Смекни!
smekni.com

Бюджетний процес (стр. 7 из 10)

За критерієм визначення складових частин бюджетного дефіциту вони виді­ляють фактичний бюджетний дефіцит, структурний бюджетний дефіцит, цикліч­ний бюджетний дефіцит.

Якщо фактичний дефіцит є зовнішнім виявом розбалансованості дохідної та видаткової частин бюджету, то структурний і циклічний дефіцити є його внут­рішніми складовими. Фактичний дефіцит відображає реальні доходи, видатки бюджету і дефіцит за певний період. Структурний дефіцит - це дефіцит за умов повної або високої зайнятості потенційних виробничих ресурсів. Циклічний де­фіцит - це результат недонадходження бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці. Він показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків, надходжень, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення чи спаду.

У загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом.

Відмінності між структурним і циклічним бюджетами тісно пов'язані з від­мінністю між автоматичними і дискреційними стабілізаторами. Структурні ви­датки і надходження здебільшого складаються з дискреційних програм, запро­ваджених законодавством. А циклічні видатки і дефіцити складаються з податків і видатків, що автоматично пристосовуються до стану економіки. Так, у разі спа­ду виробництва кожний відсотковий пункт зростання норми безробіття збільшує на відповідну суму циклічний дефіцит. Це відбувається тому, що податкові над­ходження зменшуються, а державна допомога з безробіття зростає.

Коли ж владні структури ставлять за мету зменшити дефіцит бюджету шля­хом підвищення податкових ставок і зниження видатків, то відповідно змен­шується структурний дефіцит за повної зайнятості або потенційного обсягу ви­робництва. Якщо державний законодавчий орган вирішить запровадити програму, що субсидує соціальне забезпечення материнства, це призведе до зрос­тання структурних видатків, отже, відповідно збільшить структурний дефіцит [20, С.16].

Статистичні дослідження показують, що певний захід уряду, який змінює структурний дефіцит бюджету, змінює фактичний дефіцит у тому самому напрямі.

Пасивний дефіцит бюджету зумовлюється економічною кон'юнктурою як першопричиною накопичення запланованого обсягу бюджетних ресурсів і його можна ототожнити з циклічним бюджетним дефіцитом7.

Розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроково­му періоді, та тимчасовий дефіцит, викликаний касовими розривами у виконан­ні бюджету. Його ще називають касовим дефіцитом, що породжується браком коштів бюджету в результаті розбіжності у термінах надходження доходів і здій­снення видатків.

Первинний дефіцит бюджету - це різниця між величиною дефіциту бюдже­ту і виплатою процентів за борг. Інакше кажучи, цей дефіцит дорівнює різниці між сумою трансфертів та державних закупівель товарів і послуг й податковими надходженнями в бюджет. Дефіцит бюджету = (державні закупівлі товарів і пос­луг + трансфери + виплати з обслуговування боргу) — податкові надходження.

Якщо уряд удається до випуску державних цінних паперів для фінансуван­ня первинного дефіциту бюджету, то зростають основна сума державного боргу і коефіцієнт його обслуговування, тобто в національній економіці збільшується тягар боргу. Сума процентів за державний борг дорівнює добуткові державного боргу та реальної процентної ставки. Якщо в національній економіці реальна процентна ставка перевищує темпи зростання реального ВВП, то весь приріст останнього іде на виплату процентів з обслуговування державного боргу, тобто відношення державного боргу до ВВП зростає.

Для зниження цього відношення:

— темпи зростання реального ВВП мають перевищувати величину реальної процентної ставки;

— збільшення частки первинного бюджетного надлишку має бути постійним8.

Операційний дефіцит - це дефіцит державного бюджету з вирахуванням ін­фляційної частини відсоткових платежів з обслуговування державного боргу. За високих темпів інфляції, коли різниця в динаміці номінальних і реальних відсот­кових ставках досить значна, таке завищення розміру дефіциту державного бюд­жету може виявитися істотним.

Таким чином, види бюджетного дефіциту можна згрупувати в такий спосіб:

1. За формою вияву:

— відкритий;

— прихований;

— квазіфіскальний.

2. За причинами виникнення:

— вимушений;

— свідомий.

3. За напрямом державного фінансування:

— активний;

— пасивний.

4. За критерієм визначення складових частин бюджетного дефіциту:

— фактичний;

— структурний;

— циклічний.

5. За терміном дії:

— тимчасовий;

— стійкий.

6. За зв'язком із державним боргом:

— первинний;

— операційний.

