Українське законодавство передбачає багато видів організацій, що можна віднести до недержавних (неурядових, також вживається скорочення НУО та НДО) та непідприємницьких (неприбуткових): об’єднання громадян (політичні партії та громадські організації), молодіжні та дитячі громадські організації, організації роботодавців, професійні спілки, благодійні організації, релігійні організації, творчі спілки, асоціації підприємств та інші.
Така кількість видів недержавних організацій є мало виправданою. Це також підтверджується й тим, що за податковим законодавством вони нічим взагалі не відрізняються. Не відрізняються вони й за своєю сутністю, як формою реалізації свободи асоціацій. Даний необґрунтований поділ зберігся з радянських часів і зараз створює істотні перепони для розвитку НПО, штучно обмежуючи їхню правоздатність.
Таким чином, у законодавстві існує певна суперечність. Податкове законодавство визначає тільки два види організацій: підприємства та неприбуткові організації. Статус неприбуткової організації набувається за окремою процедурою. Тому існує ситуація, коли реєструється, наприклад, громадська організація чи благодійна організація, проте їм не надають неприбуткового статусу. Тому такі організації, з точки зору податкового законодавства, є підприємствами. І такі організації не можна вважати «непідприємницькими (неприбутковими) організаціями» в повному розумінні цього терміну, оскільки вони можуть займатися комерційною діяльністю практично без обмежень.
Для українського законодавства важливим залишається мета створення об’єднання громадян та інших НПО, хоча ні у Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свободі (стаття 11), ні в Конституції мета утворення організації не має жодного значення. Виняток становить утворення політичних партій та профспілок.
Майно недержавних організацій з неприбутковим статусом після ліквідації організації не може розподілятися між їх членами, а повинно бути використано для виконання статутних завдань або на благодійні цілі.
Іншою особливістю НПО є їхня реєстрація відповідно до територіального статусу: місцевого, всеукраїнського та міжнародного. Організації не мають права поширювати свою діяльність за межі визначеної статутом території діяльності організації. При цьому збільшення чи зміна територіальної діяльності НПО прямо пов’язана з наявністю осередків організації у інших (нових) територіально-адміністративних одиницях. Таких обмежень не існує для підприємств.
Процедура реєстрації є дуже ускладненою в порівнянні з реєстрацією інших юридичних осіб (наприклад, підприємств), тривалість реєстрації яких є значно простішою. Середня тривалість реєстрації НПО в залежності від її виду визначається від одного місяця (політичні партії) до трьох (релігійні організації), хоча на практиці документи неодноразово повертаються на доопрацювання легалізуючим органом і така реєстрація триває в середньому 4-8 місяців. Для порівняння – реєстрація підприємств триває не більше 5-10 робочих днів. Підстави для відмови у реєстрації НПО є нечіткими, що призводить до необхідного тлумачення законодавства легалізуючим органом та відповідних зловживань.
Іншим важливим недоліком українського законодавства є відсутність заохочення благодійної діяльності. Наприклад, система надання державних пільг побудована за неправильною системою, оскільки пільги отримують певні види організацій, фактично незалежно від того чи здійснюють вони таку діяльність. Таким чином, благодійна організація може, отримавши податкові пільги (статус неприбутковості), здійснювати значний обсяг діяльності, що приноситиме прибуток і який може не спрямовуватися на здійснення благодійної діяльності. Проте з іншої сторони підприємства навіть при здійсненні благодійної діяльності не отримують жодних податкових пільг. Тому доцільно перебудувати систему надання податкових пільг шляхом їх надання виключно за видом діяльності, а не за відношенням до виду організації. Це стимулюватиме розвиток благодійної діяльності в країні, а також розвитку діяльності неприбуткових недержавних організацій.
