Реферат на тему
Законодавче та нормативне підгрунття непрямого оподаткування
В України податок на додану вартість справляється відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість”, який був прийнятий Верховною Радою України 3 квітня 1997 року (№168/97), яким був відмінений Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р., № 14-92 “Про податок на додану вартість”.
Норми порядку обчислення і сплати податку на додану вартість, прийняті Законом України “Про податок на додану вартість” від 3.04.97 р., суттєво відрізняються від Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р., № 14-92 “Про податок на додану вартість” як за формою побудови Закону, стилю викладення, вживаних термінів, так і самому порядку обчислення, сплати податку до бюджету та проведення бюджетного відшкодування.
Відповідно Закону податок на додану вартість є податком на споживання товарів (робіт, послуг) на митній території України і платником його виступає кожний суб’єкт (юридична чи фізична особа), який є споживачем цих товарів (робіт, послуг) незалежно від факту походження товарів.
При цьому, споживачі, за умови реєстрації їх як платників податку, мають право відшкодувати свої витрати по сплаченому податку за рахунок податку, отриманого з покупця вироблених товарів.
Така схема сплати податку передбачає, що кожен продавець перераховує до бюджету лише суму податку, нарахованого на додану (створену) вартість в ході виробництва (обігу).
Для бюджету особливо важливо, щоб при проходженні товару на усіх стадіях переробки сплачувалися податки усіма споживачами-переробниками до кінцевого споживача цього товару (робіт, послуг).
Податок на додану вартість ефективно працює, мобілізуючи регулярно значні кошти до бюджету, за умови, якщо податок нараховується і сплачується при факті споживання товарів. Тобто, податкові зобов’язання виникають при передачі товарів споживачу, а не при умові, коли споживач фактично сплатив кошти за товари (роботи, послуги).
Відповідно до міжнародних норм справляння податку на додану вартість на території України запроваджено спеціальну реєстрацію платників податку на додану вартість у державній податковій адміністрації за місцем їх знаходження з метою отримання свідоцтва про реєстрацію в якості платника податку на додану вартість, що дасть можливість створити єдину базу даних платників податку.
При цьому, зареєстрована як платник податку на додану вартість особа отримує право на нарахування податку та складання податкової накладної при продажу товарів (робіт, послуг), незалежно від їх походження. Податкова накладна, яка надається продавцем покупцю, за умови, що обидва вони зареєстровані як платники податку і мають індивідуальні номери, є документом, який дає право платнику на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку.
Статтею 3 Закону впроваджено єдиний порядок обчислення та сплати податку на додану вартість для всіх категорій платників, незалежно від того, в якій валюті проводяться розрахунки (іноземна чи національна), за винятком особливостей по комісійній торгівля, тоді як згідно з Декретом Кабінету Міністрів України, при реалізації на митній території України застосовувалось декілька об’єктів для оподаткування податком на додану вартість. Об’єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції із сплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця; ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки; вивезення (пересилання ) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.
При ввезенні товарів на митну території України чи отриманні від нерезидента робіт (послуг) для їх використання чи споживання та території України платником податку є будь-яка особа, яка ввозить (отримує) зазначені товари, включаючи громадян, що імпортують товари в обсягах, що підлягають оподаткуванню.
Для обчислення податку на додану вартість Законом встановлено дві ставки податку у розмірах 20 відсотків та нульова ставка.
Нульова ставка застосовується при обчисленні податку на додану вартість у разі продажу товарів (робіт, послуг) на експорт, (за винятком продажу товарів, робіт, послуг, звільнених від оподаткування згідно зі статтею 5, продажу вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торф’яних брикетів а також при продажу електроенергії населенню. Застосування нульової ставки по суті означає повне відшкодування податку на додану вартість, сплаченого постачальником за товари, роботи, послуги, матеріальні ресурси, що використані для здійснення вищезазначених поставок.
Даним Законом запроваджене повне відшкодування сум податку. Так у разі, коли за результатами звітного періоду різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли к зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг), і сумою податкового кредиту звітного періоду є від’ємною, то така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету протягом місяця, наступного за звітним. Указом Президента України “Про деякі зміни в оподаткуванні від 07.08.98 р., № 857/98 цей термін продовжено до 3-х місяців.
