- З’ясовано, що в основу свого вчення про комунікацію К. Ясперс заклав положення про те, що справжнє буття людини можливе лише в тісному зв’язку з іншими людьми. Цей сутнісний зв'язок, ці найґрунтовніші відносини між людьми він називає комунікацією. Найвищим рівнем комунікації є екзистенційна комунікація.
- Прослідковано, що вся філософія історії Ясперса просякнута ідеєю єдності людства. Тому людині, аби зберегти ідентичність як культурній особі, необхідно встановити зв'язок із “осьовим часом” світової історії. Це, на думку Ясперса, є одним із основоположних завдань. Визначено, що “філософська віра” сприятиме встановленню в майбутньому дедалі більшої “комунікації” між людьми, їхньому мирному співіснуванню.
- Розкрито значення “осьової епохи” Ясперса. І показано, що саме комунікація, діалог культур і національностей може стати, згідно з німецьким екзистенціалістом, засобом запобігання сутичкам у ситуації, що склалася.
- Виявлено, що сенсом філософії має бути створення загальнолюдської комунікації між країнами і віками, незважаючи на існуючі культурні межі. Тому Ясперс і вибудовує свою концепцію історії, якою демонструє можливість єдності людства завдяки процесу комунікації.
- Встановлено, що світоглядно-філософські концепції Юрґена Габермаса та Карла-Отто Апеля стали спробами віднаходження нових варіантів розв’язання проблеми людського спілкування і побудови відповідних філософських теорій в німецькій філософії другої половини ХХ століття. Ці мислителі працюють над перебудовою сучасної філософії на засадах інтерсуб’єктивності, розробляють комунікативну етику, яка передбачає консенсуально-дискурсивну легітимацію моральних норм на основі регулятивного принципу ідеальної комунікативної спільноти.
- З’ясовано, що у своїй теорії комунікативної дії та дискурсу Габермас прагнув зобразити реальну альтернативу таким дегуманізуючим тенденціям, як відчуження, маніпулювання свідомістю, фальшування людських стосунків.
- Висвітлено значення комунікативної дії Ю. Габермаса як діалогічної та неоднозначної, а також її роль в орієнтуванні учасників комунікації на досягнення взаєморозуміння. Крім того охарактеризовано дискурс як своєрідне осердя теорії комунікації Ю. Габермаса. І зазначено, що у дискурсі має панувати лише примус найвагомішого аргументу. При розкритті основних положень етики дискурсу Ю. Габермаса було сформульовано, що вона є спробою дати відповідь на новий етичний запит, показати, як у сучасних умовах є можливою глобальна етика чи як моральний вибір може бути дієвим, відповідальним і справедливим.
- Висвітлено проблему трансцендентальної (ідеальної) комунікації К.-О. Апеля, і зазначено, що вона тлумачиться мислителем як комунікація необмеженої спільноти. З’ясовано, що критерієм правильності та обґрунтованості етичних норм у К.-О. Апеля є досягнення консенсусу в практичному дискурсі. Розкрито основні положення теорії динаміки мовних ігор К.-О. Апеля і простежено філософську традицію, на яку спирається ця теорія.
- Висвітлено основні засади етики дискурсу К.-О. Апеля та здійснене ним в цьому контексті обґрунтування морально-етичних норм і принципів. Визначено, що згідно з К.-О. Апелем, будь-яка теоретична настанова або максима практичної поведінки, аби здобути легітимність, мають пройти горнило вільного відкритого обговорення. І встановлено, що учасники цього обговорення мають володіти комунікативною компетенцією.
- Констатовано, що комунікативна філософія другої половини ХХ століття прагне привернути увагу до світу повсякденної комунікації, життєвого світу людини. На передній план виходить проблема інтерсуб’єктивності, яка передбачає потребу в людиновимірному співжитті, що ґрунтується на гуманістичних засадах.
- Визначено, що сучасна комунікативна філософія є розвитком попередніх ідей у напрямку до переосмислення розуму як комунікативного розуму (на противагу до розуму інструментального) в сенсі передумови можливості універсального його розуміння та втілення у соціокультурній практиці, в соціальних інститутах та, насамперед, у цілому суспільстві. Разом з тим, стверджено, що комунікативна філософія є докорінно новим етапом розвитку філософської думки, переходом від філософії суб’єктивності до філософії інтерсуб’єктивності.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ АВТОРОМ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:
1.Гнатищак Г.Т. Розвиток проблеми комунікації в контексті інтерсуб’єктивності // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: Філософія, Вип. 13. – 2005. – С.130–134; 0,5 д.а.
2.Гнатищак Г.Т. Проблема комунікації у філософському вченні К. Ясперса // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Альманах. Збірник наукових праць. Вип. 16. – 2005. – С. 32–37; 0,5 д.а.
3.Гнатищак Г.Т. Тлумачення історії як поглиблення процесу комунікації у філософії Карла Ясперса // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Альманах. Збірник наукових праць. Вип. 19. – 2007. – С. 68–74; 0,5 д. а.
4.Гнатищак Г.Т. Проблема дискурсивної етики в комунікативній теорії Карла-Отто Апеля // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: Філософія, Вип. 15. – 2007. – С. 86–91; 0,5 д. а.
5.Гнатищак Г.Т. Проблема дискурсивної етики у філософії Юрґена Габермаса // Вісник Черкаського університету. Серія: Філософія, Вип. 109. – 2007. – С. 140–147; 0,5 д. а.