2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (при стягненні податків за землю, на транспортні засоби, на прибуток, на майно); собівартість (відрахування в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів): частина виручки від реалізації продукції (сплата акцизного збору, податку на додану вартість, мита).
3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Ставки податків є дуже складною проблемою оподаткування. Вони істотно впливають на регулювальну функцію податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування, а також у відсотках до об’єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об’єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об’єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об’єкта оподаткування).
4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об’єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Для здійснення регулювальної функції податків важливе значення має запобігання іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати податків.
5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на регулювальну функцію податків і можуть надаватися окремими платниками податків щодо окремих об’єктів оподаткування.
6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб’єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термін податків та інших обов’язкових платежів державі; приховування об’єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулювальна функція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати.
У процесі реалізації регулювальної функції податків виявляється її вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємств: собівартість продукції, прибуток від реалізації, балансовий прибуток, обсяг реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання оборотних коштів, платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація оборотних коштів, обсяг отриманих кредитів.
2. Система оподаткування.
Система оподаткування – це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань.
Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийняттям 25 червня 1991р. Закону “Про систему оподаткування”. У ньому були визначені принципи побудови і призначення системи оподаткування, перелік податків, зборів та обов’язкових платежів, платники та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.
Ураховуючи зміни в податковій політиці держави були прийняті інші варіанти Закону “Про систему оподаткування”. В останньому варіанті Закону дається більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування; поняття системи оподаткування, платників податків і зборів, об’єкта оподаткування; обов’язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.
Суб’єкт, або платник податку – це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Деякі податки можуть стягуватись на різних етапах виробництва і реалізації. Між платником і державою може знаходитись уповноважена служба, яка утримує податок, перераховує його до бюджету і несе за це відповідальність. Реальним платником кожного податку є споживач. Саме він сплачує вартість товарів і послуг.
Об’єкт оподаткування. Нормальна податкова робота можлива тільки при чітко визначеному об’єкті оподаткування. В об’єкті оподаткування фокусуються суперечності фіскальної й регулюючої функції податків. З одного, фіскального, боку, держава заінтересована в тому, щоб об’єкт оподаткування був значним і постійно зростав. З іншого боку, кожний платник намагається сплачувати якомога менше податків, а відтак – зменшувати об’єкт оподаткування. Якщо таке зменшення збігається з інтересами суспільства, то регулююча функція реалізується, якщо ні, то можна констатувати наявність суперечностей у системі оподаткування. Вибір об’єкта оподаткування повинен бути таким, щоб звести ці суперечності до мінімуму.
Одиниця оподаткування – це одиниця виміру об’єкта оподаткування. Існує фізичний і грошовий вимір. Фізичний вимір більш точний, грошовий опосередкований завжди певною мірою відносний, він може бути більш-менш точним тільки протягом незначного часу.
Джерело сплати податку – це доход платника, з якого він сплачує податок.
Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. При універсальному встановлюється єдина для всіх платників ставка, при диференційованому – декілька. Диференціація ставок може відбуватися у двох напрямках. Перший – у розрізі платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені і підвищені ставки для окремих платників. Другий – у розрізі різних характеристик і оцінок об’єкта оподаткування. Мета встановлення як єдиних, так і диференційованих ставок одна – створення або однакових, або різних умов оподаткування для всіх платників.
Податкова квота – це частка податку в доході платника. Вона може бути визначена в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.
Система оподаткування – це сукупність податків і зборів, тобто обов’язкових платежів у бюджети різних рівнів, а також у державні цільові фонди.
Законом “Про систему оподаткування” визначено такі важливі принципи її побудови:[4]
- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;
- обов’язковість;
- рівнозначність і пропорційність;
- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;
- соціальна справедливість;
- стабільність;
- економічна обгрунтованість;
- рівномірність сплати;
- компетентність;
- єдиний підхід;
- доступність.
На жаль, не всі з перелічених принципів реалізуються в сучасній податковій політиці, у практичній реалізації законодавчих актів щодо окремих податків.
У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.
Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення і розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатня регулювальна функція основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнені.
3. Прибутковий податок з громадян.
Податки з населення - це економічні відносини в грошовій формі, які виникають між державою і населенням із приводу примусового обов'язкового вилучення частини доходу для створення централізованого грошового фонду держави.
Прибуткове оподаткування доходів громадян може здійснюватися за пропорційними і прогресивними (регресивними) ставками. Прогресія (регресія) буває прямою і ступінчастою. При прямій прогресії (регресії) ставки збільшуються (зменшуються) із зростанням доходу, і податок за цими ставками нараховується пропорційно розміру доходу. Як правило, в системі прибуткового оподаткування громадян при побудові шкали ставок використовується ступінчастий метод. Суть його полягає в тому, що дохід розбивається на частки, для кожної з яких установлюється своя ставка податку. При прогресивній шкалі кожна наступна частка доходу оподатковується за більшою, а при регресивній - за меншою ставкою, ніж попередня. Шкала ставок, яка включає інтервали доходів для встановлених ставок, може будуватися в абсолютних і відносних величинах.
Декрет Кабінету міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" був прийнятий 26 грудня 1992 року № 13-92 із змінами i доповненнями, внесеними Декретом Кабінету Міністрів України від 30.04.93р. № 43-93, законами України від 01.07.93р. № 3355-XII, від 14.02.96р. № 46/96-ВР, від 12.09.96р. № 366/96-ВР, від 15.01.98р. № 25/98-ВР, від 13.02.98р. № 129/98-ВР, від 11.12.98р. № 312-XIV, від 23.03.99р. № 539-XIV, від 14.12.99р. № 1288-XIV, від 02.03.2000р. № 1523-III
Платники прибуткового податку[5]
Платниками прибуткового податку (суб'єктами оподаткування) є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так i ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.
До громадян, що мають постійне місце проживання в Україні, належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні в цілому не менше 183 днів у календарному році.
Платниками прибуткового податку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства, статі, раси, національності, сімейного, соціального i майнового стану, приналежності до громадських організацій та політичних партій, ставлення до релігії. Доходи неповнолітніх громадян оподатковуються на загальних підставах.
Об'єкт оподаткування