Однак у даному випадку встає етична проблема визначення рівності, оскільки не завжди рівність може досягатися шляхом зіставлення поточних доходів. Візьмемо, наприклад, двох людей, що працюють на одному заводі, що роблять однакову роботу й одержують однакову зарплату. Один з них не має не однієї дитини, а інший має на утриманні п'ятьох дітей. Чи можна вважати їх в рівному положенні? Очевидно, ні.
Відповідно до принципу вертикальної справедливості, особи, що знаходяться в нерівному положенні, повинні знаходитися в нерівній податковій позиції, іншими словами, хто одержує більше від держави тих чи інших благ, той повинний більше платити у виді податків (принцип вигод). Однак наскільки справедливий принцип вигод, залежить від того, на що витрачаються державні засоби, отримані через податки. Так, загальновідомо, що люди похилого віку з одного боку, мають більш низькі доходи в порівнянні з молодим працездатним населенням, а з іншого боку, частіше прибігають до послуг державної охорони здоров'я. Принцип платоспроможності говорить про те, що люди похилого віку повинні платити більш низькі податки. У той час як відповідно до принципу вигод люди похилого віку повинні платити податків більше, тому що вони покористуються від державного фінансування лікарень і клінік. Очевидно, що в даному випадку застосування принципу вигод до пенсіонерів і осіб літнього віку буде несправедливим.
Якщо ж розглядати питання фінансування будівництва і ремонту автомобільних доріг, то багато хто погодяться з тим, що користувачі автомобільних доріг і власники автотранспорту повинні віддавати більше інших на утримання автодоріг.
Слід зазначити, що виділення "вертикальної" і "горизонтальної" справедливості все-таки не вирішує одну з головних проблем, що існують у податковій сфері сьогодні - як визначити ступінь справедливості оподатковування?
Податки бувають двох видів: - прямі та непрямі.
Прямі податки. Прямі податки прямо стягуються із суб'єкта оподаткування (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток, податки у фонд соціального страхування і т.д.). Прямі податки прямо пропорційні платоспроможності.
Непрямі податки - це податки на визначені товари і послуги. Непрямі податки стягуються через надбавку до ціни.
Види непрямих податків: податок на додану вартість (охоплює широкий діапазон продукції), акцизи (обкладається щодо невеликого переліку обраних товарів), мита.
Прямі податки підрозділяються на реальні й особисті.
Об'єктом оподатковування прямих податків є окремі види майна платника податків (земля, будівлі), вартість яких визначається по кадастру і враховує середню, а не дійсну його прибутковість. Різновид реальних податків залежать від того, який вид майна обкладається податком: земля, будинок, промисел, цінні папери. Ставки реальних податків зазвичай пропорційні. Як податкові пільги найчастіше застосовуються неоподатковуваний мінімум і різні відрахування.
У розвитих країнах реальні податки застосовуються, в основному, у системі місцевого оподатковування.
Більш поширені особисті прямі податки - податки на доход чи майно фізичних і юридичних осіб.
Вони відрізняються від реальних податків тим, що при стягуванні враховуються особисті, чи точніше сказати індивідуальні особливості кожного платника податків. В увагу приймається і склад родини, і фінансове положення, і родинні зв'язки, і особливості підприємства, якщо це стосується юридичної особи, що дозволяє точніше визначити суму податку стосовно до кожного індивідуума чи підприємству.
Непрямі податки - це податки на товари і послуги, встановлювані у виді надбавки до ціни чи тарифу. На відміну від прямих податків, що по своїй суті є податками на доходи чи майно, і більше їх сплачують ті, хто має більше доходів чи майна, непрямі податки - це податки на витрати і платить їх більше той, хто більше витрачає, тобто це податки на споживання. Платником таких податків завжди є кінцевий споживач продукції, робіт і послуг, купуючи їх за ціною, у яку уже входить податок. Особливість цих податків полягає в тім, що перераховує їх у бюджет не той, хто платить, а той, хто збирає податки з покупців при продажі їм товарів, наданні послуг, тому вони і називаються непрямими.
До достоїнств непрямих податків відноситься їхня фіскальна вигода, що виражається, по-перше, у тім, що, оскільки ці податки падають насамперед на широкий ужиток, то вони дуже доходні для держави.
По-друге, непрямі податки, оскільки містяться в ціні товару, платяться непомітно для споживача. При цьому губиться безпосередній зв'язок між платежем податку і свідомістю цього платежу.
