Смекни!
smekni.com

Податкова система України на сучасному етапі (стр. 6 из 9)

- сплатою суми податкового зобов’язання з виявленого в ході перевірки доходу.

Якщо ж мова йде про утаювання сум, податкові зобов’язання за якими перевищують 17000 грн., то така фізособа буде притягнута до кримінальної відповідальності відповідно до статті 312 Кримінального кодексу України:

- якщо ці дії призвели до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значних розмірах (від 17000 грн.), накладається штраф від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

- якщо ці дії призвели до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах (85000 грн.), особа карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна.

2.2 Приклад нарахування збору за спеціальне використання води

Відповідно до Водного кодексу України від 06.06.95 р. № 213/95-ВР (далі — ВКУ) водокористувачами в Україні є всі: підприємства, установи й організації, громадяни України, іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства (ст. 42 ВКУ). Водокористування може бути загальним або спеціальним (ст. 46 ВКУ).

Загальне водокористування здійснюється громадянами безоплатно і не вимагає оформлення яких-небудь дозволів (ст. 47 ВКУ):

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

А от спеціальне водокористування — це забір води з використанням пристроїв і технічних пристосувань, використання води і скидання забруднюючих речовин у водні об’єми, здійснюваний юридичними і фізичними особами (ст. 48 ВКУ):

Спеціальне водокористування здійснюється насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне використання води здійснюється на підставі дозволу, що видається або державними органами охорони природного середовища (у випадку використання води водних об’єктів загальнодержавного значення), або місцевими органами виконавчої влади за узгодженням з держорганами охорони природного середовища (у випадку використання води водних об’єктів місцевого значення) і є платним (ст. 49 ВКУ).

Платниками збору за спецвикористання водних ресурсів є підприємства, установи й організації незалежно від форми власності, їхні філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також підприємці, що використовують воду, отриману через забір води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних пристроїв первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), і користування водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибальства (ст. 30 ВКУ).

У цьому прикладі розглянуті тільки вторинні водокористувачі - суб’єкти підприємницької діяльності (юридичних і фізичних осіб, далі — СПД), що одержують воду з водозабірних пристроїв первинних споживачів.

Платником збору за спеціальне використання води (далі — збір на воду) є всі СПД, що використовують воду не тільки для задоволення власних питних і санітарно-гігієнічних потреб (п. 4.8 «Інструкції про порядок обчислення i справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики i водного транспорту», затвердженої наказом Мінфіну України, ДПА України, Мінекономіки України, Мінекології України від 01.10.99 р. № 231/539/118/219, далі — Інструкція № 231). ДПАУ уточнює, що для СПД є таким задоволенням (лист ДПАУ від 16.06.07 р. № 12216/7/15-0817):

Платниками є СПД, що використовують воду для особистого споживання працівниками, а також у санвузлах, рукомийниках, душових кабінах та для забезпечення відповідного санітарно-гігієнічного стану перелічених приміщень та робочих місць працівників.

Єдиний виняток — платниками збору на воду не є СПД, що працюють на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку. Відповідно до ст. 6 Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єкта малого підприємництва» СПД, що сплачує єдиний податок, не є платником збору на спец використання води (консультація в «Віснику податкової служби» за лютий 2005 р. № 8(338), с. 53).

Водокористувачі, що одержують воду від інших водокористувачів, повинні мати договір на поставку води, якими у встановленому порядку затверджуються ліміти на використання водних ресурсів (п. 3.1Інструкції № 231). Для СПД, що користуються системами комунального водопостачання і водовідведення в містах і селищах України, такий договір варто укладати з Водоканалом за формою додатка 4 до «Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України», затверджених держкомітетом України по житлово-комунальному господарству від 01.07.94 р. № 65 (далі — Правила № 65). При укладанні договору з СПД (абонентами на відведення води одночасно укладається договір на одержання від них стічних вод (п. 12.1 Правил № 65).

Відповідно до п. 1.11 Правил № 65 у договорі вказуються ліміти водопостачання, водовідводу і графік подачі води, затверджені місцевими органами виконавчої влади: залежно від технічного стану і пропускної здатності (продуктивності) водопровідних та каналізаційних споруд, водопровідної й каналізаційної мережі, але не вище обсягів, узгоджених технічними умовами на приєднання абонента, та встановленої потужності каналізаційних очисних споруд.

На планове збільшення водоспоживання та обсягів водовідведення абонент зобов’язаний одержати додаткові технічні умови Водоканалу.

