Коефіцієнт дезінфляційних утрат можна виразити через безробіття. Згідно з законом Оукена, зміна рівня безробіття на 1% змінює ВВП на 2%. Отже, зниження інфляції на 1% потребує збільшення циклічного безробіття приблизно на 2,5%. Цей коефіцієнт можна використати для того, щоб визначити, на яку величину має зрости безробіття задля зниження інфляції. Наприклад, для ії зниження на 4% потрібно пожертвувати 20% ВВП. Відповідно це потребуватиме збільшення циклічного безробіття на 10%.
Величина коефіцієнта дезінфляційних утрат дає змогу судити про те, доцільне чи недоцільне подальше проведення антиінфляційної політики. Якщо цей коефіцієнт порівняно високий, то урядові, очевидно, слід утриматися від заходів щодо уповільнення темпів інфляції, віддаючи, наприклад, перевагу індексації доходів населення. Низьке значення коефіцієнта дезінфляційних утрат свідчить про ефективність антиінфляційної політики і доцільність ії продовження.
Для недопущення розвитку галопуючої інфляції у майбутньому уряд розробляє антиінфляційну стратегію, основними складовими якої є ефективна монетарна політика, впорядкування державних фінансів, раціоналізація структури національної економіки та зовнішньоекономічної діяльності.
Ефективна монетарна політика передбачає, що щорічні прирости грошової маси в обігу обмежені й не надто перевищують зростання національного продукту. Як відомо, немає легшого способу зруйнувати економіку країни, як наповнити обіг зайвими купюрами. Конструктивну антиінфляційну монетарну політику може проводити лише не залежний від виконавчої влади центральний банк, який спирається на добре розвинуту банківську систему. Центральний банк володіє такими могутніми знаряддями проведення монетарної політики, як операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки чи норми резервування, за допомогою яких він може визначати темпи приросту грошей у національній економіці.
Важливою складовою антиінфляційної стратегії є впорядкування державних фінансів, передовсім скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації. Це скорочення має відбуватися за рахунок зменшення видаткової частини державного бюджету.
Особливе місце в антиінфляційній стратегії займає раціоналізація зовнішньоекономічних зв’язків країни. Пасивне сальдо платіжного балансу, як відомо, індукує інфляційні імпульси. Зовнішньоекономічна політика має спрямовуватися на досягнення рівноваги у торгівлі товарами і послугами шляхом підтримання експортних галузей та захисту національного виробника. Водночас уряд і центральний банк повинні проводити конструктивну валютну політику, яка б підтримувала стабільний курс національної валюти і не стримувала зростання імпорту. Всі перелічені заходи антиінфляційної стратегії стримують зростання загального рівня цін в країні у близькій і віддаленій перспективі.
Висновок
В курсовій роботі я розглянула суть, причини та соціально-економічні наслідки інфляції. Значну увагу приділила методам боротьби з інфляцією, провела аналіз інфляції в Україні за останні 4 роки, розкриті причини інфляції на сьогоднішній день.
Перший розділ моєї курсової роботи містить теоретичні аспект де глибоко досліджена теоретична суть інфляції, а саме види, причини, соціально-економічні наслідки інфляції. Тому можна зробити такий висновок.
Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б в останні десятиліття тією чи іншою мірою не зазнала утрат від
інфляції. Інфляція настає тоді, коли загальний рівень цін зростає, а купівельна спроможність грошей зменшується. Рівень інфляції вимірюють за допомогою індексів цін. Залежно від типу зростання цін розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію. За помірної інфляції ціни зростають повільно (не більш ніж 10% за рік). Населення заощаджує гроші, в економіці не спостерігається спотворень. За галопуючої інфляції ціни зростають швидко - 20,50,100 і більше відсотків за рік. За таких умов гроші втрачають свою вартість, ринки капіталів звужуються, внутрішні інвестиції скорочуються. Гіперінфляція настає, коли ціни зростають на тисячі, десятки тисяч, а то й мільйони відсотків за рік. Вона викликає хаос в економіці і виникає здебільшого в роки воєн, революцій, формування нових держав чи політичних режимів.
Економісти поділяють інфляцію на передбачену і непередбачену та на збалансовану і незбалансовану. Передбачена – це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від ії згубних впливів. Непербачена інфляція є несподіваною для економічних суб’єктів. Збалансована – це інфляція в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляція супроводжується зміною відносних цін товарів, послуг та ресурсів. Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат. Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни зростають, щоб урівноважити попит і пропозицію. Інфляцію, що виникає внаслідок зростання витрат у періоди високого безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат, або пропозиції.
