Смекни!
smekni.com

Державне регулювання оподатковування агропромислового комплексу (стр. 3 из 5)

На думку автора, яскравим показником неефективного оподатковування сільськогосподарських підприємств, що існував до уведення фіксованого сільськогосподарського податку в 1999 р., служить використання в широкому діапазоні бартеризації взаємин між товаровиробниками. Такий процес обміну, при якому товари і послуги між суб'єктами господарської діяльності здійснюються на безгрошовій основі і досягається значна "економія" на податкових платежах. Це явище в різних роботах українських авторів давно і цілеспрямовано піддавалося аналізові з різних позицій. Думка автора по цьому питанню протилежно точці зору прихильників бартеризації, що в Україні була досить широкою як серед учених-економістів, так і серед виробничників і структур, що їх лобіюють, у центральних і обласних органах державної влади.

Виконане автором дослідження показало, що за останні 10 років виробництво продукції рослинництва знизилося на 18,4%. При цьому виробництво зернових культур знизилося на 12,1%, олійних культур – на 54,5%, продукція тваринництва зменшилася на 59%. Із уведенням системи пільгового оподатковування сільського господарства, на думку автора, країна спізнилася, як мінімум, на 4-5 років, тому що саме за цей період відбулося значне "вимивання" оборотних коштів з АПК при одночасному недоодержанні державою податків з реальних працюючих підприємств усіх форм власності і сфер АПК. Природно, це не могло не привести до підвищення собівартості продукції, а, у кінцевому рахунку, підвищенню роздрібних цін на основні види продовольства.

Таким чином, система державного регулювання АПК через оподатковування в Україні виявилася неефективною за формою впливу на зростання товарного виробництва, зниження собівартості і стабілізацію ринку продовольства усередині країни при одночасному зростанні відставання цього подкомплекса від аналогів суміжних Східноєвропейських країн (Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії і навіть Росії).

Розвинуті країни активно стимулюють і підтримують національний аграрний сектор – незамінне специфічне багатофункціональне ядро національного господарства, у якому витрати на виробництво одиниці продукції об'єктивно вищі світових. У цьому випадку враховуються імпортно-експортні можливості товаровиробників. Особливості механізму державної підтримки аграрного сектора в кожній країні залежать від географічних, природно-економічних, зовнішньоекономічних, демографічних і багатьох інших умов, що враховують при розробці стратегії розвитку національного господарства з урахуванням тенденцій світового продовольчого ринку.

У третьому розділі "Основні напрямки удосконалювання державного регулювання АПК через оподатковування" показані серйозні цінові коливання на м'ясному ринку України, що й обумовило дослідження автором цього підкомплексу. Цей підкомплекс був і залишається барометром ефективності усього АПК. Через нього населення держави оцінює соціальну ефективність проведених реформ.

Виконане дослідження державного регулювання м'ясного підкомплексу через систему оподатковування, виявило наступні недоліки:

функціонування II сфери АПК (виробництво м'яса різними товаровиробниками) у даний час істотно стримується декількома групами різнорідних, але взаємозалежних факторів;

провідне місце серед факторів, що стримують зростання виробництва, займає недосконале оподатковування I і II сфер АПК: виробництво засобів виробництва – заводів сільськогосподарського машинобудування і виробників тваринницької продукції, зокрема, м'яса;

I сфера АПК – заводи, що випускають трактори, комбайни і сільськогосподарську техніку, не має нормальної з позицій відтворення системи оподатковування, що істотно підсилює ціновий дисбаланс між промисловістю і м'ясною підгалуззю сільського господарства;

виробництво яловичини, свинини і пташиного м'яса в Україні істотно стримується непомірним ростом цін на продукцію комбікормової промисловості, що має надмірне податкове навантаження через устаткування, тобто продукцію I сфери АПК.

Проведене дослідження показало, що високий рівень конкурентноздатності м'яса і м'ясопродуктів світових лідерів (Данії, Австрії, Франції, Англії, Аргентини, ФРН і інших) заснований на високому рівні концентрації виробництва, механізації всіх технологічних процесів і інтенсивному типі розвитку м'ясної підгалузі: м'ясного скотарства, свинарства, м'ясного птахівництва.

Україна, на жаль, розвивається в напрямку, протилежному цій світовій тенденції: м'ясні великі комплекси по виробництву яловичини і свинини припинили майже повсюдно свою роботу. Значна частина виробництва свинини і яловичини перейшла в особисті селянські господарства, де переважає ручна праця, сезонне виробництво і незбалансована годівля. Тобто, мірами державного регулювання через оподатковування неможливо економічно підтримати вітчизняних товаровиробників м'яса без концентрації, спеціалізації, механізації і стабілізації цін на корми, що лежать в основі будь-якого варіанта інтенсивного типу розвитку цієї галузі.

