Смекни!
smekni.com

Сучасна податкова система розвинутих країн (стр. 5 из 13)

Невідповідність вимог різних регулюючих органів – одна з основних, загальних проблем оподаткування банків. Слід наголосити ще на одній проблемі, а саме: мінливості норм податкового законодавства України.

Постійні зміни податкових вимог, суперечності та неузгодженість у податковому законодавстві потребують постійного моніторингу останнього.

Все це призводить до помилок, спорів між податковими органами та платниками податків, що врешті обертається додатковими витратами, погіршенням репутації банку на ринку та гальмуванням його розвитку. Банківський сектор не повинен мати жодних податкових пільг і переваг. Та водночас умови оподаткування банків мають бути не гіршими, ніж щодо інших юридичних осіб, зокрема фінансових установ (кредитних спілок, ломбардів, лізингових компаній, довірчих товариств, страхових фірм, установ накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційних фондів тощо, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг).

Важливо вирішити таке питання, як база розрахунку страхових резервів, котрі формуються за рахунок валових витрат: під які конкретно операції. Зважаючи на світові тенденції та використовуючи підходи високо розвинутих країн щодо оцінки фінансових інструментів, необхідно поліпшити наявні методики розрахунку резервів, узявши до уваги такі важливі елементи, як дисконтування (врахування у розрахунках фактору часу), ефективна ставка відсотка заборговими фінансовими інструментами тощо.

Як бачимо, система оподаткування банків вочевидь потребує вдосконаЛення [34, c. 224]. Найефективнішим виходом із ситуації, що склалася, має стати розробка та прийняття у найближчій перспекиві Податкового кодексу України, як комплексного документа [8, c. 216].

2.3 Висновки по розділу

Різна й специфіка національного податкового регулювання не перешкоджає більшості членів Євросоюзу зберігати низький податковий тягар на банківський бізнес.

Нині структура оподаткування в країнах Євросоюзу характеризується значним ступенем уніфікації: податкові системи всіх країн – членів ЄС застосовують однакові види податків.

У сфері оподаткування спостерігається чітко простежувана тенденція до посилення економічних зв’язків між країнами-членами, заохочення регіонального розвитку на противагу інвестуванню за межами Союзу.

Водночас створюються все серйозніші перепони, щоб європейські компанії та громадяни не могли уникнути оподаткування. Все це сприяє господарській і політичній консолідації країн у межах ЄС, досягненню ними єдиного рівня соціального розвитку.

Для більшості країн Євросоюзу характерні низький податковий тягар на банки, широкий перелік витрат, що зменшують базу оподаткування за різними видами податків, дієве стимулювання державою інвестиційної активності як самих банків, так і їх клієнтів.


3. Сучасна податкова система розвинутих країн

Актуальність даної теми обумовлена тими міркуваннями, що як теоретична розробка питань оподаткування, так і фіскальна практика в західних країнах знаходяться на високому рівні наукової та професійної культури. Знання і досвід західних країн у сфері державних фінансів уже випробувані й довели свою ефективність. Тому адаптовані до вітчизняних умов запозичення з Заходу відповідають національним інтересам України.

В Західній Європі фіскальні питання розробляються, починаючи з античної епохи. Тому останні для вітчизняних науковців, спеціалістів, неофітів фінансової науки є унікальним за своїм інтелектуальним багатством банком знань і досвіду, подібного якому не існує. В XVI–XVII ст. започатковані перші школи податкової політики камералістів і меркантилістів, а в XVIII ст. були вже створені наукові системи оподаткування в доктринах фізіократів і представників класичної політичної економії. Від положень цих шкіл фінансово-економічної думки генетично походять усі сучасні теорії. Високий імідж сучасної фінансової науки Заходу створили численні вчені-фінансисти. Серед них Дж. Б’юкенен, У. Вікрі (1914–1996), Дж. Міррліс, Дж. Стігліц – лауреати Нобелівської премії, творчість яких торкається різних аспектів і проблем оподаткування [2, c.305].

Разом із тим зарубіжну наукову думку, її практичний досвід, не варто сприймати некритично, як істини в останній інстанції, без врахування реальних умов, національних інтересів, особливостей перехідного періоду в Україні. Як і недопустимо нехтувати творчими доробками українських учених, досвідом вітчизняної податкової практики.

3.1 Сучасна податкова система Сполучених Штатів Америки та Канади

Сполучені Штати Америки в усіх можливих вимірах – економічному, політичному, воєнному, науково-технологічному – найбагатша і наймогутніша країна сучасного світу, єдина супердержава. Важливо нагадати, що виникнення американської держави безпосередньо пов’язане з податком.

Неоподатковуваний мінімум (personalanddependencyexemption) складає 6000 дол. на кожного члена сім’ї у рік (дані 2004 р.), стандартна скидка (basicstandarddeduction) за даними 2002 р. – 7850 дол. на подружжя (при подачі спільної декларації). Крім того, по відношенню до деяких категорій платників діє додаткова стандартна скидка (eachadditionalstandarddeduction) у розмірі 900 дол. на сім’ю, 1150 дол. – на самітних, а також на подружжя при подачі окремих декларацій. (Для довідки: межа бідності для сім’ї з чотирьох чоловік складає 14335 дол.; середня величина сімейного доходу дорівнює близько 40 тис. дол.).

