• за формою спостереження – комбіновані та дистанційні;
• за способом згортки – адитивні та мультиплікативні;
• за формою подання – числові, літерні та графічні;
• за моделлю показника – статичні та динамічні;
• за методом побудови – бальні та індексні;
• за способом оцінювання – експертні, бухгалтерські та змішані.
Традиційний для України спосіб вибору банку-партнера ґрунтується на аналізі балансових показників комерційного банку. Звичайно такий аналіз обмежується застосуванням так званої методики адитивної згортки, згідно з якою розраховуються коефіцієнти ліквідності, прибутковості, достатності капіталу, крос-коефіцієнт тощо. Потім для розрахованих коефіцієнтів експертним шляхом визначаються певні ваги, обраховується сума добутків коефіцієнтів на їхню вагу, і на основі отриманих результатів виводяться інтегральні оцінки комерційних банків. Головна загроза припуститися помилки при виборі банку-партнера на підставі інтегрального рейтингу полягає в тому, що він описує фінансовий стан банку в періоди, які вже минули. Окрім того, адитивна згортка, яка на сьогодні є основним принципом побудови рейтингів, дає можливість компенсувати негативне значення одного показника, що входить до складу рейтингів, високою оцінкою іншого. Наслідком означених недоліків є збільшення помилковості висновків.
Існуючі рейтингові системи оцінювання діяльності комерційних банків – закордонні та вітчизняні – мають певні недоліки, до яких можна віднести недосконалість інформаційної бази, відсутність оперативності в наданні рейтингової інформації та диференціації категорій користувачів.
До основних переваг варто віднести наявність державних і недержавних рейтингових методик, комплексність оцінки надійності й ефективності діяльності банків, використання дистанційного спостереження, сприяння більшій прозорості банківської системи, наочність результатів рейтингового оцінювання, можливість прийняття виважених управлінських рішень.
Вірогідність рейтингів залежить, перш за все, від достовірності фінансової інформації, використаної для розрахунку різноманітних показників діяльності банку. Інформаційними джерелами для рейтингового аналізу постають фінансові звіти комерційних банків.
Спірним питанням є кількість необхідних для побудови рейтингу показників, оскільки одні автори наполягають на мінімумі, інші – на максимальній кількості різнопланових показників, які всебічно висвітлюють діяльність банківської установи. Зазвичай для рейтингової оцінки надійності й ефективності застосовуються різноманітні показники банківської діяльності.
Так, при аналізі надійності банку доцільно використовувати наступні групи показників: достатність капіталу; якість активів; прибутковість; ліквідність; зобов’язання.
Оцінювання стану ефективності діяльності комерційного банку проводять за наступними показниками:
· часткові показники роботи банку (показники прибутковості та
продуктивності праці);
· інтегральні показники ефективності діяльності (прибутковість
активів та капіталу).
Різниця між частковими показниками прибутковості та показниками продуктивності праці банку полягає в базі порівняння. За загальноприйнятою практикою при визначенні показників прибутковості базою порівняння слугує індикатор, що дозволяє характеризувати розмір банку. Як правило, таким індикатором є середні сукупні активи банку за певний період [35, с. 26-29].
Така методика обчислення прибутковості дозволяє проводити зіставлення розрахованих показників різних банків та за умови екстенсивного розвитку банку здійснювати екстраполяцію отриманих результатів.Водночас при визначенні показників продуктивності базою порівняння слугують індикатори, не пов’язані з розміром банку, які характеризують його витрати. Такі показники доцільно застосовувати при ретроспективній оцінці ефективності управління банком, і вони не підлягають екстраполяції на основі припущення проекстенсивний шлях розвитку банку. Інтегральні показники використовуються для комплексної оцінки ефективності банку.
Що стосується найбільш розповсюджених рейтингових методик оцінювання діяльності комерційних банків, то до них можна віднести наступні. Номерні методики, або ренкінги (rankings), передбачають обчислення сукупності значень обсягових та інших показників фінансового стану банків та присвоєння усім банкам певного місця в рейтингу за кожним з оцінюваних показників. Ці методики є досить простими, але вони фактично не дозволяють оцінити фінансову стійкість банків. Бальні методики дозволяють отримати інтегральну оцінку фінансового стану банку в балах, що присвоюються за кожним показником за шкалою, визначеною експертами, і за загальною сумою балів банк зараховується до певної категорії. Найпопулярніша серед бальних методик — рейтингова система CAMELS, що використовується в Україні з додатковими факторами, доповненими вітчизняними фахівцями.