Автором представлена система тих складових, які повинні, на наш погляд, враховуватись при удосконалені концептуальних засад методології оподаткування АПК – серцевини державного регулювання цього сектора національного господарства. В табл.2 автором представлена класифікація соціально-економічних факторів, які прямо і посередньо впливають на формування науково обґрунтованої системи державного регулювання АПК через оподаткування.

Таблиця 2

Класифікація соціально-економічних факторів, що впливають на державне регулювання АПК через оподаткування (авторська розробка)

№ п/п Класифікаційні ознаки Характеристика класифікаційних ознак
1. Рівень продовольчого самозабезпечення Частка вітчизняних продуктів у загальному нормативно-розрахунковому споживанні країни (у нормативному балансі)
2. Рівень спаду виробництва Відсоток виробленої продукції від рівня 1990 р. (по основних видах продукції)
3. Рівень цінової обґрунтованості продовольства і соціальної ефективності державного регулювання АПК Частка витрат на харчування в структурі витрат сімейного бюджету порівняно із країнами ЄС та сусідами
4. Рівень рентабельності та його відповідність вимогам розширеного відтворення Динаміка рентабельності, рівень забезпечення власними фінансовими джерелами для розширеного відтворення на основі енерго - і ресурсозбереження, спеціалізації та інтенсифікації виробництва
5. Екологічність виробництва Ступінь дотримання екологічних міжнародних та національних стандартів і правил, які забезпечують здоров’я працівників і населення, збереження довкілля

Відмінність представленої класифікації від аналогічних розробок інших українських і закордонних авторів, вивчених нами в процесі дослідження, полягає в наступному.

Вперше у відомій нам літературі суб'єкти господарювання в аграрному секторі національного господарства розглядаються в системі державного регулювання через оподатковування в контексті збереження і розвитку сільських територій, як територіально-просторової основи історико-еволюційного розвитку української нації. Крім того, економічні показники (рівень спаду виробництва, рівень рентабельності, рівень цінової обґрунтованості) розглядаються через призму складних, віддалених у часі соціально-демографічних процесів на селі. У цьому, на наш погляд, полягає авторська наукова новизна виконаного дослідження.

ВИСНОВОК

Дослідження системи державного регулювання АПК, як багатофункціонального комплексу національного господарства, через оподатковування показало, що в різних країнах на різних етапах розвитку застосовувалися неоднакові підходи і механізми системи оподатковування.

1. Податкове стимулювання агропромислового комплексу умовно можна розділити на два види. Перший являє собою систему податкових знижок за обсяг виробленої продукції, тобто, знижки дають пільгу виробнику сільськогосподарської продукції пропорційно збільшенню загальних розмірів витрат товаровиробника. Механізм цієї форми податкового стимулювання через знижки, на наш погляд, недоцільний у даний час в Україні. Іншою формою податкових знижок є прирістний. Суть його полягає в тому, що з оподатковуваного доходу вираховуються суми на інноваційний розвиток (придбання посівного матеріалу високих репродукцій, елітного племінного молодняку худоби і птиці, освоєння нової енергозберігаючої техніки, технологій і ін). На наш погляд, для стійко визнаних генераторів базових інновацій, якими є державні племінні заводи й елітно-насінницькі господарства, саме ця форма податкових знижок може бути найбільш ефективною.

2. Авторська позиція по цьому питанню зводиться до наступного. При розробці методології оподатковування АПК у системі державного регулювання необхідно враховувати особливу роль, що виконують сільські території в розвитку держави. Відмінними рисами авторських пропозицій є те, що в якості системоутворюючих елементів сільської території ми розглядаємо територіально-просторове, соціальне, виробниче, природне середовище, що забезпечує і зберігає історичну пам'ять нації. Тобто, усі вищевказані фактори в процесі державного регулювання АПК виступають одночасно поза часовим зв'язком. Хоча вони не мають кількісного обліку і виміру, їхній вплив прямо й опосередковано змінює історичний вигляд села. Система оподатковування практично регулює лише виробничу функцію сільських територій і сільського населення на шкоду всім іншим. Тому деградація сільського господарства на більшій частині території України в даний час є закономірним наслідком непродуманої, однобічної орієнтації на збільшення поточних доходів бюджетів усіх рівнів.