Смекни!
smekni.com

Вексельна форма розрахунків та її використання на підприємствах (стр. 3 из 18)

На основі усього вищевикладеного можна зробити висновок, що векселем є письмове, за встановленою законом формою, одностороннє, абстрактне і безумовне грошове зобов'язання, що передається за спрощеним порядком по передавальному напису і що перебуває під солідарною відповідальністю всіх причетних осіб, яке підлягає платежу законному векселедержателю проти пред'явлення самого векселя під загрозою процесуально суворого і спрощеного стягнення.

В сучасних умовах, яку б функцію на практиці не виконував вексель (знаряддя кредиту, засіб платежу, інструмент для інкасування боргу), взаємовідносини учасників вексельного обігу в будь-якому випадку носять характер вексельних правовідносин і регулюються не загальними нормами цивільного, а особливого вексельного права.

В 1930 р. в Женеві працювала конференція, в результаті чого була напрацьована Конвенція, що встановила Уніфікований закон про переказний та простий вексель. Країни, що підписали або приєднались до неї, прийняли на себе зобов'язання ввести в дію на своїх територіях Уніфікований вексельний закон. До таких країн відносяться:

Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Італія, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, СРСР, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія, Японія.

Такі країни як:

Алжир, Аргентина, Афганістан, Болгарія, Буркіна-Фасо, Гаїті, Габон, Гвінея, Гондурас, Ірак, Іорданія, Ісландія, Індонезія, Камбоджа, Камерун, Коста-Ріка, Лаос, Ліван, Лівія, Люксембург, Мароко, Малі, Нігер, Республіка Бенін, Республіка Заїр, Південна Корея, Румунія, Саудовська Аравія, Сірія, Сенегал, Туніс, Того, Чехословаччина, Чад, Еквадор, Ефіопія, Югославія, не приєднались до Женевської вексельної конвенції, але видали на її основі свої національні вексельні закони. Усі вищезгадані країни утворюють Женевську систему вексельного права.

Іншу основну систему вексельного права складають країни англо-американського права, чиє вексельне законодавство базується на англійському законі про переказні векселі 1882 р. До них відносяться: Англія, Австралія, Багамські острови, Бермудські острови, Ботсвана, Бірма, Вірджинські острови, Гана, Гренада, Гонконг, Зімбабве, Ізраїль, Індія, Ірландія, Канада, Кенія, Кіпр, Колумбія, Лесото, Малазія, Нова Зеландія, Намібія, Нігерія, Пакістан, Пуерто-Ріко, Свазіленд, Судан, США, Танзанія, Уганда, Фіджі, Філіпіни, Шрі-Ланка, ПАР, Ямайка.

Самостійну групу утворюють країни, чиє вексельне законодавство не входить в жодну з двох основних систем права і не основується на жодному, спільному для усіх цих країн вексельному законі. Це, наприклад, такі країни: Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Єгипет, Іран, Іспанія, Колумбія, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Тайвань, Таїланд, Уругвай, Чілі.

Між Женевським Уніфікованим вексельним законом (далі — УВЗ) і англійським Законом про переказні векселі (далі — ЗПВ) спостерігаються деякі розбіжності. Прослідкуємо найсуттєвіші з них.

У відповідності до УВЗ переказний вексель повинен вміщувати: найменування «переказний вексель», яке включене у самий текст документа і подане тією мовою, на якій цей документ складений; просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму грошей; найменування платника (трасата); зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен здійснитися платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений (першого векселедержателя); зазначення дати і місця складання векселя; підпис того, хто видає вексель (векселедавця, трасанта) (ст.1 ЄВЗ).

Документ, в якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, не має сили переказного векселя, за винятком таких випадків: вексель, строк платежу у якому не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням; якщо відсутня назва місця платежу, ним вважається місцезнаходження платника; вексель, в якому не вказане місце його складання, розглядається як підписаний у місці знаходження трасанту (ст.2 ЕВЗ).

Відповідно до ЗПВ переказний вексель повинен містити наступні обов'язкові реквізити: безумовний наказ сплатити певну грошову суму; строк платежу; найменування платника; найменування отримувача або зазначення, що вексель сплачується пред'явнику; підпис векселедавця (трасанта). Вексель не буде недійсним тому, що він не має «вексельної відмітки», не датований, не вказане місце виставлення або місце платежу (ст.3,6,7 ЗПВ). Тобто, в англійському законі передбачається менша кількість обов'язкових реквізитів, ніж у ЄВЗ, і допускається виставлення на пред'явника (але в міжнародних розрахунках такі векселі не застосовуються).

Форма переказного векселя за Уніфікованим Торговельним Кодексом США (далі — УТК) відповідає положенням англійського закону, з тією особливістю, що для оборотного векселя, що виставлений на користь конкретної особи, необхідне включення в вексель застереження про наказ або відмітки «переказний» (ст. ст. 3-104, 3-111, 3-102, 3-110, 3-112 УТК).

Згідно з УВЗ оборотність векселя, тобто можливість передачі його по індосаменту, визнається за будь-яким векселем, навіть виданим без застереження «наказу». Навпроти, лише включення у вексель спеціальної відмітки «не наказу» або рівнозначного застереження може позбавити вексель властивості передачі по індосаменту. Такий вексель може бути переуступленим тільки з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії (ст.11 ЄВЗ).