У зв’язку з цим, доцільними є наступні пропозиції:
- прийняти новий закон «Про непідприємницькі організації», що визначив би чіткі єдині умови створення та припинення діяльності усіх видів НПО, в тому числі організацій, створення яких не передбачено українським законодавством, а також отримання ними відповідних податкових пільг через отримання статусу неприбуткової організації;
- спростити процедуру реєстрації недержавних організацій через уніфікацію процедури реєстрації НПО з підприємствами та скасувати подвійну реєстрації НПО двома органами виконавчої влади;
- скасувати територіальний поділ діяльності НПО та обмеження їхньої діяльності територією адміністративно-територіальної одиниці, в якій вони зареєстровані;
- скасувати практику ліцензування соціальних послуг, що надаються НПО не за рахунок державного чи місцевого бюджетів;
- створити можливості для сприяння благодійній та іншій неприбутковій діяльності через надання податкових пільг виключно за умовами здійснення благодійної чи іншої соціально-значимої діяльності, а не в залежності від створення того чи іншого виду організацій, що можуть і не надавати такі послуги;
- припинити практику обмеження джерел фінансування та призупинення пільг для підприємств, що здійснюють благодійну діяльність, законом України про державний бюджет на кожний рік;
- законодавчо визначити умови закупівлі соціальних послуг державою та надання державної допомоги недержавним неприбутковим організаціям.
3.2 Рекомендації щодо запобігання порушенням у фінансовій звітності неприбуткових організацій
Під час проведення перевірки фінансової інформації, правильності ведення бухгалтерського обліку і складання бухгалтерської та податкової звітності неприбуткової організації, перевіряючі структури повинні виявити факти викривлення даних бухгалтерського обліку і невірного складання форм звітності.
Основними причинами здійснених викривлень є свідомі і несвідомі дії посадових осіб, які займаються підготовкою даних про діяльність неприбуткової організації і обробляють цю інформацію. Свідомі дії ведуть до обману держави, а несвідомі дії можуть бути пов’язані з неякісним ставленням до виконання службових обов’язків при підготовці інформації, що веде до виникнення викривлень, які в теорії і на практиці називають помилками.
В 1982 році був затверджений міжнародний норматив аудиту «Обман і помилка». У відповідності з цим нормативом аудиту, термін «обман» стосується свідомого неправильного показу фінансової інформації одним чи кількома посадовими особами зі складу керівництва і службовців підприємства. Обман може здійснюватися шляхом маніпулювання, фальсифікації і зміни записів на рахунках бухгалтерського обліку в облікових реєстрах або документах; навмисного неправильного віднесення до активів різних статей; знищення або пропуску записів або документів; відображення операцій без розкриття їх змісту тощо.
Термін «помилка» стосується ненавмисних порушень у відображенні фінансової інформації, які виникають в результаті арифметичної або граматичної помилки в записах облікових даних; випадкового пропуску або неправильного уявлення про окремі факти; хибних показань вимірних приладів; відхилень від правил здійснення контролю за діями матеріально відповідальних осіб під час проведення первинного обліку та складання звітів тощо.
Під час перевірки можуть бути виявлені зовні однакові факти порушень, які після дослідження їх змісту можна класифікувати як навмисні (обман) і ненавмисні (помилка). Практично складно відрізнити обман від помилки. А оскільки це призводить до порушень законодавства, то будемо використовувати термін «помилка» для відображення порушень при веденні бухобліку.
До типових помилок і порушень належить невиконання багатьма бухгалтерами загальних вимог до створення, ведення, а також зберігання первинних бухгалтерських документів. Адже усі господарські факти, що зафіксовані в бухгалтерському обліку, мають бути доказовими, тобто мати документально підтверджений характер.
Однак при оформленні і веденні документів зустрічаються такі недоліки, коли відсутні необхідні реквізити, що іноді ставить під сумнів можливість існування таких документів; відсутнє погашення документів штампом або підписом від руки із зазначенням дати; відсутні розпорядні підписи тощо.
Загальний підхід до первинних документів є основою формування конкретних вимог до них, які не залежать від виду і призначення документу. Ці вимоги можна класифікувати так:
1. Первинний документ повинен мати назву. Документ, що не має назви, а також документ з незрозумілою назвою не мають юридичної сили. Наприклад, прибутковий або видатковий касовий ордер відображає відповідно рух грошей в касі; прибуткова або видаткова накладна відображає відповідно рух товарно-матеріальних цінностей на складі. Отримання готівки з банку здійснюється на підставі чеку банку, а здача готівки в банк – на підставі «Об’яви на внесок готівки». Тому бухгалтер неприбуткової організації не повинен заповнювати або приймати від інших осіб первинні документи з нечіткою назвою або за відсутності останньої взагалі.
2. В первинному бухгалтерському документі повинні бути реквізити сторін (юридичних і фізичних осіб), що беруть участь у даній господарській операції: назви, адреси і розрахункові рахунки в банках.