У результаті проведеного в дисертаційній роботі аналізу було зроблено висновок про те, що головними механізмами міжбюджетних відносин у 1992-2006 рр були основні загальнодержавні податки (ОЗП), до яких відносяться ПДВ, ППП, ППГ та АКЦ, і міжбюджетні трансферти. Частка кожного податку в структурі надходжень від ОЗП до консолідованого бюджету України залишалася протягом багатьох років практично незмінною (таблиця 1).
Таблиця 1
Структура надходження основних загальнодержавних податків до консолідованого бюджету України у 2003-20<Ю рр. (%)
| Показники | 2003 | 2004 | 2005 | 2000 |
| ППГ | 18 | 20 | 21 | 21 |
| ППП | 31 | 32 | 30 | 32 |
| ПДВ | 44 | 41 | 40 | 39 |
| АКЦ | 7 | 7 | 9 | 8 |
| Усього | 100 | 100 | 100 | 100 |
Запропоновано ввести зведений коефіцієнт "інтегральні норми відрахувань" (ІНВ), що відображає в динаміці частку відрахувань до місцевих бюджетів від основних регульованих податків:
Д/в=0,2 огялг+ОЗ а"лл+0,4-ая„+0,1 в, вд, де (1)
вяіп-. "ляя, вяд", о (да ( - норми відрахувань від відповідних податків. Наведено класифікацію регіонів у залежності від практики закріплення за їхніми
бюджетами основних загальнодержавних податків.
Для того щоб визначити, за бюджетами яких регіонів закріплювалася більша частка основних загальнодержавних податків, а за якими менша, здійснено наступні кроки:
1) розраховано середнє міжрегіональне значення інтегральних
2) введено функцію Р (і), що визначає, чи одержує регіон більше податкових надходжень, чим, у середньому, інші регіони:
3) досліджено довгострокові тенденції Р (і), у зв'язку з чим введена функція Статус (0;
Якщо регіон протягом 10 років існування української системи міжбюджетних відносин практично завжди одержував більшу частку надходжень основних податків, ніж інші, то він бюджетний реципієнт (Р). Аналогічно, якщо регіон протягом даного періоду постійно одержував менше податків, то його визначено як донора (Д). Якщо регіон не є ні донором, ні реципієнтом, то його названо медіанним (М). Здійснені розрахунки показали, що в Україні 14 регіонів є реципієнтами, 8 - донорами і 5 - медіанними.
Негативним моментом функціонування вітчизняної системи міжбюджетних відносин є зміни норм відрахувань від одного чи декількох податків у бюджет кожного конкретного регіону, що спостерігалися з року в рік протягом усього періоду. Отже, значно відхилялися і регіональні значення інтегральних норм відрахувань - основи доходів місцевих бюджетів. Як приклад розглянемо показники інтегральних норм відрахувань для Житомирської області: 1993р. - 80%; 1994 р. - 35%, 1995 р. - 67%; 2002 р. - 82%; 2005 р. - 55%; 2000, 2006 рр. - 20%.
Природно, що така сильна диференціація основних податкових надходжень до місцевих бюджетів у часі не могла не позначитися на ефективності регіонального бюджетного планування та керування. Однак, як і у випадку міжрегіонального розподілу, ге для всіх регіонів ступінь диференціації інтегральних норм відрахувань у часі був однаковим, тобто для кожного регіону ступінь ризику (невизначеності) відрахування до його бюджету певної частки від основних податків істотно відрізнявся від інших. Таким чином, для кожного регіону застосовувалася своя політика закріплення за його бюджетом певної частки від основних податків.
Сукупність цих різних політик була розглянута як множина активів, що характеризуються певними показниками прибутковості та ризику, а далі було проаналізовано інтегральні норми відрахувань по кожному регіону у термінах теорії портфельного управління. Розраховані показники ризику та прибутковості інтегральних норм відрахувань за 27 регіонами України формують допустиму множину.
Результати зроблених розрахунків наведено у таблиці (таблиця 2). До ефективної множини в основному ввійшли регіони, що характеризуються нами як "реципієнти". "Донори" ж, за винятком м. Київ та Одеської області, не були сюди включені. Також відзначимо, що "реципієнтами", які не ввійшли до ефективної множини, є АР Крим, м. Севастополь, Волинська та Київська області.
