Предмети праці є частиною природи, на яку спрямована праця людини для виробництва речей. Вони поділяються: на первинні, характерні в основному для добувної промисловості (вугілля, нафта, газ, які видобуваються із землі; цілинні землі, які обробляються та ін.); вторинні як необхідний компонент обробної промисловості, в якій вже вкладена людська праця: перероблена сировина і напівфабриками, метал, бавовна тощо.
Предмети праці є найбільш пасивним елементом продуктивних сил. Але за його «асортиментом» можна робити висновки про міру освоєння суспільством природи, адже кількість різних речовин і явищ природи, кі є предметами праці – це показник того, наскільки природні ресурси включені у суспільне виробництво.
Становлячи цілеспрямований процес, виробництво не може функціонувати, якщо воно не використовує поряд з матеріальним і духовні чинники, не забезпечує поєднання науки з виробництвом. Наукові програми, довгострокові плани і прогнози, науково-технічні рішення практичних завдань, система наукової організації управління виробничими процесами, технологічні цикли, які відображають якісні і кількісні зміни об’єктивних і суб’єктивних факторів праці, особливості їх взаємодії – все це невід’ємні складові сучасного виробництва.
Отже, теоретичною основою практичної виробничої діяльності постає наука, котра виступає духовним регулятором виробництва і в процесі свого розвитку чинить істотний вплив на всі основні елементи продуктивних сил, в тому числі і на людину. Ось чому мова сьогодні йде про те, що наука перетворилася (чи перетворюється) в безпосередню продуктивну силу.
Виробничі відносини. Соціальна природа способу виробництва виявляється у виробничих відносинах. Якого б розвитку не набула техніка, продуктивні сили в цілому, вони не розкривають соціальної сутності виробництва – його мету, стимули людської діяльності, тому й соціальні характеристики будь-якого способу виробництва закладені насамперед у виробничих відносинах.
Виробничі відносини – друга сторона способу виробництва – це ті відносини між людьми, які проявляються у відносинах з природу речей. Вони включають в себе: по-перше, відносини з приводу знарядь, предметів, засобів праці, адже для початку виробничого процесу виробник повинен з’єднатися зі знаряддями праці, а це поєднання може бути різним, в залежності від того, кому належать ці знаряддя – суспільству, групі чи окремій людині.
Отже, відносини власності є головною, визначальною стороною виробничих відносин.
По-друге, відносини людей з приводу речей поширюються і на вироблені продукти, які створені для використання. А для цього вони повинні бути попередньо розподілені, потім обміняні і, насамкінець, спожиті.
Тобто, відносини розподілу, обміну і споживання є важливими складовими виробничих відносин. Але ж ці відносини залежать від власності, визначаються нею. Власник засобів праці завжди присвоює вироблений продукт; в залежності від характеру виробничих відносин вироблені матеріальні блага розподіляються та споживаються або спільно – як у первісному суспільстві, або ж пануюча меншість присвоює додатковий продукт.
Таким чином, продуктивні сили того чи іншого суспільства в їх історично конкретному поєднанні з виробничими відносинами утворюють економічний спосіб виробництва. При цьому продуктивні сили виступають як його зміст, а виробничі відносини – як його форма, у якій люди здійснюють виробництво. Взаємозв’язок продуктивних сил і виробничих відносин є суттєвим, необхідним, стабільним. Він є основою загального закону розвитку суспільства – закону про відповідність виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил. Об’єктивна, матеріальна природа виробничих відносин визначається тим, що вона формується не волею і бажаннями людей, а у відповідності зі станом наявних продуктивних сил. Як і будь-яка форма, виробничі відносини здійснюють активний зворотний вплив на розвиток продуктивних сил. Це можна уявити таким чином: продуктивні сили створюються і розвиваються, зберігаються чи виходять з ладу в результаті практичної діяльності людей, які керуються певними мотивами й конкретним чином організовані для суспільного виробництва, а це все визначається існуючими виробничими відносинами. Активний зворотний вплив виробничих відносин на продуктивні сили може бути подвійним: вони можуть прискорювати суспільний прогрес (за умови їх відповідності) і суттєво гальмувати розвиток суспільства (коли між ними виникає невідповідність, а тим більше – конфлікт).
Таким чином, основним соціологічним законом, дія якого прослідковується на протязі всієї історії людства, є закон про визначальну роль способу виробництва у суспільному житті. Адже зі зміною способу виробництва змінюється само суспільство: трансформуються соціальна структура, про що йтиметься у наступному розділі; відбуваються зміни у системі управління, виникають нові організації, установи; змінюються погляди людей, їхня психологія – формується певний тип особистості.
