Відповідно до функцій держави, Бюджетним кодексом України передбачено, що з Державного бюджету України здійснюються видатки на:
1) державне управління;
2) міжнародну діяльність;
3) фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу;
4) національну оборону;
5) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;
6) освіту;
7) охорону здоров’я;
8) соціальний захист та соціальне забезпечення;
9) житлово-комунальне господарство;
10) культуру і мистецтво;
11) засоби масової інформації;
12) фізичну культуру і спорт;
13) промисловість та енергетику;
14) будівництво;
15) сільське і лісове господарство, рибальство і мисливство;
16) транспорт, зв’язок та телекомунікації;
17) ін. послуги, пов’язані з економічною діяльністю;
18) заходи, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення;
19) охорону навколишнього природного середовища та ядерну безпеку;
20) попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;
21) поповнення державних запасів і резервів;
22) обслуговування державного боргу;
23) державні цільові фонди;
24) видатки, не віднесені до основних груп (резервні фонди, бюджетні позички, проведення виборів та референдумів, кошти, що підлягають передачі до бюджетів інших рівнів).
Формування бюджетних видатків починається на стадії планування, в основі – очікуване виконання бюджету за видатками за попередній період. Для складання розрахунків видатків бюджету Міністерство фінансів України направляє міністерствам і відомствам форми та вказівки стосовно складання фінансових планів і кошторисів та їх подання для складання балансу бюджету за збільшеними показниками, проектів зведених фінансових планів і кошторисів, що й стає проектом бюджету, який з необхідними розрахунками подається Кабінету Міністрів України, а після розгляду й уточнень виноситься на розгляд спочатку постійних комісій, а потім Верховної Ради України.
Регулювання бюджетних видатків знаходить конкретне вираження в цільовому спрямуванні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної потреби в них.
Спрямування коштів в економіку створює передумови для зростання ВВП, а відтак, з одного боку, збільшує можливості бюджету у фінансуванні соціальних заходів, а з іншого – знижує напруження у розподілі бюджетних коштів, оскільки зменшує потребу в самому соціальному захисті. Тому, при фінансуванні соціального захисту, важливо встановити правильне співвідношення між видатками бюджету на соціальні цілі та на економічну діяльність.
У цілому система видатків бюджету має забезпечувати надійне функціонування держави і сприяти економічному зростанню, що досягається за рахунок раціональної структури видатків.
Динаміку доходів та видатків Державного бюджету України за останні роки наведено у табл. 1.1.
Таблиця 1.1. Доходи та видатки Державного бюджету України за період 1996 – 2007 рр., млрд. грн.
| Показники | 1996 р. | 2000 р. | 2003 р. | 2007 р. |
| Доходи | 23,91 | 33,43 | 55,0 | 147,9 |
| Видатки | 23,53 | 33,43 | 56,0 | 161,8 |
| Дефіцит | 4,60 | - | 1,0 | 13,9 |
1.3 Бюджетний дефіцит та методи його фінансування
Оскільки бюджет є системою всеохоплюючих перерозподільних відносин, то його формування і стан мають особливе значення для держави, кожної юридичної і фізичної особи та суспільства взагалі.
Формування бюджету передбачає вирішення триєдиного завдання.
По-перше, визначення реальних обсягів доходів.
По-друге, оптимізація структури видатків на основі критерію забезпечення максимального рівня зростання ВВП за умов задоволення мінімуму соціальних потреб.
По-третє, збалансування бюджету. Проблеми збалансування полягають у тому, що, як правило, потреби будь-якого суб’єкта, у тому числі й держави, перевищують його можливості.
Стан бюджету як фінансового плану відображає не тільки фінансовий стан держави, але й багато в чому характеризує фінансову ситуацію країни взагалі й тому цікавить усіх громадян та кожну підприємницьку структуру. Він характеризується трьома показниками:
- рівновага доходів і видатків;
- перевищення доходів над видатками;
- перевищення видатків над доходами.
Рівновага доходів і видатків є найприроднішим та найдоцільнішим станом, який випливає зі схеми фінансової діяльності держави: доходи – видатки. За цієї умови фінансовий результат діяльності держави не визначається, адже, з одного боку, держава має збирати стільки доходів, скільки їй потрібно для забезпечення видатків бюджету, а з іншого – вона може профінансувати стільки видатків, скільки збирає доходів.
Перевищення доходів над видатками – бюджетний профіцит – взагалівідображає стабільну фінансову ситуацію, хоча і не є метою діяльності держави.
