Жіночі божества Рожаниці були пов`язані з народженням і мали таємний зв`язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню - зірка, яку Бог запалює при народженні дитини і гасить, коли людина помирає.
Роду і Рожаницям приносили жертви у вигляді хліба, сиру, меду, каші (куті). Перед вживанням ритуальної страви куті, на Різдво (Родздво), батько кидає першу ложку вгору в святий куток - покуть. Цей звичай побутує і досі в Україні. Походження ж його глибоко архаїчне і означає саме принесення жертви Роду і Рожаніцям, яке в давнину здійснював волхв або жрець. Батько родини ототожнювався зі служителем культу.
Культ Роду розвинувся, вірогідно, за часів патріархату (епоха бронзи), в той час, як Рожаниці, що виникли в матріархаті, вже втілилися в образи Лади та її доньки Лелі. Отже, логічно припустити, що Рожаниці - Богині плодючості - виникли у наших предків раніше чоловічого божества Роду.
Зображувалися Рожаниці у вигляді пари (як близнюки), що вважалося ознакою найвищої плодючості і святості. Рожаниці (або мати Лада і дочка Леля) в народі ототожнювалися з сузір`ями Великої та Малої Ведмедиць.
Сварог, Прабог, владика світу, батько українського олімпу. Назва Бога походить від давньоіндійського сварга, що означає небо, вхід у небо. Від Сварога, Бога світла і небесного вогню, походять інші Боги - Сварожичі. Деякі вчені схильні вважати Сварога не окремим божеством, а цілим зодіакальним пантеоном, або сонячним роком. Культ Сварога зародився, на межі бронзового і залізного віків. Його знали вже кіммерійці і скіфи-орачі. В Україні поширені назви з коренем Свар - на значній території: Свароме на Київщині, село Саварка на Росі, село Сваричів на Івано-Франківщині та багато ін.
На небосхилі Сварогові відповідав Плуг (сузір`я Оріона), яке пов`язують зі скіфською легендою про небесні дари, яки впали перед трьома синами Таргітая (серед них був плуг). В Україні залишком ритуального вшанування плуга є новорічні обходи хат з плугом, покладання плуга під різдвяним столом тощо. За легендами, які передають наші літописи, Сварог - Бог ковальства і шлюбу, що викував золотий плуг і золоту обручку, які так широко оспівуються в колядках, щедрівках, веснянках, жниварських піснях українців.
Дажбог. Сонячний Бог, якому поклонявся весь слов`янський світ, має прозору назву: даждь - "дай" і бог - "багатство", тобто дослівно Даждьбог - "податель" добра багатства. Найархаїчніші обряди і молитви до Дажбога пов`язані з проханням багатого врожаю. Під час жнив жрець підіймав над головою чашу, наповнену зерном, і проказував молитву: "Господи, ти, котрий звернень до Дажбога було пов`язані саме з хліборобськими обрядами.
Хорс. Йому поклонялися південні племена, вірогідно ще роксолани, які вшановували Хорса так само, як поляни Дажбога. Як і Дажбогові, Хорсу приносили жертви у вигляді хлібних виробів: паляниць, медяників, калачів, калити. В Україні досі поширені ритуальні коржі, які нині вже втратили давнє значення обрядової їжі і вживаються як повсякденна страва. Слово "корж" співзвучне з іменем Хорса, воно давнього індоєвропейського походження і означає "коло".
Перун. Володар блискавок і грому, покровитель воїнів Xст. Все більше заступає Сварога. слово перун існує в українських діалектах як синонім блискавки і грому, наприклад у Карпатах кажуть: " Бодай тя Перун вдарив".
Цей Бог також залишив на нашій землі чимало географічних назв: Перунова рінь (на Дніпрі), село Перунове, урочище Перуни (на Черкащині).
Стрибог. Бог - родоначальник всіх вітрів. Хоча, незважаючи на всю суворість вітру, він був не тільки творцем негоди, алей творцем музичних мелодій. Адже саме "подих вітру" - дихання, дмухання в найпростіші музичні інструменти (сопілка, дудка, ріжки) - створювало музику.
Пізніше Стрибог отримав назву Пзвізда або Посвистача, що означало покровителя погоди. Йому молилися, щоб дав добру погоду на врожай, на свято тощо.
Велес (Волос). Це один з найстаріших Богів. Що вважався Богом достатку. Відома його друга назва "скотій бог", що стає зрозумілою, якщо врахувати, що скот у давнину вважався символом багатства взагалі. Крім того Велес був опікуном купецтва, торгівлі, як римський Меркурій.
Новорічні обряди донесли до нас відгомін колишніх "волових свят" - вивернуті кожухи на учасниках ритуального карнавалу символізують багатство: "Будь багатий, як кожух волохатий" - бажають на Різдво й на весіллі
З ім`ям Велеса (Волоса) пов`язана назва зодіакального сузір`я Волосожар (Тілець), яке означає "небо Волоса".
Мокоша. Мокоша пов`язана з жіночою сферою в господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням та ін. Їй приносили жертву у вигляді снопів льону, вишитих рушників. Мокоша вірогідно була близькою до Рожаниць (Дів Життя), покровителькою пологів, захисницею породіль.
Походження Мокоші дуже давнє: як і більшість жіночих богінь, вона була відома ще за трипільської доби. В образі Мокоші бачимо відгомін стародавнього культу Великої Богині-Матері.