Бюджетний процес передбачає балансування державних доходів і видатків, але на практиці майже в усіх країнах на сьогодні спостерігається значне переви­щення державних видатків над доходами. Причин бюджетних дефіцитів багато, але велике значення має розширення соціальних і економічних функцій держа­ви. Якщо зростання бюджетних видатків не компенсується збільшенням подат­кових надходжень, то зростання бюджетних дефіцитів набуває хронічного харак­теру і досягає значних масштабів.

Дефіцит державного бюджету завжди привертав до себе увагу економістів і практиків, урядовців і законодавців. Йому відводиться чільне місце у теоріях дер­жавних фінансів, оскільки головною проблемою фінансової політики традицій­но вважається державний бюджет.


III. Шляхи вдосконалення бюджетного процесу

3.1 Вдосконалення бюджетного процесу

Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій практиці, характеризується соціальне орієнтованим господарством, яке доповнюється державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє Державний бюджет. Він – невід'ємна частка ринкових стосунків і одночасно важливий інструмент реалізації державної політики. Виходячи з цього, важливо добре знати природу Державного бюджету, особливості його формування і функціонування, способи використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва.

Бюджет необхідно знати ще й тому, що Україна переживає глибоку економічну і фінансову кризу. Привілейовані за цих умов є правильні відповіді на запитання, як стабілізувати економіку, забезпечити ефективність господарювання, які методи нормалізують фінансовий стан країни, як збільшити прибуткову частину Державного бюджету, знизити бюджетний дефіцит та ін.

Державний бюджет як один з ланок фінансової системи України є економічною категорією і відображає грошові стосунки, які виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності і фізичними особами – з іншого приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя і задоволення інших суспільних потреб. Таким чином, у бюджеті централізується значна частина грошових коштів, які є необхідною умовою для виконання державою своїх функцій. І тільки із збільшенням масштабів виробництва, удосконаленням господарських зв'язків можна розраховувати на істотне збільшення централізованого фонду держави. За теперішнього соціально-економічного стану України виникає потреба збільшувати грошові ресурси централізованого фонду для забезпечення безпосередніх державних заходів.[12]

Рівень централізації фінансових ресурсів у Державному бюджеті залежить від конкретних умов господарювання і завдань, які необхідно вирішувати на конкретному етапі розвитку. Державний бюджет нашої країни характеризується високим ступенем централізації фінансових ресурсів, що закономірно для країн перехідного періоду. Нині бюджет України становить 55% від валового внутрішнього продукту. Така централізація грошових коштів має забезпечити своєчасне фінансування загальнодержавних програм, а також додаткові заходи, пов'язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат.

Однак якщо проаналізувати бюджетну політику останніх чотирьох років, то можна переконатися, що значна централізація коштів у руках держаки не завжди давала позитивні результати. Так, у 2004 році видатки на соціально-культурні заходи профінансовані тільки на 76,5%, а на народне господарство, у тому числі на так звані бюджетні позички, тобто пільгові кредити за рахунок бюджетних коштів вузькому загалу привілейованих підприємств, - аж на 115,1%. Крім того, дивними є затрати, не передбачені законом, на загальну суму 30,7 трлн. крб., а також затрати на суму 10 трлн. крб., які були профінансовані у грудні 2004 року і пов'язані з підготовкою до осінньо-зимового періоду. Аналогічна картина з виконанням бюджету і в 2005 році.

Ці цифри достатні для принципових узагальнень. Практика виконання бюджету останніми роками переконливо свідчить, що закон про бюджет не є у нашій державі справжнім законом, оскільки іноді бюджетні кошти встановлюються у змінених пропорціях відносно бюджетних показників) з урахуванням соціально-економічної політики, затвердженої Верховною Радою через закон про бюджет на поточний рік.

Головною причиною такої ситуації є порушення бюджетної дисципліни. Жоден бюджет починаючи з 1992 року, не був завчасно поданий на розгляд і відповідно не був затверджений Верховною Радою України. Закономірно, що більшість показників Державного бюджету формується за результатами фактичного його виконання і підганяється під нормативи, яких вимагають міжнародні фінансові організації, що надають Україні реабілітаційні позики для стабілізації народного господарства. [15]

Отже, для стабілізації бюджетної дисципліни, передусім, необхідно, щоб бюджетний процес відповідав Законові «Про бюджетну систему України», прийнятому у червні 2005 року. Згідно із Законом, Державний бюджет на наступний рік має подаватися Президентом України на розгляд Верховній Раді до 15 вересня, а затверджуватися до 2 грудня поточного року. Тобто всі бюджетні процедури повинні реалізовуватися до початку нового бюджетного року. Як свідчить досвід, неприйняття Державного бюджету фактично паралізує роботу усього народногосподарського комплексу.[14]