Американська держава володіє значною частиною національного багатства. У власності федерального уряду знаходиться 25% території країни, йому належать автомагістралі федерального значення та інші об’єкти економічної інфраструктури. Доля державного сектора у виробництві ВВП складає 13%, у тому числі федерального уряду – 4%. В державному секторі зайняті 20 млн. чоловік, із них у збройних силах – 1,4 млн.
В 2000 р. із ініціативи президента Джорджа Буша розпочата масштабна податкова реформа. Її оголошена мета – поетапне протягом 10 років зменшення податків на загальну суму 1 трлн. 270 млрд. дол. Зокрема, з 2003 р. передбачено скасування оподаткування доходів від біржової спекуляції, (її ведуть приблизно 35 млн. американців), а також податку з дивідендів власників акцій, що скоротить податкові зобов’язання на суму 364 млрд. дол. Ці заходи розраховані на заохочення інвестиційної активності, збільшення споживацького попиту, збільшення кількості робочих міст, вивільнення продуктивних сил у цілому.
Проте, вперше після бюджетних профіцитів 1998–2001 рр. 2001/2002 фінансовий рік закінчений із дефіцитом федерального бюджету в сумі 157 млрд. дол. У 2003/2004 році очікується 400 мільярдний дефіцит федерального бюджету, а в 2004/2005 – 480 млрд. дол., що наближається до критичної величини дефіциту, установленої на рівні 5% ВВП. Фінансовим станом держави серйозно занепокоєна впливова громадська Організація платників податків за здоровий глузд. Повернення дефіцитів американські експерти пояснюють трьома причинами: зниженням податків; економічним спадом; а особливо – ростом воєнних видатків [27, c. 42-54].
Канадська податкова система функціонує на федеральному, провінційному, місцевому рівнях. У відповідних бюджетах зосереджується 48%, 42% і 10% податкових надходжень.
Федеральний податок на індивідуальний дохід передбачає оподаткування доходу платника як сукупності всіх його матеріальних вигод, джерелом яких є трудова і підприємницька діяльність, власність на майно та інші поступлення в грошовій і натуральній формі (в т. ч. пенсії, соціальні допомоги, доходи з капіталу, доходи від фермерства і риболовства та ін). Дані представлені у таблиці 3.1 (табл3.1)
Таблиця 3.1 – Шкала ставок податку на індивідуальні доходи
| Оподатковуваний дохід, дол. у рік | Ставка податку, %% |
| Від 0 до 28275 | 17 |
| від 28276 до 56549 | 26 |
| від 56550 і вище | 29 |
Акцизне мито тим відрізняється від акцизів, що відносяться тільки до лікеро-горілчаної та тютюнової продукції канадського виробництва і, крім того, сплачується не в момент продажі товару споживачу, а на різних стадіях виробництва (з метою нагляду за виробничим процесом і якістю продукції). Дані по ставкам акцизму пресдтавлені у таблиці 3.2 (табл. 3.2)
Таблиця 3.2 – Ставки акцизного мита
| Дистильований спирт | 10,73 дол. на л |
| Пиво (міцністю не вище 2,5%) | 9,66 дол. на гкл |
| Звичайне пиво | 19,32 дол. на гкл |
| Цигарки | 27,47 дол. на 1000 штук |
| Сигари | 9,19 дол. на 1000 штук |
| Оброблений тютюн | 18,33 дол. на кг |
| Листовий тютюн | 0,97 дол. на кг |
Податок на індивідуальний дохід поступає в провінційні бюджети, але справляється на базі однойменного федерального податку у вигляді певного проценту від нього – в межах від 62% (Ньюфаундленд) до 43% (Північно-Західні території) – в залежності від рівня економічного розвитку певних регіонів. Отже, за спільною базою оподаткування податок на індивідуальний дохід має комбінований федерально-провінційний характер. Провінція Квебек має схожий із федеральним податок даного виду. Дані у таблиці 3.3 (табл. 3.3)
Таблиця 3.3 – Шкала ставок податку на індивідуальний дохід (провінція Квебек)
| Оподатковуваний дохід, дол. у рік | Ставка податку, %% |
| Не вище 7000 | 16 |
| від 7001 до 14000 | 19 |
| від 14001 до 23000 | 21 |
| від 23001 до 50000 | 23 |
| від 50001 і вище | 24 |
В систему провінційних податків на споживання входять: податок із роздрібних продаж, а також податки на продукти харчування, спиртні напої, цигарки, тютюн, бензин, дизельне паливо, телефон, готельні послуги.
Податок із роздрібних продаж справляють 9 провінцій із 12 у процентах із роздрібної ціни будь-яких товарів у діапазоні ставок від 6 до 12%.
Податок на продукти харчування діє в 7 провінціях за ставками від 7 до 12% роздрібної ціни.
