Смекни!
smekni.com

Управління фінансами акціонерних товариств (стр. 17 из 21)

Методи контролінгу. Служби контролінгу в процесі виконання своїх функцій використовують велику кількість методів. Порядок з окремими загальнометодологічними та загальноекономічними методами використовуються специфічні. До перших методів належать такі, як спостереження, порівняння, групування, аналіз, трендовий аналіз, синтез, систематизація, прогнозування. До основних специфічних методів контролінгу належать:

1. аналіз точки беззбитковості;

2. бенчмаркінг;

3. вартісний аналіз;

4. портфельний аналіз;

5. ABC – аналіз;

6. XYZ – аналіз;

7. SWOT – аналіз;

8. методи фінансового прогнозування (експертні, екстраполяції тощо).

Аналіз точки беззбитковості. Дійовим інструментом виконання калькуляції ціни, планування прибутку та асортименту продукції є розрахунок точки беззбитковості та необхідної суми покриття. Цей метод контролінгу зводиться до визначення мінімального обсягу реалізації продукції (за стабільних умовно постійних витрат), за якого підприємство може, з одного боку, забезпечити беззбиткову операційну діяльність у плановому періоді, з іншого – створити умови для самофінансування підприємства.

Бенчмаркінг (від англ.. benchmarking – встановлення контрольної точки) – це перманентний, це перманентний , безперервний процес порівняння товарів (робіт, послуг), виробничих процесів, методів та інших параметрів досліджувального підприємства (структурного підрозділу) з аналогічними об’єктами інших підприємств чи структурних підрозділів.

Вартісний аналіз – це метод контролінгу, що полягає в дослідженні функціональних характеристик продукції, яка виробляється , на предмет еквівалентності їх вартості та корисності. Отже, в центрі уваги вартісного аналізу перебувають функціональні та вартісні параметри продукції (робіт, послуг), а саме тому цей вид аналізу позначають також як функціонально-вартісний. Функціонально-вартісний аналіз значною мірою спрямований на те, щоб виявити зайві з погляду їх вартості та корисності для споживачів параметри продукції.

Портфельний аналіз – ефективний інструмент стратегічного контролінгу. На основі результатів портфельного аналізу приймаються рішення щодо додаткових інвестицій в окремі виробничі програми, реінвестицій чи дезінвестицій, а також визначається стратегія управління ризиками в розрізі кожної із стратегічних бізнес-одиниць.

ABC – аналіз. Даний метод контролінгу використовується при селективному відборі найцінніших для підприємства постачальників і клієнтів, найважливіших видів сировини і матеріалів, найвагоміших елементів затрат, найрентабільнішої продукції, найефективніших напрямків капіталовкладень. ABC – аналіз полягає у виявленні та оцінці незначного числа кількісних величин, які є найціннішими та мають найбільшу питому вагу у загальній сукупності вартісних показників.

З метою оптимізації запасів на практиці досить часто ABC – аналіз комбінують з іншим методом контролінгу – XYZ – аналіз, який характеризує рівномірність запуску окремих видів сировини (матеріалів) у виробництво. Даний метод широко використовується в процесі нормування обігових коштів для створення виробничих запасів.

SWOT – аналіз. Одним з важливіших методів стратегічного контролінгу є так званий аналіз сильний (Strength) і слабких (Failure) місць, а також наявних шансів (Opportunity) і ризиків (Threat). В економічній літературі цей вид аналізу позначається також як SWOT – аналіз (SWOT-analysis). Даний вид аналізу може здійснюватися стосовно всього підприємства, його структурних підрозділів, а також у розрізі окремих видів продукції.

На рисунку 3.2. у вигляді матриці наведено типові приклади сильних і слабких сторін вітчизняних підприємств, а також шансів і ризиків, які можуть виникнути під дією зовнішніх обставин.

Сильні сторони:· кваліфікований інженерно-техніч-ний персонал;· низькі витрати на заробітну плату;· наявність власний виробничих споруд;· прихід молодих та енергійних співробітників фінансових служб. Слабкі сторони:· інертність і зловживання керівни-цтва підприємства;· крадіжки на виробництві;· застарілий асортимент продукції;· висока енергомісткість продукції;· неефективна діяльність служби збиту.
Додаткові шанси:· ринок сформований в основному за рахунок імпорту;· державою проводяться протекціо-ністські заходи, спрямовані на захист вітчизняного товаро-виробника;· іноземні інвестори проявляють значний інтерес до якої належить підприємство. Ризики:· криміногенні ризики;· інфляційний ризик (знецінення реальної вартості капіталу);· ризик неплатоспроможності чи банкрутства контрагентів;· ризик зміни податкового законо-давства та накладання фінансових санкцій.