Основний потік макроекономіки розглядає інфляцію як багатофакторний процес. Серед головних причин інфляції виокремлюють, по-перше, зростання грошової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національного продукту. Якщо центральний банк країни з економічних або політичних обставин швидко збільшує грошову масу в національній економіці, то неминуче розкривається інфляція попиту. По-друге, це дефіцит державного бюджету за допомогою додаткової емісії прямо розкручує інфляцію попиту. По-третє, важливим джерелом інфляційного процесу є мілітаризація економіки. По-четверте, це монополії та необґрунтовані привілеї.
По-п’яте, структурні диспропорції в національній економіці. Нарешті інфляційний процес розвивається і під впливом інфляційних очікувань.
Другий розділ – це проведений аналіз інфляційних процесів в Україні за останні декілька років. Виходячи з даних можна сказати що на сьогоднішній день проблема інфляції стоїть дуже гостро. Споживчі ціни продовжують зростати. Інфляція не здається. Вже півроку ії місячні індикатори зашкалюють за відсоткову позначку. Низький ціновий тренд залишився у спогадах багатомісячної давності.
Поєднання м’якої монетарної політики з від’ємним сальдо торговельного балансу, активізацією зовнішнього фінансування по каналах як прямих інвестицій, так і боргових запозичень приватного сектора, стрімким зростанням соціальних видатків та доходів населення стало одним із чинників посилення загроз макроекономічній нестабільності. На тлі накопичених у попередні роки макрофінансових дисбалансів (передусім цінових та структурних), політичної нестабільності, зовнішніх дестабілізуючих впливів, в 2007р. відбулася активізація інфляційних процесів – вже четвертий рік поспіль темпи інфляції перевищують 10%. За підсумками 2007р. приріст споживчих цін становив 16,6%. Випереджаюче зростання цін на продукти харчування (23,7%, приріст цін на продукти харчування забезпечив близько 80% загального показника інфляції) суттєво посилило негативний соціальний ефект від інфляції, оскільки завдано головного удару по домогосподарствах з низьким рівнем доходів, в яких значною є частка витрат на продовольство. Ознаки зниження інфляційного тиску у лютому є, але недостатні. Для нейтралізації інфляційного тиску можуть бути задіяні такі важелі впливу, перегляд бюджету: зниження дефіциту бюджету до 1,2% ВВП, зменшення видатків. Зміна вектора руху коштів від приватизації: спрямування їх виключно на державні інвестиції в об’єкти інфраструктури Євро-2012.Обмеження зовнішніх (0,5 млрд. дол.. США) і збільшення внутрішніх запозичень. Скасування податку на валютно-обмінні операції. Тимчасове та помірне збільшення імпорту м’яса, кормів, плодоовочевої продукції. Фактори стримування інфляції: стабілізація світових цін на нафту і відповідно на ринку світлих нафтопродуктів в Україні, ущільнення темпів грошової пропозиції через зменшення профіциту рахунку фінансових операцій, перспектива доброго урожаю, дія погодного фактора, тощо.
В останньому розділі даної роботи розкрите питання стосовно методів боротьби українського уряду з інфляцією.
Світова практика нагромадила цілий арсенал знарядь боротьби з інфляцією. Індексація передбачає збільшення номінальних доходів громадян пропорційно до темпу зростання цін., але нажаль це лише метод захисту від інфляції. Він не дає усунути окремі негативні наслідки інфляції, хоч допомагає знизити ії темпи. Дезінфляція впровадження цього методу супроводжується зниженням реального обсягу національного виробництва і зростання безробіття. Коефіцієнт дезінфляційних витрат показує відсоток річного реального ВВП, який потрібно принести в жертву задля зниження інфляції на 1%.
Для недопущення інфляції уряд країни розробляє антиінфляційну стратегію, основними складовими якої є: ефективна монетарна політика, впорядкування державних фінансів і скорочення дефіциту державного бюджету, раціоналізація структури національної економіки та зовнішньоекономічної діяльності Ефективна монетарна політика передбачає щорічний приріст грошової маси темпом, який не надто перевищує темп зростання національного продукту. Впорядкування державних фінансів означає поступове скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації.
Інфляція – загальний ріст цін на товари і послуги. Вона виміряється за допомогою цінового індексу. Індекс споживчих цін вимірює вартість життя середнього споживача. Іншим визначенням інфляції може бути падіння купівельної спроможності грошової одиниці. В даний час інфляція - один із самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову й економічну систему в цілому. Інфляція означає не тільки зниження купівельної спроможності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводить нанівець зусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій. У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Однак вона не представляє серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і достатньо широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів.