Смекни!
smekni.com

Наукова культура у вітчизняній філософії другої половини ХХ століття (стр. 2 из 5)

Основні положення дисертації можуть бути використані при вивченні філософської антропології, соціальної філософії, соціальної психології, дослідженнях, пов'язаних із такими проблемами: людина і наука, культура і наукова творчість, логіка науки і життєвий світ, соціум і наукове пізнання, духовне буття людини і науковий світ.

Практичне значення дисертації. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані в подальших наукових розробках у галузі історії філософії, а також для читання лекцій з історії української філософії другої половини ХХ століття, інших нормативних дисциплін та дисциплін вільного вибору студентів з історії філософії. Здобуті висновки можна використовувати для розробки та викладання загальних та спеціальних навчальних дисциплін аспірантам, а також в системі підготовки і підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно на основі результатів, отриманих в процесі дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дослідження обговорювались на засіданнях кафедри філософії Національного аграрного університету і кафедри філософії Національного університету харчових технологій, були оприлюднені на "Міжнародній конференції молодих вчених аграріїв НАУ" (м. Київ, 2001 р.), на міжнародній науково-теоретичній конференції "Філософія Джона Локка і сучасність" (м. Дніпропетровськ 2001 р.), на міжнародних конференціях "Дні науки філософського факультету" (м. Київ, 2002-2003 рр.), на 70-й, 71-ій, 72-ій і 73-ій наукових конференціях молодих вчених, аспірантів і студентів “Наукові здобутки молоді – вирішенню проблем харчування людства у ХХІ столітті” (м. Київ, НУХТ, 2004 -2007 рр.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у 7-ми наукових публікаціях у фахових виданнях (без співавторства) - 3-х статтях та 4-х тезах.

Структура дисертаційної роботи і послідовність викладення матеріалу обумовленої логікою дисертаційного дослідження, яка випливає з поставленої мети і основних завдань. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 181 сторінку (158 сторінок основного тексту). Список використаної літератури включає 249 найменувань і займає 23 сторінки.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, формулюється мета та завдання, викладаються методологічні засади й принципи дослідження, розкривається наукова новизна його результатів, теоретичне та практичне значення роботи. Подаються апробація та публікації результатів дисертації.

Перший розділ - "Раціонально-інтелектуальні категорії наукової культури" - складається з двох підрозділів, присвячений обгрунтуванню ключової теми, персоналій і визначенню адекватних методів дослідження.

Ідея наукової культури була визначена в українській філософії на початку 60-х років ХХ століття. Вона синтезує не лише функціонування логіко-гносеологічних, ессенціальних параметрів науки як вияву інтелектуальної творчості, а й інші - антропологічні виміри, які уможливлюють розвиток раціонально-екзистенціального горизонту мислення. Саме це формування наукової культури сприяло антропологічному визначенню науки, репрезентувавши собою новий вимір мислення, який визначає буття людини в світі, а також відображає когнітивну культуру її життєдіяльності.

У підрозділі 1.1. - "Культурно-історичні форми наукової раціональності", що складається з трьох підпунктів, здійснюється системний аналіз світоглядного підґрунтя наукової культури, яке розкривається в категоріях "логіка науки", " логіка наукового дослідження", "раціональність науки", на прикладі розробок П.В. Копніна, С.Б. Кримського, М.В. Поповича, Б.О. Парахонського та інших. У дослідженнях філософів означеного періоду, не існувало методологічних розбіжностей між логікою наукового пізнання і філософією людини. Остання постійно доповнювалась розробками природничих дисциплін, а вчення про науку і культуру трансформувались у цілісний образ нової теорії, зорієнтованої на висвітлення гносеологічних, предметно-практичних та духовних вимірів людської сутності. На початку 60-х років ХХ столітті в українському інтелектуальному середовищі закладалися підвалини для формування нового образу раціональності, що сприяли визначенню екзистенціальної проблематики людського буття, питанням з історії філософії, соціології і філософії науки.

У підпункті 1.1.1. - "П.В. Копнін про логіко-методологічні засади наукового дослідження" - зазначається, що діяльність та ідеї вченого найактивніше сприяли методологічній переорієнтації категоріального апарату науки на початку 60-х років ХХ століття, формуванню своєрідного напрямку української філософії - гуманістичної гносеології. Остання виступила внутрішньо узгодженою теорією про культуру наукового мислення та проблеми людського існування. Він запропонував інший вимір раціональності - спрямований не лише на процеси відтворення логічних категорій мислення, але й до важливих смисложиттєвих шарів людського буття (віри, інтуіції, існування). Це також позитивно вплинуло на визначення раціональності науки як вихідного чинника методологічної еволюції наукової культури.

Вперше в повоєнній філософії П.В. Копнін виявив спрямування на розробку образу науки, реструктурованої проблемою логіки мислення, а разом з тим - на розбудову антропологічного сенсу ідеї раціонального - світоглядно-етичного підгрунтя науки - в цілому адекватної сучасним вимогам культури раціональності. Він звернув увагу на те, що наука - не механічне віддзеркалення світу в теоретичних конструкціях, а форма практичного, цілеспрямованого відношення людини до буття. Функціонування ідеї раціонального як цілісного моменту розвитку діалектики, логіки науки та наукового дослідження, обумовила реконструкцію питань гносеології, які стали світоглядною прерогативою нового типу раціональності гуманізованої науки.

У підпункті 1.1.2. - "Культурно-історичні форми наукової раціональності", здійснюється аналіз поняття раціональності науки. Наголошується, що в розробках філософів означеного періоду, позначилися нові виміри раціональності, як ціннісно-нормативного, духовного підґрунтя пізнавальної діяльності, мета якого полягає у відтворенні впорядкованого космосу людських взаємин, вчинків, дій. Дослідження даної категорії здійснювалась Г.А. Заїченко, П.Ф. Йолоном, С.Б. Кримським, Л.В. Озадовською, В.Б. Окороковим, Б.О. Парахонським, М.В. Поповичем, О.С. Токовенко та ін., що дозволило говорити про створення моделі раціональності як контексту наукової культури. Згідно роздумів вищеозначених мислителів раціональність науки виникає внаслідок введення людиною специфічними засобами розсудку деякого порядку в світ природи, не лише матеріального, але духовно-когнітивного, що забезпечує формування смислового універсуму культури.

У підпункті 1.1.3. - "Генезис історичних типів і форм раціональності в структурі наукової культури", відзначається, що дана проблема особливо змістовно висвітлена у працях С.Б. Кримського. Він запропонував своє бачення генезису ідеї раціональності як контексту наукової культури, що трансформується у процесі духовного розвитку людства, стаючи ідеєю цілісності пізнання як світовідношення. Форми раціональності, згідно його міркувань, утворюються як фіксовані і відкриті історичні образи філософського та наукового бачення світу на різних етапах еволюції культури мислення.

Розвиток наукової культури С.Б. Кримський визначає в наступних світоглядних формах раціональності: абсолютній, коли ідея раціонального виявляється єдиним і нерозподіленим принципом науки - світовий Логос співпадає з логічними та раціональними формами, які використовує суб'єкт пізнання (модель концепції розуму у філософії Платона, неоплатоніків та християнстві); лінійній, коли розум рухається по висхідній лінії. Минуле втаємничене, а майбутнє постає у формі світлого раціонального ідеалу (проект прогресу науково-теоретичних знань у філософських ідеалах доби Просвітництва); локальній, коли різні форми принципи діяльності розуму виявляються замкненими в просторово-часових координатах, та за їх межами може існувати інша форма наукового дискурсу; багатовимірній, коли розуміння й осмислення форм духовної діяльності людини, встановлює реальні взаємодії культурно-етнологічних форм, відтворює більш загальні константи розумової діяльності на основі наукового уявлення про історичний і аксіологічний розвиток людини.

Історія розвитку раціональності в контексті наукової культури, не повторення дескрипцій, а скоріше дилема в якій раціональні методи дослідження уточнюються надраціональними формами пізнання дійсності. Історична структура поняття раціональності - результат складного процесу культуротворення, що не тільки протистоїть стихійності природи, а ініціює інтелектуальні здібності людини.

Підрозділ 1.2. - "Інтелектуальний інструментарій наукової культури", який складається з трьох підпунктів, присвячено формуванню даного напрямку досліджень було тісно взаємопов'язане з ідеєю раціональності науки, полягало в спробі переосмислити інші виміри наукової культури за допомогою таких категорій як: "наукова творчість", "наукове знання", "мова науки", "наукова концепція", "наукова картина світу", "стиль наукового мислення", "самосвідомість науки" в працях Н.П. Депенчук, Г.М. Доброва, В.П. Іванова, П.В. Копніна, С.Б. Кримського, Л.В. Озадовської, М.В. Поповича, В.І. Шинкарука, О.І. Яценка та ін.

У підпункті 1.2.1. - "Світоглядні трансформації наукового знання", на прикладі досліджень П.Ф. Йолона, С.Б. Кримського, Б.О. Парахонського, категорія “наукове знання” була проаналізована в контексті ціннісно-когнітивного та морально-духовного розвитку людини. Завдяки дослідженням вітчизняних філософів було поновлено цілий комплекс проблем, пов'язаних з осмисленням вихідних духовно-віталістичних, предметно-чуттєвих, морально-ціннісних вимірів наукового знання як вияву культури, відкривши шлях до нових логіко-методичних доробків Л.Г. Дротянко, В.А. Звігляніча, В.П. Іванова, Ф.М. Канака, К.В. Пряженцевої. Це обумовлювалось рядом причин.