Так, згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” прибуток, що підлягає оподаткуванню за ставкою 25 %, причому як розподілюваний, так і не розподілюваний.
З огляду на це, доцільно скористатися досвідом корпоративного оподаткування Німеччини. Згідно із законом Німеччини “Про корпоративний податок” базова ставка цього податку становить 45 %. У разі розподілу прибутку компанія отримує податкову пільгу у розмірі 15 % суми розподілюваного прибутку, а отже ставка податку на розподілюваний прибуток, відповідно зменшується до 30 %, що повною мірою нейтралізує негативний вплив подвійного оподаткування.
Але перш за все ніж використовувати теоретичну базу і практичний досвід країн Заходу, все це має бути переусвідомлене й адаптовано до наших умов. Встановлення високого рівня оподаткування з метою вирішення передусім фіскальних завдань і поповнення бюджету може бути основою податкової стратегії на якийсь час, тому, що це заважає створенню нових підприємницьких структур і призводить до масових банкрутств.
В період переходу до ринкових відносин не викликає сумніву необхідність розгляду ситуації, що склалася у сфері оподаткування підприємств.
Будь – які податки, зокрема й прямі, можуть здійснювати різноманітний вплив на господарську діяльність суб’єктів господарювання. З одного боку вони можуть сприяти розширенню сфери діяльності підприємства та активізації його роботи, з іншого – можуть стримувати ділову активність та обмежувати поле дій [10, 251].
По-перше податки впливають на рівень структуру сукупного попиту , а через механізм ринкового попиту можуть сприяти виробництву, чи гальмувати його.
По-друге, розмір податків визначає рівень оплати праці, так як від фонду оплати праці існує цілий ряд відрахувань до бюджету, тобто оплата праці включається в податкові платежі.
По-третє, від податків залежить співвідношення між витратами виробництва і ціною товарів та послуг. Дане співвідношення є для підприємців визначальним в процесі використання або реалізації виробничих потужностей. Розмір податкових платежів визначає кількість вільних коштів, які залишаються у розпорядженні підприємства, а отже цим самим визначає можливість підприємства по збільшенню виробничих запасів, розширенню виробництва, впровадженню нової техніки і технологій.
Податкова система України є далекою від досконалої. В Україні діє понад 28 законів, які регулюють порядок обчислення і сплати податків, та велика кількість інших нормативно-правових актів, які регулюють питання оподаткування. Податкова система створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах, які на сьогодні є досить обмеженими, оскільки у функціонуванні банківської системи, що повинна бути основним кредитором та значним інвестором, також існують великі проблеми [13, c. 37].
З огляду на це необхідно проаналізувати Закон України “Про оприбуткування прибутку підприємств”. Згідно з ним об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку на суму амортизаційних відрахувань і який змінює використання касового методу на принцип нарахування.
Валовий дохід при цьому визначається як загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого або нарахованого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. На мій погляд, при нинішній проблемі неплатежів нарахований дохід далеко не завжди означає реальне надходження коштів, а право погасити безнадійну та сумнівну заборгованість шляхом зменшення валового доходу платники податку мають тільки при виконанні таких умов:
- затримка платежу повинна перевищувати 30 днів від дати, обумовлена договором як дата рахунку;
- платник податку повинен звернутися до суду із заявою про стягнення заборгованості з боржника, Таким чином, хоч і має місце подальше відшкодування перенарахованих сум податку, але фактично – це механізм безплатного кредитування держави за рахунок обігових коштів підприємств.
У цілому основними напрямками вдосконалення податкової політики в частині стимулювання підвищення рівня забезпеченості підприємств обіговими коштами, на мій погляд, мають бути [33, c. 87]:
- звільнення від оподаткування частини прибутку, яка спрямовується на поповнення власних обігових коштів;
- регламентування обов’язкового стимулювання частини прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств, на поповнення обігових коштів;
- максимально можливе наближення термінів податкових платежів до моменту отримання доходів.