Податок на спиртні напої має форму фіскальної монополії, переданої під юрисдикцію провінцій. Він справляється в 9 провінціях за ставками від 10 до 25% від ціни. Фіскальна монополія означає, що право на реалізацію спиртних напоїв, (крім пива і вина), мають лише державні спеціалізовані магазини.
До місцевих (муніципальних) доходів у Канаді відносяться податок на майно, податки на підприємства, інші податки і збори.
Згідно конституції 1867 р. (BritishNorthAmericaAct) із поправками в формі Конституційного акту (1982 р.) Канада – федеративна держава з елементами конфедерації, що обумовлює складну систему фіскального федералізму. Фіскальний федералізм – система міжбюджетних відносин щодо розподілу податків і видатків, що регламентуються на основі розмежування повноважень за схемами центр-провінції, провінції - муніципалітети та угод між ними. Механізм фіскального федералізму в Канаді дає уявлення про його проблеми взагалі, в будь-якій країні, хіба що при меншій складності.
Найбільш складна проблема фіскального федералізму – вирівнювання фінансових потенціалів провінцій. Дж. Стрік описує заплутану, періодично змінювану систему бюджетного вирівнювання таким чином. У формулу вирівнювання входять показники: середня сума податкових надходжень на душу населення в певній провінції; всі податкові джерела бюджетних доходів (за угодою 1992 р. – 32 податки); середня національна ставка для кожного з податків. Середній дохід на душу населення від усіх податків визначається шляхом застосування національної ставки по кожному з податків до бази оподаткування в провінції та ділення на чисельність населення даної провінції. “Різниця між доходом на душу населення провінції та нормованим доходом від вказаних джерел і є сума вирівнюючих платежів”.
Отже, фіскальний федералізм у Канаді – складний, періодично змінюваний комплекс міжбюджетних відносин на основі компромісного розподілу повноважень між федеральним центром і провінціями та з метою вирівнювання фіскальних потенціалів провінцій
Найбільш оригінальна риса канадської податкової системи полягає в тому, що держава вимагає сплати податків із будь-яких доходів, у тому числі і нелегального походження, одержаних, наприклад, від торгівлі наркотиками чи проституції. Тому слідчі органи, крім самого факту злочинної діяльності, в усіх випадках виясняють розмір одержаного доходу [25, c. 399-401].
3.2 Сучасна податкова система країн ЄС
В даній курсовій роботі розглядаються податкові системи Великої Британії, Німеччини, Франції, Італії.
У державний бюджет Великої Британії поступають прямі податки: особистий прибутковий; корпоративний прибутковий; на доходи від нафти; на спадщину; на капітал; внески на соціальне страхування; непрямі податки (на споживання): податок на додану вартість; акцизи; мито; гербові податки; податок із грального бізнесу.
Прибутковий податок (incometax) – фіскально й соціально найбільш важливий податок у Великій Британії.
При визначенні оподатковуваного доходу сучасний прибутковий податок передбачає скидки і пільги. Стандартна особиста скидка, яка виконує роль неоподатковуваного мінімуму, складає 3445 ф. ст. у рік; для осіб, старших 64 років – 4200 ф. ст. старших 74 років – 4370 ф. ст. Платники ще старшого віку сплачують податок по понижених ставках, якщо їх сукупний дохід не перевищує 14200 ф. ст. Величина знижок щорічно індексується в залежності від інфляції. Оподатковуваний дохід зменшується на суму витрат, пов’язану з одержанням доходу (спецодяг, обладнання для роботи), а також на суми внесків до пенсійних і благодійних фондів, медичної страховки для старших 65 років, процентних платежів по позиках на придбання житла та власності (максимум 30 тис. ф. ст.).
У числі пільг знаходяться особисті скидки (personalallowance) одиноким людям, які мають на утриманні дітей віком до 16 років, або старшого віку за умови, що дитина студент денної форми навчання. На відміну від раніше діючого порядку стягування прибуткового податку з подружньої пари як з одного платника (сумарний дохід сім’ї приписувався чоловікові), з 1990 р. запроваджено обов’язкове нарізне (незалежне) оподаткування доходів подружжя. Тобто, під кутом зору податкового законодавства дружина і чоловік у шлюбі не перебувають. При новій системі оподатковуються індивідуальні доходи подружжя, включаючи ті частини, які походять від власності, що знаходиться в спільному володінні. На перші 3900 ф. ст. оподатковуваного доходу установлена ставка 20%, на доходи від 3901 до 25 тис. ф. у рік – 22% (базова ставка), 40% – доходи, що перевищують 25 тис. По відношенню до прибуткового податку діє правило маржинальної ставки. Це означає, що платник, який сплачує податок за найвищою ставкою 40%, буде на такому ж рівні сплачувати податок на всі додаткові доходи. Є твердження, що таке правило дестимулює зусилля найбільш діяльної категорії платників.