Таблиця 2 Статус регіону та ефективна множина
| Регіони | Усього | Ефективна множина | |
| Так | Ні | ||
| Донори | 8 | 2 | 6 |
| Медіанні | 5 | 2 | 3 |
| Реципієнти | 14 | 10 | 4 |
| Усього | 27 | 14 | 13 |
Чисельні проблеми, пов'язані з організацією та функціонуванням системи фінансових взаємин між різними ланками бюджетної системи нашої держави, можна охарактеризувати наступними тезами:
відсутнє чітке розмежування видаткових повноважень між державним і місцевим бюджетами;
відсутнє чітке розмежування доходних бюджетних джерел, апофеозом чого стало застосування механізмів щорічних відрахувань від регульованих податків;
механізми бюджетного вирівнювання не піддаються ніякій критиці, особливо страждаючи відсутністю економічної ефективності, "прозорості", формалізації та обгрунтованості;
не дотримується принцип рівності всіх регіонів при організації міжбюджетних відносин.
Більшість цих проблем розв'яжеться, якщо при організації міжбюджетних відносин будуть використані положення Бюджетного Кодексу України, прийнятого 21 червня 2006 року. Однак не всі положення Бюджетного Кодексу сприятимуть побудові ефективної системи міжбюджетних відносин.
На наш погляд, доходи, що закріплюються за місцевими бюджетами, є недостатніми для фінансування усіх видів витрат, і тому переважна більшість місцевих бюджетів може виявитися дотаційними. Методика визначення сум дотацій вирівнювання та логіка побудови всіх цих механізмів означає, що в майбутньому всі регіони України очікує "бюджетна зрівнялівка". Бюджетні доходи усіх без винятку регіонів будуть знаходитися в залежності від міжбюджетних трансфертів: від обгрунтованості визначення їхніх величин, своєчасності надходження та інших факторів. Основною причиною цього є механічне копіювання політики регіонального фіскального вирівнювання в побудові системі міжбюджетних відносин іноземних країн. Однак у цих державах (а маються на увазі високорозвинені європейські країни) рівень економічного розвитку набагато вищий, ніж в Україні, і вони для забезпечення порівняно однакового рівня бюджетних витрат на душу населення у всіх регіонах можуть пожертвувати економічною ефективністю. На наш погляд, в Україні таку політику проводити не слід, а необхідно намагатися усе сильніше стимулювати економічне зростання, що намітилось, шляхом збільшення зацікавленості регіонів і їхніх керівників у інтенсивному економічному розвитку, у підвищенні регіональних бюджетних доходів.
У третьому розділі "Основні напрямки удосконалення системи міжбюджетних відносин в Україні" обґрунтовано та розроблено схему розмежування основних податків та модель бюджетного вирівнювання, досліджено вплив змін законодавства в області непрямих податків на структуру міжбюджетних відносин.
На наш погляд, розподіл основних загальнодержавних податків між центром і регіонами з метою підвищення збалансованості бюджетів усіх рівнів повинний відбуватися з урахуванням наступних положень:
1) надходження від прибуткового податку з фізичних осіб повинні цілком залишатися в розпорядженні регіонів;
2) непрямі податки повинні здебільшого надходити в державний бюджет України;
3) податок на прибуток підприємств повинен здебільшого надходити в місцеві бюджети.
На наш погляд, розподіл основних загальнодержавних податків між різними рівнями бюджетної системи України при існуючих положеннях податкового законодавства доречно здійснювати в наступних пропорціях (таблиця 3).
Таблиця З
Схема розмежування основних податків між державним бюджетом і місцевими бюджетами
| Бюджет | ВДВ | ппп | ппг | АКЦ |
| Державний | 70 | зо | 0 | 70 |
| Місцеві | ЗО | 70 | 100 | ЗО |
Підставляючи дані норми відрахувань у формулу розрахунку інтегральних норм відрахування, одержимо:
ИНВ=0.2 100%+0,3 70%+0,4.30%+0,1 30% =56%. (8)
Таким чином, при побудові міжбюджетних відносин на основі пропонованої схеми розмежування основних загальнодержавних податків за кожним рівнем бюджетної системи України буде закріплена стабільна й реальна база бюджетних доходів. У місцеві бюджети будуть надходити, в основному, ті податки (чи їх велика частина), що знаходяться в безсумнівній залежності від проведеної регіональної економічної політики. Важливим є також той факт, що обсяг надходження основних загальнодержавних податків у бюджети різних рівнів практично не зміниться, тобто ні державний бюджет, ні місцеві бюджети не позбавляться бюджетних доходів.
Запропонована модель бюджетного вирівнювання припускає надання регіону визначеного трансферту "а" і одночасне вилучення Ь регіональних податкових доходів визначеної частки "Ь" (ставки оподаткування регіональних податкових доходів, причому 0<,ЬїІ). Трансферт і ставка оподатковування повинні бути визначені таким чином, щоб для регіону з низькими податковими надходженнями трансферт перевищував вилучення, а для "багатих" регіонів - навпаки.