Рис. 3.2. Матриця SWOT – аналізу

Виконання функцій стратегічного та оперативного контролінгу, система раннього попередження та реагування, довгострокове планування та бюджетування значною мірою ґрунтуються на фінансових прогнозах. У науково-практичній літературі виокремлюють три основні групи методів прогнозування:

· суб’єктивні (експертні) методи визначення прогнозних показників;

· каузальне прогнозування;

· методи екстраполяції.

Методи фінансового прогнозування, до основних методологічних прийомів, що використовуються за суб’єктивного методу прогнозування, належать такі:

· індивідуальні опитування – це найпростіший прийом експертного прогнозування. Опитування окремих експертів на предмет сильних і слабких сторін підприємства, можливих резервів, існуючих тенденцій;

· мозкова атака (brainstorming) – це груповий метод вирішення складних проблем, в ході якого учасники групи експертів висувають якомога більше пропозицій щодо вирішення поставленої проблеми;

· метод Дельфі – це спосіб експертного прогнозування, який ґрунтується на зведенні, систематизації та оцінці думок групи експертів, на основі їх письмового опитування на предмет оцінки майбутніх кількісних та якісних показників розвитку підприємства;

Каузальний (причинний) метод прогнозування побудований на визначенні майбутніх планових показників на основі оцінки причинно-наслідкових зв’язків з іншими показниками.

У теорії і практиці в процесі прогнозування фінансових показників досить часто використовують методологію екстраполяції, за якої висновки про значення прогнозних показників у майбутніх періодах робляться на основі вивчення їх динаміки у попередніх періодах.

3.3 Зарубіжний досвід управління фінансами корпорацій та оцінка доцільності його використання в Україні

Світова практика функціонування корпорацій створила вагому базу для вироблення загальних принципів і рекомендацій в сфері корпоративного менеджменту. Американський, європейський і японський досвід розвитку корпоративного менеджменту дає можливість виявлення сутності корпоративних відносин і урахування інтересів різних структурних категорій суспільства. Однак, досягнення балансу інтересів учасників корпоративних відношень як основи прийняття ефективних корпоративних рішень пов'язано з існуванням низки проблем, зумовлених особливостями економічного і соціального розвитку українського суспільства, ступенем готовності українських громадян до сприйняття ідей корпоративного управління. В зв’язку з цим, очевидною є необхідність застосування існуючих зарубіжних моделей корпоративного управління з урахуванням характерних рис української ринкової економіки, культурних традицій і історичних умов, специфіки формування корпоративних взаємовідношень.

Зарубіжні корпорації використовують наступні принципи корпоративного управління, що сприяють забезпеченню максимальної відкритості і справедливості процесу корпоративного управління стосовно всіх учасників корпоративних відносин:

-звітність, що передбачає підзвітність членів ради директорів і менеджменту корпорації акціонерам;

-відкритість щодо інформованості акціонерів з питань стану справ в корпорації і способу дії адміністративної команди;

-нагляд, який забезпечує як можливість аналізу радою директорів ефективності діяльності менеджерів, так і аналогічну можливість інвесторів здійснювати нагляд за діяльністю правління;

-прозорість для інвесторів з точки зору одержання достовірної інформації про ринок і компанії, з якими вони співпрацюють;

-справедливість компанії по відношенню до всіх акціонерів, як вітчизняних так і зарубіжних;

-методика голосування (технології, підрахунок голосів, матеріали для акціонерів за дорученням) повинна реалізувати активну участь акціонерів в діяльності корпорації;

-кодекси принципів, що регламентують взаємовідносини з акціонерами, повинні носити обов’язковий характер як для директора, так і для менеджменту корпорацій;

-стратегічне планування, що зумовлює превалювання стратегічних інтересів в діяльності корпорації для забезпечення росту акціонерної вартості.

На відміну від зарубіжних корпорацій, що відкрито заявляють про свою філософію і принципи, впровадження корпоративного менеджменту на українських підприємствах супроводжується інформаційною закритістю і непрозорістю, небажанням афішувати свою місію і стратегію розвитку.

Ця ситуація зумовлюється нестабільністю зовнішнього середовища, що породжує невпевненість у реакції акціонерів і інвесторів у випадку порушення термінів виконання зобов’язань, але, з іншої сторони, викликає сумніви у потенціальних акціонерів і інвесторів з точки зору доцільності вкладень капіталу і інвестицій.

Як вважають зарубіжні експерти в сфері корпоративного менеджменту, основними зобов’язаннями корпорації мають бути: