивілізація проходить п’ять стадій свого розвитку: виникнення, зростання, надлам, розпад, загибель. Рушійна сила цивілізації - творча меншість, носій творчого імпульсу, що відповідає на історичний "виклик" і веде за собою інертну більшість. О.Шпенглер вважав, що цивілізація - смерть культури, спосіб існування історії, яким вона відрізняється від причинності як способу існування природи. Дійсна історія не має ніяких законів.
Студентам треба розкрити зміст поняття "післяіндустріальне суспільство". Термін "післяіндустріальне суспільство" з’явився в ряді статей американського соціолога Д.Белла в 70-х pp. XX сторіччя. Д.Белл розділяє суспільство на три сфери - соціальну структуру, політику й культуру. Соціальна структура включає економіку, технологію й професійну систему. Політика регулює розподіл влади, виступає арбітром між конфліктуючими групами. Культура накопичує духовні багатства. Концепція післяіндустріального суспільства має справу насамперед зі змінами в соціальній структурі, в економіці, професійній системі й інформації. Пояснити, чи обґрунтовано Д. Белл виділив ряд ознак післяіндустріального суспільства: створення економіки послуг; перевага технічних фахівців й людей вільних професій; домінуюча роль теоретичного знання як джерела нововведень і політичних рішень; можливість досягнення "післяіндустріальним суспільством" нового щабля соціального прогресу, планування й контролю за технічним розвитком; створення нової "інтелектуальної" техніки.
Сучасний американський соціолог Олвін Тоффлер (нар. 1928) підкреслив безпосередній зв’язок між змінами техніки й способу життя. Техніка, як він вважає, обумовлює тип суспільства й тип культури. Причому вплив техніки має хвилеподібний характер. Перша, аграрна, "хвиля" тривала тисячоріччя. У схемі Д. Белла, у якій зіставляються закрите й відкрите, традиційне й сучасне суспільство, їй відповідає образ традиційного суспільства. Головний зміст другої "хвилі" - заводське виробництво. Нинішня, третя, "хвиля" асоціюється з "інформаційним суспільством". Вона викликана повсюдним поширенням комп’ютерів, турбореактивної авіації, гнучких технологій. В "інформаційному суспільстві" складаються нові види родини, стилі роботи, життя, нові форми політики, економіки й свідомості. Олвін Тоффлер стверджує: бурхливий технічний прогрес, небачені досі досягнення науки, розвиток систем глобального зв’язку, і водночас - численні природні катастрофи, які не в останню чергу зумовлені непродуманою людською діяльністю, що лиш констатують загальну екологічну кризу та ставлять людство на межу самознищення - це свідчення подальших змін у розвитку суспільства, свідчення про прихід третьої хвилі цивілізації - інформаційної. Інформаційна революція створює новий поділ цивілізацій на "швидкі" та "повільні" економіки. Інформаційне суспільство - соціологічна і футурологічна концепція, що вважає головним чинником суспільного розвитку виробництво і використання науково-технічної й іншої інформації. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, основу якої заклали 3. Бжезинский, Д. Белл, О. Тоффлер.