Смекни!
smekni.com

Фінансова санація та банкрутство підприємства (стр. 6 из 11)

Попередником дискримінантного аналізу є тест на банкрутство Тамарі (фінансовий аналітик «Bank of Israel»). В основу тесту Тамарі покладено шість показників: коефіцієнт забезпеченості власним капіталом, прибутковість капіталу; абсолютна ліквідність; коефіцієнт співвідношення вартості товарної продукції до запасів готової продукції на складі; коефіцієнт оборотності основного капіталу; коефіцієнт, що відбиває залежність обороту від реалізації та дебіторської заборгованості.

Найпоширеніші моделі оцінки фінансового стану підприємства і схильності його до банкрутства є такі моделі:

- двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства;

- визначення ймовірності банкрутства на основі моделі Альтмана;

- визначення ймовірності банкрутства на основі моделі Спрінгейта;

- прогнозована модель Таффлера;

- R-модель прогнозу ризику банкрутства;

- узагальнена модель на основі дискримінантної функції.

Двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства

Мета моделі – побудова графіка на основі двох показників – поточної ліквідності та частки позикових коштів – від них залежить ймовірність прогнозування банкрутства. Це лінійна Z-функція, графіком якої є лінія розмежування:

Z = a + b1Kn + b2K3,

де a, b1, b2 – параметри дискримінантної функції, які обчислюються на основі статистичної обробки даних з підприємств, які збанкрутували, або відновили свою платоспроможність;

Kn – показник поточної ліквідності;

K3 – показник питомої ваги позикових коштів у пасивах підприємства.

Z = -0,3877 – 1,0736 х Kn + 0,0579 х K3.


Ця функція зображається графіком (рис.4.1) як геометричне місце точок, при якому Z =0.

Рисунок 4.1 – Графік Z-функції двофакторної моделі прогнозування банкрутства

Якщо значення функції потрапляє вище графіка і при Z < 0, банкрутство ймовірно не загрожує підприємству.

Якщо значення функції потрапляє вище графіка і при Z > 0, ймовірність банкрутства висока.

Розглянута двофакторна модель не забезпечує всебічної оцінки фінансового стану підприємства, тому ймовірність прогнозування банкрутства є невисокою.

Модель Альтмана (розроблена в 1968 році і відома також під назвою «розрахунок Z-показника» - інтегрального показника рівня загрози банкрутства):

Z = 1,012 Х1 + 0,014 Х2 + 0,033 Х3 + 0,006 Х4 + 0,999 Х5.

Це п’ятифакторна модель, де факторами є окремі показники фінансового стану підприємства:

Х1 - робочий капітал / загальна вартість активів;

Х2 - чистий прибуток / загальна вартість активів;

Х3 - чистий дохід / загальна вартість активів;

Х4 - ринкова капіталізація компанії (ринкова вартість акцій) / сума заборгованості;

Х5 - обсяг продажу / загальна вартість активів.

Значення показника «Z» так пов’язане з імовірністю банкрутства:

Z ≤ 1,8 - дуже висока;

1,81 ≤ Z ≤ 2,70 - висока;

2,71 ≤ Z ≤ 2,99 - можлива;

Z ≥ 3,00 - дуже низька.

За деякими джерелами точність прогнозування банкрутства згідно з цією моделлю становить 95%.

Модель Спрінгейта

Z = 1,03 Х1 + 3,07 Х2 + 0,66 Х3 + 0,4 Х4,

де Х1 - робочий капітал / загальна вартість активів;

Х2 - прибуток до сплати податків та процентів / загальна вартість активів;

Х3 - прибуток до сплати податків / короткострокова заборгованість;

Х4 - обсяг продажу / загальна вартість активів.

Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%, проте з часом цей показник зменшується.

Якщо Z < 0, 862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Прогнозна модель Таффлера

Таффлер – британський вчений, який запропонував чотирифакторну прогнозовану модель.

Z = 0,53X1 + 0,13X2 + 0,18X3 + 0,16X4,

де де Х1 – операційний прибуток / короткострокові зобовязання;

Х2 – оборотні активи / загальна вартість зобов’язань;

Х3 – короткострокові зобов’язання / сума активів;

Х4 - виручка / сума активів.

Якщо Z > 0,3 – банкрутство малоймовірне;

Z < 0,2 – ймовірність банкрутства дуже висока.

R-модель прогнозу ризику банкрутства

Це чотирифакторна модель.

R = 8,38 К1 + К2 + 0,054 К3 + 0,63 К4,

де К1 – оборотний капітал / актив;

К2 – чистий прибуток / власний капітал;

К3 – виручка від реалізації / актив;

К4 – чистий прибуток / інтегральні витрати.