Ще однією проблемою є те, що один з найголовніших прямих податків – податок на прибуток могли б платити більшість нормально працюючих підприємств, але ним однаково оподатковується і дрібний підприємець, який не має не тільки власних основних, але й оборотних засобів, орендує приміщення і купує сировину за позичені кошти під великі відсотки, і оснащене свого часу державою потужне об’єднання. Всі підприємства – і малі і великі, які отримують малий і великий прибуток, поставлені в однакові умови щодо оподаткування прибутку. Внаслідок цього більшість малих підприємств не мали змоги конкурувати з великими, не можуть задовольняти всім вимогам фінансово-правових норм, які часто змінюються, і ледь животіють, якщо не навчилися лавірувати між нормами фінансового права.
Більшість країн світу у своєму законодавстві стараються нейтралізувати негативний вплив подвійного оподаткування, а у нас згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” прибуток підлягає оподаткуванню за ставкою 25 %, причому як розподілений так і нерозподілений. Але з розподілюваного прибутку додатково стягується податок на дивіденди і тому сукупний рівень оподаткування розподілюваного прибутку стає вищим ніж 25 %, а це негативно впливає на вибір шляхів фінансування інвестицій та використання прибутку і є однією з причин економічної неефективності податкових заходів.
Діюча на сьогоднішній день система оподаткування має суто фіскальний характер і спрямована на максимальне вилучення коштів підприємств. Це, в свою чергу, фактично позбавляє підприємств прибутку – головної мотивації їхньої діяльності. Необхідність розв’язання невідкладних проблем бере гору над завданням щодо забезпечення економічного зростання, знецінення фінансового становища підприємств і перешкоджає розширенню податкової бази на перспективу [13, 211].
Високі ставки податків справляють антистимулюючий вплив на підприємницьку діяльність. Співставивши долю прямих податків з прибутком, який отримало підприємство ми побачили, що 33,3 % йде на їх сплату, а 66,7 % від одержаного прибутку залишається, але крім прямих податків є ще й інші податки і збори, яких більше 10, та і це тільки при умові, що до підприємства не буде застосовано ніяких фінансових санкцій, і ще й певна частина повинна залишитися у підприємства, яку він може використовувати на власний розсуд, можливо й на розширення виробництва.
Це все говорить нам про те, що для підприємств в Україні настали не найкращі часи.
Як ми знаємо , найбільш питому вагу серед прямих податків, які сплачують господарюючі суб’єкти займає податок на прибуток. Якщо взяти бюджет на 2002 рік, то ми можемо побачити, що він займає одне з перших місць у формуванні дохідної частини бюджету. Важливою причиною високої частки податку на прибуток є особливість податкової політики в Україні, що проявляється у встановленні надмірного податкового тягаря на підприємства України.
Цей тягар надмірний внаслідок особливостей обліку фінансових результатів в Україні. За підрахунками спеціалістів оподаткування прибутку, розраховане у відповідності з чинною в Україні методикою, дорівнювало 48-54-процентному оподаткуванню у відповідності з моделлю запропонованого основами Світового податкового кодексу.
Таким чином, якщо більш питома вага на прибуток підприємств у порівнянні з особистим прибутковим податком є неприродним, зумовленим надмірним податковим тягарем.
Вихід з цього замкнутого кола бачиться у введенні контролю держави за використанням фінансових ресурсів, одержаних в результаті економії на податках. Інакше можна й не мати позитивного результату від зменшення податків. Очевидно, кошти, які залишалися цим товаровиробникам внаслідок їх звільнення від податку на прибуток використовувалися на заходи за призначенням. На мою думку, зниження розмірів податків слід почати з тих товаровиробників, які зможуть документально довести державним органам ефективність використання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві в разі сплати менших податків. Для решти суб’єктів підприємництва повинен зберігатися існуючий механізм оподаткування.
Ефективним вкладанням кошті, одержаних підприємствами в результаті зменшення податків, можна вважати їх спрямування на інвестиційні та інноваційні проекти для розвитку власного виробництва або в такі ж проекти регіонального чи загальнодержавного характеру. Зрозуміло, що в цьому разі йдеться не про будівництво виробничих приміщень, а про закупку нового обладнання, впровадження нових технологій, тощо. Виходячи з нинішньої господарської ситуації виправданим є використання додаткових фінансових ресурсів, зекономлених від сплати знижених податків, на поповнення обігових коштів, а також на медичне страхування своїх працівників. Останнє можна пояснити необхідністю часткового звільнення бюджету від витрат на охорону здоров’я і деякої компенсації цих витрат за рахунок доходів підприємств.