Підсумкова система оцінки стану банку робиться на підставі результатів аналізу його діяльності за рейтинговою системою CAMELS, що застосовується у США, але з урахуванням спеціфічних особливостей національної банківської системи України.
Ця система враховує такі основні компоненти фінансового стану банку:
С (capitaladequacy) – адекватність капіталу: система дає оцінку розміру капіталу з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників і підтпримання платоспроможності
А (asset’squality) – якість активів: система визначає спроможність забезпечення повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.
М (managment) – менеджмент, якість управління.
E(earnings) – надходження або доходність.
L(liquidity) – ліквідність.
S ( Sensitivity)-чутливість банку до ринкового ризику.
Оцінка деяких компонентів системи CAMELS, зокрема адекватності капіталу і доходності, визначається за даними звітності (балансу, звіту форми №2 КБ), але інші її компоненти (якість активів зокрема, а також ліквідність, менеджмент) виявляють на підставі проведення перевірок на місці для більш точної оцінки [42, с. 123-138].
В умовах ринкової економіки банківська діяльність супроводжується значними ризиками, і оцінка ризиків, з якими стикається банк у своїй діяльності, є важливою складовою аналізу його фінансового стану. Про це свідчить і вищезазначена система банківського нагляду на основі оцінки ризиків (СОР), впроваджена Департаментом банківського нагляду НБУ з 2004 р. За цією системою банківський нагляд на нових засадах має містити наступні складові: ідентифікацію ризиків із загальноприйнятими й поширеними визначеннями основних операцій, що їх обумовлюють; встановлення ризиків за допомогою загальноприйнятих способів їх оцінки; оцінки систем управління ризиками банку; розроблення стратегії нагляду за банком на основі результатів із визначення ризиків та якості управління ними; відображення висновків у відповідних документах та доповідній записці щодо інспектування для правління та ради банку. Той факт, що Нацбанк України відмовився від оцінювання банків на основі системи CAMELS, яка є підґрунтям багатьох вітчизняних і закордонних рейтингів, на користь СОР, є свідченням необхідності вдосконалення існуючих рейтингових методик, які повинні в цілому оцінювати не лише поточний стан банківської установи, але й прогнозувати майбутні перспективи розвитку.
3.2 Шляхи покращення конкурентоздатності вітчизняних банків
Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забезпеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.
Розвиток банківської системи як головного складника фінансового сектора покликаний прискорити трансформацію суспільства загалом і розвиток бізнесів зокрема, оскільки значний вплив банків на українське середовище є очевидним. Навряд чи сьогодні в Україні знайдеться людина, підприємство або організація, повністю задоволені роботою вітчизняної банківської системи. При цьому спектр оцінок досить широкий: від повного заперечення будь-яких позитивних зрушень останніми роками до переможних реляцій про видатні досягнення[46, с. 26-29].
Оцінка нинішньої банківської системи з боку підприємців мало відрізняється від тієї, що висловлена державним керівництвом: вона є марнотратною та не ефективною, нераціонально використовує капітал, застосовуючи його переважно для посередницьких платіжно-розрахункових операцій, які повинні здійснюватися за рахунок створених банками грошей, грошових сурогатів і замінників грошей. Бізнес нарікає, що великою перешкодою на шляху його розвитку є недоступність і дорожнеча кредиту.
Науковці також наголошують, що за своєю природою, характером діяльності, видами надаваних клієнтам послуг та їх вартістю, рівнем обслуговування населення банківська система України є лихварською.
Стали нормою розрахунки між підприємствами живими грішми, гіпертрофовано поширилася сфера готівкових розрахунків, на які припадає 41% платіжного обороту, ігнорується кліринг, взаємозалік і вексельний обіг, не використовуються грошові замінники і сурогати. Не налагодивши механізму створення грошей, банки для платіжних і розрахункових операцій використовують грошовий капітал, призначений для інвестицій. Це одна з найсерйозніших перешкод розвитку власне банківської системи [45, с. 11-12].