Мокоша походить від ще давнішого культу води - Богині Дани. Слово Дана уже в скіфо-сарматський період перестало бути ім`ям Богіні, а стало позначати просто річку. Таке ж значення має й слово дон ("вода", "ріка") або дунай - назви українських річок, оспіваних у багатьох піснях. Якщо Дана залишила своє ім`я в назвах річок, то Мокоша переважно в назвах поселень: Макошине на Чернігівщині, Мокошин у Чехії. Подібні назви існують у всіх слов`янських народів.
Купайло. Бог літнього сонця. Купальське вогнище запалювалося від "живого вогню", добутого тертям двох шматків дерева, і символізувало небесний сонячний вогонь, який запалює кохання в серцях парубків і дівчат, парує їх у цю чарівну ніч.
Ярило. Божество близьке за своєю сутністю до Купайла, тільки діє навесні. Бог любові й пристрасті, весняного розквіту природи, Ярило вважається символом плодючості. Це чоловічий символ запліднюючої сили. Свято Ярила близьке до купальського ще й тому, що під час його святкування парубки викрадали собі дружин.
Крім головних Богів українського пантеону, існувало ще багато різних духів та демонів. Вони належать до нижчих рівнів міфологічної системи. Якщо Боги в ієрархії займають високе місце, як вияв духовної сили, то духи й демони пов`язані переважно з людиною, її тілом і життєвим простором.
В українській міфології не існує духів злих чи добрих, адже добро і зло, яке приносять духи, визначається не стільки природою самих духів, скільки їхньою роллю в даній ситуації. Тому наші предки приносили жертви різним духам, які могли чинити зло, щоб задобрити їх відвернути від себе небажані події чи явища.
Домовик - образ, що походить, вірогідно, від культу предка і домашнього вогнища. Недаром він живе за піччю або під порогом хати. Домовик невидимий, але іноді він показується маленьким дітям. Його перевозять у нову хату, щоб охороняв родину.
Лісовик - дух лісу, дикий чоловік, пастух, який випасає лісову худобу. Тому справжні пастухи укладають з Лісовиком угоду, приносячи йому жертву у вигляді яйця або печива із житнього борошна, яку кладуть на лісовому перехресті чи на галявині. Тоді худобу не будуть забирати дикі звірі. Пізнати лісовика можна з того, що він при всій схожості з чоловіком не має тіні.
Водяник - втілення водяної стихії в образі водяного царя. Уявлявся в образі старого довгобородого діла, який панує над Русалками.
Русалки - це переважно духи померлих дівчат, які пішли з життя передчасно. У найдавніших українських міфах простежується певний зв`язок русалок з культом рослин. Назва походить від давніх поминальних обрядів слов`ян русалій. Свято Трійці є поминальним тижнем, коли приносять їм жертви. Жінки прив`язують на дерева шматки полотна, дівчата вішають вінки.
Найбільше залишків міфологічних сюжетів українці зберегли в своїх обрядах, звичаях: колядках, щедрівках, веснянках, купальських піснях, замовленнях тощо.
Шанування дерев бере свій початок з сивої давнини, коли наші предки поклонялися деревам, як Богам. У народовір`ї дуб вважався деревом Перуна, нині його шанують за міцність, красу, довговічність. Верба символізує Прадерево життя, так само, як Чумацький шлях. Недаремно верби завжди садили обабіч шляхів, за космогонічними уявленнями народу наша Галактика є початком утворення Всесвіту - берегом космічного океану. Липа - присвячувалася матері-Воді, береза присвячувалась Ладі, клен - Полелю. Калина символізувала свято Коляди, Різдва світу. Наруга над нею вкривала людину ганьбою, так само, як убивство лелеки. Вишня - одне з найстаріших дерев в Україні. Вона присвячувалася найвищим Богам народовір`я (саме Новий рік - свято Прабога Сварога). Назву вишня слід розуміти як "божественне дерево". Ясень - чоловіче дерево, адже з його деревини робили озброєння воїнів ще за скіфської доби. Клен найбільше використовувався на виготовлення музичних інструментів: сопілок, гуслів, скрипок. В Карпатах паляниці випікали на кленових листях і садовили в піч на кленовій лопаті. Явір (різновид клена) в Україні вважається символом смутку, його садять на могилі вбитого козака, розлучених закоханих: "Посадили над козаком явір та ялину, а в головах у дівчини - червону калину". Горобина - в Україні широко використовувалась. За кількістю горобини могли передбачити, якою буде зима: якщо ягід було багато, чекали холодної сніжної зими. Як оберег ії садили біля хати, на Купайла гілочки горобини чіпляли на кожні двері, щоб уберегтися від злих духів та хвороб. Терен відомий в Україні понад дві тисячі років. Він є одним із прародичів садової сливи: вже на початку нашої ери, схрестивши терентз аличою, наші предки вирощували сливи. Одна з порід терну - диптам - отримала назву "неопалимої купини". В перекладі з церковнослов`янської купина означає "кущ". Цей терновий кущ виділяє своєрідні ефірні пари, які можуть горіти, проте самої рослини вогонь не торкається. Вважалося, що з неопалимої купини виходить Бог, щоб показати людям істину. Береза завдяки своїй білій корі стала символом чистоти, дівочої ніжності. Вона також вважалась оберегом від злих духів, тому її часто садили біля хати, щоб милувала і захищала садибу. Широко використовувалась кора берези - береста - для "берестяних грамот". Бересту знімали так, щоб не пошкодити самого дерева, адже місця, де був знятийтонкий шар кори, мають властивість нарощувати нову кору.