3. Сутність і соціальні наслідки НТР.
У 50-х роках ХХ ст. починається науково-технічна революція. В своїй основі вона є докорінним, якісним перетворенням продуктивних сил в результаті перетворення науки в провідний чинник суспільного виробництва в цілому, матеріального – зокрема. Замінюючи все більшою мірою фізичну працю людини, відсторонюючи її безпосередню включеність у виробничий процес, НТР суттєво змінює всю структуру й елементи продуктивних сил, умови, характер і зміст праці. Втілюючи у собі зростаюче об’єднання науки, техніки і виробництва, НТР разом з тим впливає на всі сторони життя сучасного суспільства, включно управління виробництвом, освіту, культуру, психологію людей, взаємовідносини між суспільством і природою.
Як соціальний феномен, НТР має такі особливості:
по-перше, це докорінні якісні зміни як у науці, так і в техніці; в минулому не було такого взаємозв’язку відкриттів у науці з кісними змінами в техніці;
по-друге, якщо раніше якісні зміни відбувалися в окремих сферах науки і техніки, то НТР є всеохоплюючими якісними змінами у всіх основних сферах науки і техніки;
по-третє, змінюються зв’язки науки з виробництвом: кщо у XVII – XVIII ст. наука відставала від техніки в своєму розвитку, йшла «слідом» за виробництвом, вирішувала лише його «замовлення», то в ХІХ ст. наука починає наздоганяти техніку, йти «поруч» з нею, втілюється в нових засобах виробничого процесу, поступово перетворюється у безпосередню виробничу силу. В процесі ж НТР наука все рішуче випереджує техніку, ставить і вирішує такі завдання, які розв’язуються практично, впроваджуються у виробничий процес, тобто наука все більшою мірою, повніше стає безпосередньою продуктивною силою;
по-четверте, це якісні зміни характеру праці: людина все більше звільняється від нетворчої продуктивної діяльності, за нею зберігається творча сторона участі у виробництві.
Для більш змістовного розуміння феномену НТР розглянемо її основні напрямки.
Автоматизація виробництва як вища форма механізації, яка знаходить свій вираз у використанні сукупності технічних засобів, що утворюються без безпосередньої участі людини і дозволяє здійснювати виробничі процеси безперервно, в оптимальному технологічному режимі, і забезпечує одержання найкращих результатів при найменших затратах. Автоматизація є технологічною суттю НТР; зміна ж у результаті автоматизації місця людини в системі виробництва, характеру і змісту праці людини є соціальною сутністю НТР.
Відкриття і використання нових джерел енергії, перш за все атомної, а в перспективі, на що спрямована одна із міжнародних програм – і екологічно чистої термоядерної енергії.
Хімізація промисловості й сільського господарства – виготовлення штучних, синтетичних матеріалів із наперед заданими властивостями, тобто нових предметів праці.
Якісна зміна транспорту, зв’язку, комунікацій. Створення ракетної техніки й освоєння космосу, надпотужних повітряних та океанських лайнерів, телебачення, лазерні засоби зв’язку та інше – все це революціонізувало цю сферу.
Впровадження біології у виробництво. Так звана «біологічна революція» привела до широкого застосування у промисловості, сільському господарстві біологічних технологій, найбільш ефективних і економних. Успіхи сучасної генетики дозволили не лише «заглянути» у таємниці життя, але й покращувати породу тварин, їх клонування, збільшувати врожайність сільськогосподарських рослин, по-новому підійти до самої людини аж до зміни її спадковості та лікування шляхом генної інженерії тощо.
Освоєння космічного простору, тобто «космізація» науки, виробництва. Рисами космізації виробництва є:
відтворення та використання у виробничій сфері процесів, умов, аналоги яких у їх природному вигляді існують переважно в космосі (вакуумна, кріогенна техніка, потужна радіація, плазма, надвисокий тиск та температура тощо);
розвиток ракетної та космічної техніки і втілення їх досягнень в інші галузі виробництва (створення нових матеріалів, приладів, технологічних та виробничих процесів);
винесення в космос, наприклад, на орбіти супутників Землі та космічні станції, частини виробничо-технічних комплексів, супутників прикладного значення, в перспективі – використання енергії космосу задля подальшого розвитку земного виробництва.
Висновки
Отже, під космізацією виробництва ми розуміємо свідому діяльність людей, у якій безпосередньо чи опосередковано використовується процеси і явища космосу або ж знання про них, а також пов’язана з освоєнням космосу техніка.