Світовий досвід свідчить, що найбільші світові банківські холдинги і промислові компанії використовують власні офшорні банки як закордонні платіжно-разрахункові і резервні центри. Нерідко вони створюються не тільки великими, але й середніми компаніями, заможними приватними особами. Офшорний банк відкриває доступ до міжнародних міжбанківських кредитів. Він розширяє можливості роботи на міжнародних фінансових та інвестиційних ринках. У власників з’являється інструмент для реалізації власної інвестиційної стратегії. З його допомогою капітали можуть оперативно перерозподілятися між найбільшими світовими фінансовими ринками і різними видами активів.
Існують офшорні банки різних типів. До особливої категорії офшорних банків відносяться так звані “керовані банки” (Аdministered banks). Їх також іменують “банками без персоналу”. Такі банки функціонують на базі іншого банку, що володіє повноцінною банківською ліцензією на основі договору між ним і власником офшорного банку. Для створення банку “без персоналу” потрібна відповідна ліцензія.
Базовий банк здійснює адміністративні функції із забезпечення роботи патронованого банку. Адміністративні послуги з керування офшорними банками включають оформлення документації і протоколів, ведення реєстру акціонерів, контакти з аудиторами та офіційною владою і обробку кореспонденції. Офшорний банк забезпечується банківськими комунікаціями і зареєстрованим офісом.
Надання послуг з керування офшорними банками стало специфічним видом бізнесу. Подібні послуги пропонуються багатьма найбільшими банками та їх філіями. Банки “без персоналу” створюються у багатьох офшорних юрисдикціях. Власний капітал офшорних банків цього типу зазвичай не менше 0,5–1,5 млн дол. залежно від юрисдикції. Створення банків не зазначає особливих ускладнень.
До іншої категорії відносяться офшорні банки з “обмеженою ліцензією”. Такі банки мають право обслуговувати винятково обмежене коло осіб — акціонерів банку чи осіб, список яких додається до ліцензії (це стосується і внутріфірмових офшорних банків). Мінімальний виплачений акціонерний капітал банку з правом обслуговування обмеженого кола осіб значно менше, ніж у звичайного банку. У таких юрисдикціях, як Науру, Вануату, Західне Самоа, він складає від 100 тис. дол. Розмір сплаченого капіталу банку визначається під час переговорів з представниками влади юрисдикції. Офшорні банки з обмеженою ліцензією — найбільш доступний спосіб зареєструвати власний комерційний банк для невеликої компанії чи навіть приватної особи.
З якою метою фінансові ділки та злочинці створюють офшорні банки? Найчастіше офшорні банки створюються з метою доступу до міжнародної мережі банківських кореспондентських рахунків. Ця мережа використовується для міжнародного перерозподілу капіталів і проведення різноманітних фінансових операцій. Офшорні банки розташовують частину своїх коштів на кореспондентських рахунках у різних країнах світу, у тому числі в Україні.
Офшорний банк — ефективний засіб отримання доступу до міжнародної банківської системи й операцій на міжбанківському і міжнародному фінансовому ринках. Створення такого банку дозволяє значно удосконалити організаційну структуру юридичної особи і розширити можливості внутріфірмового планування міжнародних операцій.
Керування офшорним банком звичайно здійснюється за допомогою послуг секретарських компаній. Існують компактні системи автоматизації банківського обліку. Оскільки аудит, фіскальні та інші формальності здійснює секретарська компанія, в операційному центрі достатньо мати “управлінську” систему його балансів. Завдання власників банку — здійснювати грамотне керування його ресурсами і фінансовими потоками.
Яскравим прикладом може бути функціонування офшорного банку в Науру. Науру — острівна держава, розташована у центральній частині Тихого океану і є однією з популярних офшорних банківських юрисдикцій. Офшорним банкам у Науру дозволяється будь-яка діяльність, за винятком прийому банківських депозитів та поточних рахунків на відкритому ринку і рекламування депозитних послуг. Офшорний банк у Науру має право приймати депозити тільки від своїх акціонерів. Банківська ліцензія може видаватися не тільки фінансовим структурам, але й підприємствам іншого профілю. Мінімальна оплачена частина капіталу банка повинна складати не менш 100 тис. дол. Офшорні банки в Науру часто створюються в комбінації з компаніями інших типів — страховими, трастовими, фінансовими.
Офшорні банки виключено зі сфери дії міжнародної мережі податкових угод про усунення подвійного оподатковування. У зв’язку з цим перспективні варіанти, пов’язані з використанням їх у комбінації з фінансовими компаніями, розташовані у сприятливих податкових юрисдикціях. Так, процентні доходи нідерландської фінансової компанії звільняються від податків на прибуток. У той самий час ця країна володіє великою кількістю податкових угод.
Структура дочірніх фірм та філій за кордоном із зазначенням їх можливої “спеціалізації” може бути такою:
l. Компанія у кантоні Фрібург (Швейцарія). Офіційна адреса головного закордонного офісу холдингу. Офшорний режим. Податок 3–9 %. Офіс є реально функціонуючим.
2. Офшорна “звільнена” (exempt) компанія на о. Мен. Акумулювання капіталів. Офіс керування закордонними інвестиціями. Офшорний режим.
3. Пільгова (qualifying) компанія на Гібралтарі. Холдингові операції в ЄЕС. Можливе керування офшорним взаємним фондом. Офіс — на півдні Європи. Податок — 2 %.
4. Холдингово-фінансова компанія в Нідерландах. Керування дочірніми фірмами і нерухомістю, кредитування операцій. Пільговий режим.
5. Холдингова компанія в Люксембурзі. Керування інвестиційними портфелями, формування офшорних інвестиційних інститутів. Офшорний режим.
6. Страхова компанія на Терксі і Кайкосі. Страхування зовнішньо-торгівельних операцій материнської фірми і нерухомості, перестрахування ризиків. Офшорний режим.
7. Офшорний банк у Науру. Кореспондентські рахунки, поточні рахунки дочірніх фірм, кредитування фінансової компанії в Нідерландах, кредитування інших дочірніх компаній. Офшорний режим.
Як бачимо, основою фінансових зловживань, пов’язаних із використанням можливостей офшорних зон, є правовий та економічний механізм взаємовідносин закордонних і вітчизняних структур (як правило, за кордоном створюється дочірня фірма чи самостійна компанія). У статутних документах ряду холдингів декларується, що материнська структура не контролює фінансові потоки в дочірніх фірмах, контроль за фінансовою діяльністю дочірніх фірм найчастіше втрачається. Крім того, стосунки будуються на різноманітних боргових операціях, у тому числі за зовнішньоторговельними контрактами, інструментарій яких за кордоном є дуже широким. Виявити дійсний характер взаємовідносин та обсяги коштів які переказуються в обидва боки дуже важко. Різні форми забезпечення боргових зобов’язань, гарантії, депонування цінних паперів майже унеможливлюють виявлення дійсних господарів вкладених коштів і реальних керівників цих механізмів.
Останнім часом зарубіжні фахівці ведуть розмову про інтеграцію фінансових ринків, використання криміналітетом світової фінансової системи для “відмивання брудних” грошей, створення спекулятивної економіки у глобальних масштабах з використанням нових інформаційних технологій, що дозволяють досягати швидкого переміщення грошей. Оборотний капітал, “брудні” і спекулятивні гроші, венчурні інвестиції, бартер, взаєморозрахунки утворюють суміш коштів різного походження і знаходяться у постійному невпинному русі.