Впроваджено застосування методу нарахувань при визначені податкових зобов’язань (згідно з діючим законодавством застосовувався касовий метод, тобто моментом визначення обороту є дата надходження коштів на розрахунковий рахунок платника податку) із одночасним розповсюдженням такого методу на право платника для отримання податкового кредиту. Оподаткування товарів після надходження коштів не може розглядатися як виправданий механізм, оскільки ніде держава не втручається в розрахунки підприємств (це справа підприємств і договірна норма). Тобто підприємства, складаючи договір на поставку продукції, обов’язково домовляються про термін проведення розрахунків, а у разі його порушень, наступає правова відповідальність щодо покриття збитків у зв’язку із затримкою в розрахунках, це стосується і платежів до бюджету. Якщо підприємство буде тільки виготовляти продукцію і її відвантажувати, а держава буде чекати “свої податки”, то це призводитиме до знецінення бюджетних коштів і до неможливості своєчасного забезпечення фінансування державних потреб.
Кабінетом Міністрів України прийняті нормативні документи, передбачені Законом України “Про податок на додану вартість”. Це постанови, про затвердження переліку товарів критичного імпорту (діє Постанова № 1080 від 18.06.99 р.), “ Про затвердження порядку звільнення від обкладання податком на додану вартість операції з продажу та ввезення (пересилання) на митну територію України товарів (робіт, послуг) передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав та представництв міжнародних організацій в Україні, а також для використання дипломатичним персоналом цих дипломатичних місій та членами їх сімей, які проживають разом з особами цього персоналу” (від 02.06.98 р., №772), “Про порядок звільнення від обкладання податком на додану вартість операцій з надання послуг з харчування у закладах санаторно-курортного лікування дітей, тощо.
Акцизний збір є одним із непрямих податків, включається до ціни товарів і сплачується в кінцевому рахунку покупцем, а не виробником товарів. Акцизний збір відноситься до категорії специфічних акцизів, тобто він стягується за ставками, диференційованими по окремих групах товарів.
Акцизний збір має диференційовані ставки по різних групах товарів. На сьогодні діють два види ставок: фіксований в екю та у відсотках до вартості товарів.
Порядок обчислення і сплати акцизного збору регламентується тами документами:
– Декретом КМУ від 26.12.92 р., № 18-92 “Про акцизний збір”;
– Декретом КМУ від 30.04.93 р. “Про внесення змін і доповнень до Декретів КМУ про податки”;
– Законом України від 19.11.93 р. “Про внесення змін до Декретів КМУ “Про податок на додану вартість” та “Про акцизний збір”;
– Законом України від 19.11.93 р. “Про внесення змін до Декрету КМУ “Про акцизний збір”.
Перелік підакцизних товарів (продукції) визначено чотирма законами, прийнятими Верховною Радою України протягом 1996 року, а саме:
– Законом України від 06.02.96 р., № 30/96-ВР “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на тютюнові вироби”;
– Законом України від 07.05.96 р., № 178/96-ВР “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої” із змінами;
– Законом України від 24.05.96 р., № 216/96-ВР “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них”;
– Законом України від 11.07.96 р., № 313/96-ВР “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)”.
Платниками акцизного збору є всі суб’єкти підприємницької діяльності, які виробляють підакцизні товари (продукції), суб’єкти підприємницької діяльності та громадяни, що ввозять підакцизні товари (продукцію) на митну територію України, суб’єкти підприємницької діяльності, що реалізують підакцизні товари, придбані до 1 січня 1992 р.
При обчислені акцизного збору за ставками у відсотках до обороту з реалізації (передачі) товарів (продукції) об’єктом оподаткування акцизним збором є обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі або з частковою їх оплатою, для власного споживання, промислової переробки (крім оборотів з реалізації для виробництва підакцизних товарів), а також для своїх працівників, а для імпортних товарів – є митна (закупівельна) вартість з урахуванням фактично сплачених сум митних зборів, ввізного (імпортного) мита та акцизного збору.