Можна виділити чотири основні форми бюджетного профіциту.
1. Існування бюджетного профіциту у вигляді свого роду бюджетних резервів, що сформувалися внаслідок зміни економічної кон’юнктури на світовому рівні (наприклад, зміна цін на нафтопродукти) або в межах країни за рахунок її економічного зростання.
2. Перевищення доходів над видатками, що виникає внаслідок надмірної дохідної бази окремих бюджетів порівняно з нормованими органами влади та управління вищого рівня видатками. В Україні таке перевищення має форму ‘‘бюджетного надлишку’’і підлягає вилученню до бюджету вищого рівня.
3. Бюджетний профіцит може бути результатом анти циклічної політики держави в результаті збалансування бюджету в межах не одного, а кількох років. В окремі роки встановленого періоду формуються бюджетні профіцити, а в інші – дефіцити. Обсяг бюджетних дефіцитів і профіцитів при цьому збалансовані.
4. Перевищення доходів над видатками може також сформуватися в результаті розробки та застосування податкової політики за методологією Артура Лаффера, яка передбачає збільшення надходжень до бюджету внаслідок уповільнення податкового тиску і зменшення податкових ставок.
Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефіцит, є найбільш складним явищем. Насамперед, дефіцит зовсім не означає незбалансованості бюджету, адже це перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит бюджету треба оцінювати з позицій як держави окремо, так і фінансової системи у цілому. Для держави це завжди небажане і досить часто негативне явище. Іншими суб’єктами фінансових відносин та сфер і ланок фінансової системи воно може оцінюватися по-різному.
Обсяг фінансових ресурсів і отриманих доходів у суспільстві визначаються потужністю та ефективністю фінансової системи взагалі, а не станом бюджету.
Залежно від виду бюджетний дефіцит розглядається за формою прояву, причинами виникнення та напрямом дефіцитного фінансування.
1. За формою прояву виділяють плановий, фактичний та прихований.
Плановий дефіцит – запланований та затверджений законом про Державний бюджет України.
Фактичний – це реальне перевищення, офіційно зафіксоване наприкінці бюджетного періоду.
Прихований дефіцит – це занижена величина фактичного бюджетного дефіциту і державного боргу, що нерідко робиться цілеспрямовано і є результатом певних політичних ігрищ (наприклад, перед виборами, щоб підвищити свої заслуги та змусити виборців проголосувати за правлячу партію ще раз). Прихованість дефіциту є ознакою непродуманості фінансової політики держави.
2. За причинами виникнення розрізняють свідомий, вимушений, циклічний і структурний дефіцит.
Свідомий дефіцит виникає за умов достатності ресурсів у суспільстві та досить високому рівні доходів юридичних та фізичних осіб. Він пов’язаний з політикою помірного оподаткування з метою зміцнення фінансової бази підприємницьких структур. За таких умов досить активною є політика позикових фінансів.
Вимушений дефіцит пов’язаний з низьким рівнем виробленого ВВП, коли оподаткування не може забезпечити бюджет держави достатніми доходами.
Циклічний дефіцит – це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва внаслідок кон’юнктурних коливань.
Структурний дефіцит – є результатом свідомої активної політики держави, що передбачає маніпулювання податками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискорення економічного зростання і запобігання спаду виробництва в країні;
3. За характером впливу на економіку розрізняють стійкий дефіцит бюджету – існує протягом тривалого періоду, та тимчасовий – спричинений касовим розривами за виконання бюджету або подіями, які не можна передбачити і спрогнозувати.
4. За напрямами дефіцитного фінансування дефіцит може мати пасивний характер – спрямування залучених під його покриття коштів на поточні потреби, та активний – фінансування бюджетних інвестицій, насамперед капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.
Дефіцит державного бюджету – явище неоднозначне.
Теоретично вирішити проблему дефіциту досить просто – збільшити податки та інші надходження або скоротити видатки. Однак насправді все набагато складніше: збільшувати податки або недоцільно, або неможливо, а скорочувати видатки також неможливо, бо вони досягли критичного мінімуму. Тому система дефіцитного фінансування державних потреб є досить звичайною практикою у країнах із різними фінансовими можливостями. Величина бюджетного дефіциту у світі коливається від 3 до 15 % від ВВП. Країни ЄС максимально можливим рівнем дефіциту вважають 6 % від ВВП, хоча вже за тривідсоткового його рівня спостерігається зростання інфляції та зниження інвестиційної активності.