Загальна оцінка ймовірності банкрутства за цією моделлю:

Z ≤ 0,18 - висока;

0,18 ≤ Z ≤ 0,32 - середня;

0,32 ≤ Z ≤ 0,42 - низька;

Z ≥ 0,42 - мінімальна.

Згідно з кількома методиками прогнозування банкрутства побудовано універсальну дискримінантну функцію

Z = 1,5X1 + 0,08X2 + 10X3 + 5X4 + 0,3X5 + 0,1X6,

де Х1 - cash-flow / зобов’язання;

Х2 - валюта балансу / зобов’язання;

Х3 - прибуток / валюта балансу;

Х4 - прибуток / виручка від реалізації;

Х5 - виробничі запаси / виручка від реалізації;

Х6 - оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валюта балансу).

Здобуті значення Z-показника можна інтерпретувати так:

Z > 2 - підприємство вважається фінансово стійким, йому не загрожує банкрутство;

1 < Z < 2 - фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство йому не загрожує;

0 < Z < 1 - підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z < 0 - підприємство є напівбанкрутом.

Показник cash-flow характеризує обсяги чистих грошових потоків, утворюваних у результаті операційної та інвестиційної діяльності, які залишаються у розпорядженні підприємства у визначеному періоді. Розраховують даний показник додаванням до прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства у визначеному періоді, амортизаційних відрахувань за цей самий період.

Слід зауважити, що у вітчизняній практиці зазначені моделі застосовуються мало, оскільки не враховують галузевих особливостей розвитку підприємств та притаманних їм форм організації бізнесу. Ідеться про суто теоретичний характер підходів до прогнозування банкрутства. У вітчизняних умовах дані такого прогнозування є вельми суб’єктивними і не дають підстав для практичних висновків. Мають бути розроблені вітчизняні моделі прогнозування з урахуванням галузевих особливостей.

Аналіз фінансування санації підприємства

Коли підприємство знаходиться в проблемному фінансовому стані, треба добре розуміти зміст балансу, структуру, його елементи.

Капітал – це вартість активів, яка зменшується на суму зобов’язань.

Активи – це те, що має підприємство: гроші, фінансові інвестиції, які вкладені в інші підприємства, матеріальні цінності (сировина, матеріали, основні засоби тощо).

Щоб охарактеризувати ступінь забезпеченості власними обіговими коштами, розраховують коефіцієнт забезпеченості власними коштами (К1):

К1 = Власні обігові кошти . (5.1)
Сума всіх обігових коштів

Цей коефіцієнт повинен бути ≥ 0,1.

Для оцінки здатності підприємства (див.розд.2) розрахуватися зі своїми кредиторами використовуються показники ліквідності.

Коефіцієнти ліквідності – це коефіцієнти, які вимірюють властивість фірми розрахуватися за свої короткострокові зобов’язання.

При аналізі балансу розраховують декілька показників ліквідності:

К= Ліквідні активи . (5.2)
Поточні зобов’язання

Показники ліквідності характеризують здатність фірми погасити свої поточні зобов’язання. Залежно від ліквідності активів, що порівнюються з поточними зобов’язаннями, розрізняють:

коефіцієнт поточної ліквідності (К2 – коефіцієнт покриття):

К2 = Оборотні активи . (5.3)
Поточні зобов’язання

К2 показує здатність фірми покривати короткострокові зобов’язання за рахунок оборотних активів, тобто чим більше значення цього коефіцієнта, тим вища здатність фірми розраховуватися за своїми зобов’язаннями.

коефіцієнт проміжної ліквідності (К3):

К3 = Оборотні активи - Запаси . (5.4)
Поточні зобов’язання

При розрахунку К3 враховуються не всі оборотні активи, а тільки більш ліквідні.

Розглянуті коефіцієнти дають уявлення про поточну платоспроможність фірми. За їх допомогою вимірюють ступінь захисту довгострокових кредитів та інвесторів.

Структура балансу вважається незадовільною, підприємство неплатоспроможним, якщо є наявність хоча б однієї з умов:

- К2 < 1;

- К1 < 0,1;

- Власний капітал < статутного капіталу.

Необхідною умовою життєдіяльності підприємства є забезпечення його постійної платоспроможності, тому необхідно так координувати вхідні та вихідні грошові потоки, щоб у будь який час підприємство було спроможним виконати свої поточні платіжні зобов’язання. Цього можна досягти, якщо в довгостроковому періоді є фінансова рівновага.