Кількість води, використаної абонентом, визначається за показниками повірених у встановленому порядку лічильників води або інших пристроїв, які повинні бути опломбовані (п. 11.1 Правил № 65). В окремих випадках недоцільності установки вимірювальних приладів (сезонного водоспоживання або незначної витрати води) розрахунок водоспоживання здійснюється абонентом за нормами водокористування, затвердженим місцевими органами виконавчої влади, і погоджені з Водоканалом (п. 11.3 Правил № 65).

Тобто для розрахунку збору за воду СПД (платники збору на воду) повинні укласти з Водоканалом договір на відпускання води і повернення стічних вод, в якому ним визначено ліміт споживання води, установити лічильники, повірені та опломбовані вповноваженими службами. Водоканал за даними первинного обліку, знятим СПД за показниками лічильників, розраховує об’єм використаної абонентом води. Цей об’єм і є об’єктом для нарахування збору на воду (п. 5 «Порядку стягнення збору на спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту», затверджений постановою КМУ від 16.08.99 р. № 1494 (далі — Порядок № 1494)).

Норматив збору, що діє з 1 січня 2007 року, установлено додатком 2 Закону України від 30.11.06 р. № 398-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування», підлягає щорічній індексації за формулою (п. 1 постанови КМУ від 06.11.03 р. № 1735 «Про проведення індексації нормативів плати (збору) за користування природними ресурсами»).

Збір на воду розраховується платником податків самостійно (п. 14 Порядку № 1494). Розрахунковим періодом є квартал. Розрахунок заповнюється за формою додатка 2 до Інструкції № 231 і протягом 40 календарних днів, наступних за останнім днем звітного кварталу, подається платником за місцем своєї податкової реєстрації. Збір сплачується протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання розрахунку (п. 141 Порядку № 1494).

У випадку перевищення встановленого річного ліміту збір на воду розраховується в п’ятикратному розмірі від нормативу для обсягу води, використаного понад ліміт (п. 6.5 Інструкції № 231).

В межах установленого ліміту збір відноситься до валових витрат підприємства, а понадлімітне використання води відноситься за рахунок чистого прибутку (п. 10 Порядку № 1494).

Приклад 1

Приватне підприємство займається виготовленням кондитерських виробів. В укладеному з Водоканалом договорі річний ліміт установлено у розмірі 1200,0 куб. м. Припустимо, що Водоканал рахунок підприємству виставляє не щомісяця, а щокварталу. І за 1-й квартал 2007 року на підставі отриманих від підприємства показань лічильника Водоканал у виставленому підприємству рахунку розрахував по воді 100,0 куб. м, по стоках — 70,0 куб. м. За 2-й квартал: по воді — 200,0 куб. м, по стоках — 200,0 куб. м. Тоді Розрахунок за 1-е півріччя 2007 р., поданий підприємством до податкової інспекції за місцем своєї реєстрації, буде заповнено так.

1100,0 куб. м + 70,0 куб. м + 200,0 куб. м + 200,0 куб. м = 570,0 куб. м.

22 570,0 куб. м х 11,5 коп. = 6555 коп. = 65,55 грн.

33 (100 куб. м + 70,0 куб. м) х 11,5 коп. = 1955 коп. = 19,55 грн.

44 65,55 грн - 19,55 грн = 46,00 грн.

2.3 Приклад розрахунку з податку на транспорт

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" від 11.12.1991 р. № 1963-ХІІ (далі - Закон № 1963) підприємства, установи та організації, що є юрособами, іноземними юрособами, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні відповідно до діючого законодавства власні транспортні засоби (далі - ТЗ), є платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - Податку на транспорт). Коротко про основне:

- власники ТЗ - юрособи (далі - юрособи), відповідно до ст. 6 Закону № 1963, обчислюють Податок на транспорт. Об’єктом оподаткування цього податку є наземні та водні ТЗ, визначені відповідно до ст. 2 Закону № 1963, під відповідним кодом Гармонізованої системи опису та кодування товарів1. Податок на транспорт розраховується на підставі звітних даних про кількість всіх ТЗ, які перебувають на балансі юрособи, станом на 1 січня поточного року, а також, виходячи з об’єму або потужності двигуна кожного виду і марки ТЗ (для водних ТЗ - виходячи з довжини транспортного засобу) за ставками, визначеними ст. 3 Закону № 1963;