Третя перевага непрямих податків зв'язана з тим, що непрямі податки платяться під час покупки, тобто тоді, коли в кишені є гроші і тому не повинні супроводжуватися недоїмками, як це відбувається з податками на виробництві (прямі податки).
Оподаткування та ставки податків, що діють на Україні
І. Оподаткування юридичних осіб
1. Непрямі податки:
- податок на додану вартість (20%)
- акцизний збір (тільки на підакцизні товари)
- мита
2. Прямі податки:
- податок на прибуток (30%)
- єдиний податок (6% + ПДВ; 10% без ПДВ)
- плата за землю (оенда, земельний податок)
- податок з власників транспортних засобів (від об'єму двигуна)
3. Внески до державних цільових фондів:
- пенсійний фонд (32%)
- фонд соціального страхування (2,5%), від фонду оплати праці
- фонд зайнятості (2,5%)
4. Інші податки:
- державне мито
- місцеві податки (комунальний податок, податок з реклами, збір за право використання місцевої символіки тощо)
- плата за використання природних ресурсів
- плата за забруднення навколишнього середовища
- відрахування на геолого-розвідувальні работи
ІІ. Оподаткування фізичних осіб
- Подоходний податок (відповідно до шкали) або 20%
- Податок на промисел (для підприємця)
- Податок з власних транспортних засобів (від об'єму двигуна)
- Мито
- Державне мито
- Плата за забруднення навколишнього середовища
- Внески до Пенсійного фонду, фонд соціального страхування, фонд зайнятості
- Місцеві податки та збори
- Єдиний податок
3. Проблеми і перспективи реформування податкової системи України.
3.1 Необхідність проведення реформування податкової системи України.
Податкове законодавство в Україні сформоване на основі нормативної бази, успадкованої від командно-адміністративної системи. Основи української національної податкової політики розроблялись під тиском обставин без належного наукового обґрунтування та аналізу макро- і мікроекономічних наслідків запровадження різних податків і розміру їх ставок, без урахування світового та історичного досвіду формування й розвитку податкових систем. Більшість рішень щодо формування податкової системи в Україні приймалась відповідно до особистих знань, інтуїції або інтересів керівництва держави та її організаційних структур.
Відсутність науково обґрунтованих підходів до формування національної податкової системи та до аналізу наслідків від її впровадження робили і роблять податкову політику не ефективним антикризовим засобом, а однією із основних причин загострення економічної кризи.[26]
Проблема побудови ефективної податкової системи – одна із найбільш актуальних в процесі становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок. Її вирішення повинно здійснюватись шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого у світі досвіду в сфері оподаткування.
Чинному податковому законодавству України притаманно включення його до бюджетного права, що й виділяє у податковому регулюванні фіскальні функції.[27] Розповсюджена ідея про те, що податки – це лише засіб для наповнення державного бюджету або, інакше, джерело коштів, необхідних для функціонування держави – безпідставна та обмежена. В дійсності податки суттєво впливають на діяльність господарюючих суб’єктів, податкова система виконує функцію структурування економіки, створює та посилює одні зв’язки або знищує інші. Недоцільно акцентувати увагу лише на наповненні бюджету з податкових джерел, ігноруючи при цьому те, яким чином процедура його наповнення впливає на економічні процеси. Мова повинна йти про розробку такої податкової системи, яка би забезпечувала або, хоча б, не стримувала розвиток економіки.
Існуюча податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової, політики держави.
Податки не люблять платити всі і це характерно для будь-якої країни. Але в Україні багато хто не сплачує податки не тільки тому, що вони великі, несправедливі та їх сума не відповідає тій корисності, що отримується від держави. Закони, що регламентували податкову систему в Україні, весь час змінювались з метою їх погодження з процесами, які мали місце у житті суспільства, за відсутності єдиної податкової політики. Закони про нові податки, збори та обов’язкові платежі приймалися відповідно до поточних потреб в фінансуванні доходної частини бюджету (станом на кінець 1999 року в Україні встановлено 23 загальнодержавних і 16 місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів). За таких умов суб’єкти господарювання та фізичні особи опиняються в критичному становищі – більшість громадян в державі просто не в змозі встигнути за змінами, вони не знають, що саме, коли і за яким механізмом вони повинні сплачувати.