Смекни!
smekni.com

Вексельна форма розрахунків та її використання на підприємствах (стр. 13 из 18)

Перший примiрник векселя (оригiнал) митним органом, що проводив оформлення, надсилається не пiзнiше нiж на третiй день вiд дати видачi до державної податкової адмiнiстрацiї, в якiй особа зареєстрована як платник податку на додану вартiсть. Другий примiрник залишається в митницi, а третiй - у векселедавця. Податковий вексель є податковим звiтним документом i пiдлягає облiку та зберiганню за правилами i в строки, встановленi для первинних бухгалтерських документiв.

10. Векселi при внесеннi iнвестицiй до статутного фонду і веденні спiльної діяльності.

Статтями 18 та 24 Закону України "Про режим iноземного iнвестування" передбачено, що внесок iноземного iнвестора до статутного фонду українських i спiльних пiдприємств майном (у т.ч. за договорами про спiльну iнвестицiйну дiяльнiсть) звiльняється вiд обкладення митом. Митнi органи здiйснюють пропуск такого майна на територiю України на пiдставi виданого пiдприємством простого векселя на суму мита з вiдстроченням платежу не бiльш як на 30 календарних днiв з дня оформлення ввiзної вантажної митної декларацiї.

Протягом цих тридцяти днів підприємство повинно підтвердити зарахування майна на баланс (див. пункт "Погашення векселя"). У противному разі необхідно буде сплатити мито.

Постановою КМУ №937 вiд 07.07.96 р. затверджено "Порядок видачi, облiку i погашення векселiв, виданих пiд час ввезення в Україну майна як внесок iноземного iнвестора до статутного фонду пiдприємства з iноземними iнвестицiями, а також за договорами (контрактами) про спiльну iнвестицiйну дiяльнiсть, та сплати ввiзного мита у разi вiдчуження цього майна", яким встановлено єдинi правила видачi, облiку i погашення векселів.

10.1. Порядок видачi та облiку векселів

Вексель виписується векселедавцем (iмпортером) в iноземнiй валютi першої категорiї* (як правило, у валютi контракту), на суму ввiзного мита з вiдстроченням платежу не бiльш як на 30 календарних днiв з дня оформлення ввiзної вантажної митної декларацiї. Базою для визначення розмiру зобов'язання є митна вартiсть, вказана у вантажнiй митнiй декларацiї. Векселедержателем при ввезеннi майна виступає митний орган, у якому проводиться оформлення. Вексель не пiдлягає передачi шляхом iндосаменту.

З оформленого векселя векселедержатель виготовляє двi копiї, одну - для державної податкової адмiнiстрацiї, iншу - для власного облiку. Сума платежу за векселем обов'язково заповнюється цифрами та словами, а сам вексель скрiплюється пiдписом i печаткою векселедавця. У день митного оформлення майна векселедавець подає вексель та його копiї векселедержателю для облiку.

На зворотi векселя та його копiй iнспектор вiддiлу платежiв ставить напис "Взято на облiк" iз зазначенням дати взяття на облiк i облiкового номера, якi скрiплюються його пiдписом i печаткою. До облiкового номера через дефiс додається лiтера "Ф" (у разi видачi векселя пiд час ввезення в Україну майна до статутного фонду пiдприємства з iноземною iнвестицiєю) або лiтера "К" (у разi видачi векселя пiд час ввезення в Україну майна на пiдставi договору (контракту) з iноземним iнвестором про спiльну iнвестицiйну дiяльнiсть).

10.2. Погашення векселя

З метою погашення векселя векселедавець звертається у письмовiй формi до державної податкової адмiнiстрацiї з проханням зробити вiдповiдну вiдмiтку на його копiї векселя.

До заяви додаються:

- копiя векселя;

- копiя ввiзної вантажної митної декларацiї на майно;

- документи про зарахування майна на баланс пiдприємства з iноземними iнвестицiями або окремий баланс сторiн, що провадять спiльну iнвестицiйну дiяльнiсть на пiдставi укладеного договору (контракту). У разi потреби державна податкова адмiнiстрацiя має право перевiрити на мiсцi фактичну наявнiсть майна у векселедавця;

- документи про державну реєстрацiю iноземної iнвестицiї.

Пiсля встановлення факту зарахування майна на баланс державна податкова адмiнiстрацiя на зворотi копiї векселя, що належить векселедавцю, робить напис "Зараховано на баланс" iз зазначенням дати виконання, який скрiплюється пiдписом начальника (заступника начальника) та печаткою державної податкової адмiнiстрацiї. Зазначену копiю векселя векселедавець подає векселедержателю, який здiйснює погашення векселя шляхом проставлення на лицьовому боцi векселя напису "Погашено" i дати, якi скрiплюються пiдписом начальника (заступника начальника) та печаткою митного органу.

11. Місце Національного Банку України в регулюванні вексельного обігу.

Важливою умовою запобігання негативних явищ у області грошового обігу є постійне регулювання умов та порядку косвеного банківського кредитування з боку центральних банків.