За ЗПВ оборотним є вексель, виставлений платежем пред'явнику або наказу, але являється платежем наказу, якщо містить застереження про наказ, а також, якщо сплачується визначеній особі, але не містить слів, що забороняють передачу. Вексель з застереженням, що забороняє передачу, буде дійсним між сторонами, але не може бути оборотним.

Переказний вексель може бути виданий на користь трасанта або виставлений на самого трасанта (ст. о ЄВЗ, ст. 3-110, 3-118 УТК). У випадку, коли у переказному векселі трасат і трасант — одна і та ж особа, англо-американське законодавство передбачає, що держатель може на свій розсуд розглядати його або як переказний, або як простий вексель.

Крім того, англійський закон допускає зазначення у переказному векселі декількох платників, але документ, що містить наказ, адресований двом трасатам в альтернативі або двом чи більше трасатам в послідовності, не є переказним векселем (ст. 6 ЗПВ). Американський закон також передбачає можливість виставлення переказного векселя на двох чи більше трасатів, при умові, що особи несуть солідарну відповідальність (ст. 3-118 УТК).

За англо-американським законодавством вексель може бути виданий на користь самого платника, а також на користь двох або більше одержувачів платежем сукупно або в альтернативі (ст.ст.5,7 ЗПВ, ст. 3-110 УТК). При цьому, якщо вексель підлягає сплаті двом або декільком одержувачам по альтернативно, то він повинен бути сплачений всім їм сукупно і індосуватися ними теж тільки разом (ст.32 ЗПВ, ст.3-116 УТК).

Згідно з УВЗ трасант, виставляючи вексель, може скласти з себе відповідальність за акцепт, але будь-яке застереження на векселі, за допомогою якого він складає з себе відповідальність за платіж, вважається ненаписаним (ст.9 ЄВЗ). А за англо-американським законом трасант має право скласти з себе відповідальність як за акцепт, так і за платіж (ст.16 ЗПВ, ст. 3-413 УТК).

Відповідно до УВЗ, якщо на векселі є підписи осіб, недієздатних за векселем, підписи фальшиві або вигаданих осіб, підписи, які за різними іншими причинами не можуть зобов'язувати тих осіб, які їх поставили або від імені яких він підписаний, то підписи інших осіб все ж таки залишаються в силі (ст. 7 ЄВЗ). Тобто, за наявністю серед індосаментів підробленого або не уповноваженого підпису не переривається низка індосаментів, і добросовісна оплата платником такого векселя держателю, який основує своє право на послідовному ряді індосаментів, є правильною. На відміну від цього, за англо-американським законодавством підроблений або не уповноважений індосамент є повністю недійсним, внаслідок чого особа, що володіє таким векселем, не є держателем, а оплата такій особі не носить визвольного характеру для платника від його вексельного зобов'язання (ст.3-404 УТК).

Згідно з УВЗ включення у вексель процентної оговорки допускається тільки в векселях платежем за пред'явленням і в стільки-то часу від пред'явлення (ст. 5 УВЗ). В будь-якому іншому векселі вона буде вважатися ненаписаною. Англо-американське законодавство дозволяє включення процентної оговорки в любий вексель (ст.9 ЗПВ, ст. 3-106 УТК).

Відповідно до УВЗ вексель може бути виданий строком платежу: за пред'явленням, в стільки-то часу від пред'явлення, в стільки-то часу від складання, на визначену дату; якщо в переказному векселі строк платежу не вказаний, він підлягав оплаті за пред'явленням. Векселі, що містять інше визначення строку платежу або послідовні строки платежу, недійсні. Строк платежу, вказаний або визначений за векселем, є твердим: ніякі граціонні дні, ні за законом, ні судові не допускаються (ст.ст.2,33,74 УВЗ).

Англо-американське законодавство передбачає ті ж засоби визначення у векселі строків платежу, що і УВЗ, але й дозволяє виставлення векселів строком платежу по настанню або у визначений період часу від настання певної події, яка повинна відбутися, хоча час, коли вона відбудеться, може бути невідомим. Також не забороняється виставлення векселів з оплатою частками в послідовні строки. Крім того, за американським законом вексель може бути також виставлений у визначений строк з застереженням про можливість його наближення або відстрочки (ст. ст.9, 11 ЗПВ, ст. 3-Ю, 3-109 УТК).

Оплата векселя повинна здійснюватися, як правило, в тій валюті, в якій виражена сума векселя. Але, відповідно до УВЗ, якщо вексель виписаний у валюті, що не має обігу у місці платежу, то сума його може бути сплачена в місцевій валюті за курсом на день настання строку платежу, а за простроченим платежем — на день здійснення платежу. Держатель може обумовити, що платіж повинен бути здійснений у визначеній векселем валюті (застереження про ефективний платіж в будь-якій іноземній валюті) (ст. 41 УВЗ), але так як ця умова порушує питання, що регулюються національним валютним законодавством, УВЗ передбачає для країн-учасниць можливість відступу від ст.41 у відношенні ефективного платежу в іноземній валюті за векселями з платежем на території цієї країни або складеним на ЇЇ території (ст. 7 Додатку 1). Тобто, положення ст. 41 УВЗ про ефективну оплату векселів у валюті, що не є валютою місця платежу, може підпадати під правила валютного контролю країни-учасниці конвенції, що визначають обмеження на платежі в іноземній валюті.