Максимальні ставки індивідуального прибуткового податку мають тенденцію до зниження: 1954–1961 рр. – 91%; 1962–1981 рр. – 70%; з 1982 р. – 50%; 1986 р. – 39,6%; 2001 р. – 30,1%; 2002 р. – 38,6%. Мінімальна ставка з 1986 р. знаходилася на рівні 14–15%, в 2002 р. знижена до 10%. З 1998 р. для всіх категорій платників діяла п’ятиступенева прогресія, в 2002 р. установлена шестиступенева шкала оподаткування. Коли нагадати, що до 1986 р. діяла 14-ти розрядна шкала, вочевидь значне спрощення адміністрування податку.

Платники індивідуального податку діляться на чотири категорії: самітні фізичні особи; подружні пари, які сплачують податки спільно; члени сімей, які виплачують податок самостійно; глави домогосподарств.

Податок на прибуток корпорацій (corporateincometax) складає близько 10% доходів федерального бюджету (близько 200 млрд. дол.). Він справляється за 8-ми розрядною шкалою оподаткування.

Акцизи забезпечують 4% біля доходів федерального бюджету (близько 70 млрд. дол.). Акцизи установлені на нафтопродукти, шини, знаряддя для мисливства та рибальства, транспортні та комунікаційні послуги. Звичайно, в такій моторизованій країні як США на першому місці за своїм фіскальним значенням знаходиться акциз на бензин. Роздрібна ціна бензину складає 42–45 центів за літр, доля федеральних і місцевих податків, у тому числі акцизу, в ціні дорівнює 31% (для порівняння приведемо інші ціноутворюючі фактори: вартість нафти – 43%, вартість нафтопереробки – 13%, дистрибуція і маркетинг – 13%). Акцизну природу мають також природоохоронні збори, які входять у вартість хімічної та іншої продукції, що шкодить природі, руйнує озоновий шар.

За рахунок мита формується приблизно 1% доходної частини федерального бюджету (близько 20 млрд. дол.).

Інші поступлення складають 2% федеральних доходів (40 млрд. дол.).

Податок із продаж (salestax) – різновид податку з обороту – стягують у 44 штатах. Ставки знаходяться в межах від 3 до 8,25%. Самі високі ставки в Каліфорнії (7,25%) і Нью-Йорку (8,25%), що можна пояснити виключно високим економічним потенціалом саме цих штатів. Як виняток, у штаті Мічиган, одному на всю країну, з 1975 р. запроваджений податок на додану вартість.

Ставка податку на нерухоме майно (землю і будівлі) сягає 6,75% від 1/3 їх оціночної вартості, але в середньому по країні складає 1,4%.

Податок на комунальні послуги – 3% від їх вартості.

Податок на угоди по продажі нерухомості справляється за фіксованою ставкою 2 дол. 50 центів із кожної 1000 дол. продажної вартості майна.

Федеральний уряд здійснює виконавчі функції, реалізує державну політику, що передбачає адміністрування федеральних фінансів; управління персоналом федеральних відомств, менеджмент федеральною власністю, а також реалізацію програм фінансової підтримки штатів і місцевих органів самоврядування.

Найбільш впливовим федеральним відомством є Міністерство фінансів.

Основний структурний підрозділ мінфіну США СВД – Служба внутрішніх доходів (InternalRevenueService), декларована місія якої: “забезпечення американських платників податків послугами вищої якості через допомогу в роз’ясненні та виконанні податкових зобов’язань, а також застосування податкових законів належним чином і справедливо по відношенню до всіх”.

Структурно СВД складається з центрального апарату; семи регіональних управлінь; 62 податкових округів; 10 сервісних центрів електронної обробки даних. На початок 2004 р. у системі СВД працювало 99 тис. персоналу.

Фактичні видатки на утримання та функціонування СВД складали в 2004 фінансовому році 10,2 млрд. дол. або 0,5% від суми зібраних податків. Таким коштом СВД забезпечує поступлення доходів до федерального бюджету на рівні 86% потенційної податкоспроможності. 83% податкових зобов’язань сплачуються добровільно і 3% – у примусовому порядку. Тобто, через ухилення від сплати податків СВД не добирає 14% надходжень.

Діяльність СВД, її взаємовідношення з платниками регламентує податковий кодекс.

Функція Служби відносин з громадськістю полягає в розповсюдженні податкової інформації, популяризації діяльності СВД через засоби масової інформації, проведенні прес-конференцій, брифінгів, семінарів тощо, роз’ясненні суспільної значущості податкової роботи.

Податкова система США сама масштабна в світі за величиною фіскальних надходжень. Модернізація податкової служби здійснюється в рамках поетапної адміністративної реформи СВД, розрахованої на 10 років (1998–2008 рр.). Концепція реформи передбачає реалізацію таких цілей: усунення факторів, які перешкоджають справедливому ставленню до всіх платників податків; перехід від традиційного податкового контролю до сервісного обслуговування громадян по типу клієнтів податкової служби на основі презумпції невинності громадян як платників; здійснення структурної реорганізації, до 2005 р. скорочення персоналу з нинішніх 90 тис. до 40 тис.; проведення суцільної професійної перепідготовки персоналу СВД; запровадження найсучасніших комп’ютерних технологій податкових розрахунків та дублюючих систем багатократного безконтактного контролю; посилення внутрішньої безпеки шляхом регулярного контролю за поведінкою персоналу; підвищення ефективності координації СВД з іншими федеральними відомствами – ФБР, Агентством національної безпеки, Управлінням соціального забезпечення, пенсійними і страховими фондами.