Регулюючі функції Національного банку виконуються таким чином. По-перше, обмеженням представлення вексельних суд у вигляді кредитів під комерційні та фінансові векселя чи рівнозначні їм боргові зобов’язання, що виникли в результаті вже здійсненної товарної чи грошової угоди.

По-друге, введенням повсякденного чи відбіркового контролю з боку банківських установ другого рівня за обов’язковим товарним забезпеченням комерційних векселів.

По-третє, представленням жорстких гарантій, що з боку комерційних банків будуть ліквідовані усі форми економічних взаємовідносин, виконавцями фіктивних вексельних угод.

Національним банком ретельно регулюються умови обліку та переобліку комерційних векселів, передбачаються деякі вимоги до їх якості, тобто здійснюється так звана якісна дисконтна політика.

У більшості розвинених країн центральні банки переобліковують лише першокласні комерційні векселя - виставлені на основі реально здійснених угод купівлі-продажу і по яким відповідають як мінімум три особи, яких знають у банку як безперечно грошово- та кредитоспроможних. Але строк векселя, що залишається після його купівлі банком, не повинен бути більше трьох місяців.

З іншого боку, центральні банки встановлюють для комерційних банків лімітування контингенту переобліку векселів, здійснюючи так звану кількісну переоблікову політику. Коли центральному банку необхідно стимулювати, наприклад експорт, то у першу чергу право на переоблік отримують експортні векселя. У деяких країнах, наприклад у Японії, здійснюють різноманітні облікові ставки, для комерційних та зовнішньоторгових векселів та для державних платіжних паперів. Якщо необхідно “загальмувати” підвищення курсу векселів, скажімо, у будівництві, то центральний банк забороняє облік векселів підприємств цієї галузі. Аналогічна заборона може бути покладена і на операції з векселями неперспективних галузей.

Межі ліміту по обліку векселів для деяких банківських операцій були встановлені після другої світової війни у Франції, ФРН, та деяких інших країнах. У Японії за понадлімітний переоблік векселів з банків стягується штраф.

Національний банк рахує, що у даних умовах переоблік має бути мінімальним. Розрив у обігу між сферою виробництва та бюджету, з одного боку, та споживання , з другого, відсутність у країні гарно розробленого вексельного права та кредитних історій векселедавців не дають змоги Національному банку приймати на себе кінцевий ризик по вексельних угодах, так як у кінцевому рахунку погіршення якості його активів загрожує надійності грошовій системі країни. Для вирішення цієї проблеми необхідна сумісна робота з формування бази даних о векселедавцях, особливо о фактах неповертання виданих банками великих кредитів. Поки що вона не створена, практика отримання забезпечених кредитів себе оправдує.

12. Комерційні банки і вексельний обіг.

У вексельному обороті виключно важливу роль відіграють комерційні банки та їх вексельні операції. В умовах загальної недовіри до державних цінних паперів намір НБУ пожвавити ринок банківських векселів здатний не лише піднести значення і роль банківської системи, а й зробити її авторитетним гарантом банківських векселів як різновиду цінних паперів. Саме комерційні банки спроможні дати вирішальний поштовх для започаткування вексельного обороту.

Як передбачено Женевською вексельною конвенцією №358 1930 року та згідно з українськими нормативними актами комерційні банки мають право:

емітувати векселі;

виступати векселедавцем простого векселя;

акцептантами переказного векселя;

виступати одночасно векселедавцями і акцептантами переказного векселя;

векселедавцями переказного векселя, який заперечує можливість його пред’явлення для акцепту;

векселедавцями неакцептованого переказного векселя.

До цього слід додати й можливість включати власні векселі комерційних банків у загальний розрахунок суми обов’язкових резервів, що підлягають депонуванню у Національному банку України. Перевагою такого резервування є те, що обов’язкові відрахування до резервних фондів поміщаються на безвідсотковий рахунок НБУ, отже, не приносять доходу комерційним банкам, а вексель є високоліквідним активом, який формує частину обов’язкових резервів і водночас приносить дисконтний дохід.

Операції з векселями в Україні здійснюються згідно з вимогами Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” (19.06.91 р.), листа НБУ № 22001/85 від 25.02.93 р. “Про порядок проведення банками операцій з векселями”, Постанови КМУ і НБУ №528 від 10.091992 р. “Про застосування векселів у господарському обороті України”, листа НБУ №15010/48 від 22.02.95 р. та деякими іншими нормативними документами.

Найпоширенішим способом розрахунків за векселями стало їхнє інкасування в комерційних банках. Інкасо-платіж за векселем, що його отримує банк за дорученням векселедержателя. Інкасування в банках виникло із потреби отримання вексельних платежів в строк за дорученням векселедержателів. Інкасування векселів - це банківська розрахункова операція, за допомогою якої комерційний банк за дорученням свого клієнта векселедержателя бере на себе відповідальність за пред’явлення векселів платникові та отримання в указаний строк належних платежів за відвантажені на його адресу товарно-матеріальних цінностей й надані послуги і зараховує їх на рахунок цього клієнта. Оплачений вексель повертається боржникові з відповідною поміткою. У випадку несплати банк передає вексель до опротестування, а потім повертає кредиторові. Тут роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій свого клієнта.