Таблиця 1.3.
Структура інвестиційних активів глобальних пенсійних фондів у 2001 році
| Вид активу | Доля, % |
| Нерухомість | 3,5 |
| Акції | 42,9 |
| Облігації | 26,4 |
| Депозити і готівка | 11,9 |
| Інші | 15,2 |
В Таблиці 1.4. показані найбільші за сукупними активами пенсійні фонди світу.
Таблиця 1.4.
Найбільші пенсійні фонди в світі у 2002 році
| Пенсійний фонд | Активи (млрд. дол.) | |
| 1 | CALPERS | 156,3 |
| 2 | ABP St. Psf (Sweden) | 134,9 |
| 3 | NY State Common Retirement Fund | 112,5 |
| 4 | California State Teachers Ret System | 100,8 |
| 5 | Florida State Board of Administration | 98,1 |
| 6 | Federal Ret Thift Investment Board | 97,7 |
| 7 | General Motors Asset Management | 94,3 |
| 14 | National Public Service Personnel (Japan) | 69,3 |
| 28 | PGGM St. Psf. (Netherlands) | 45 |
| 32 | British Telecommunications (UK) | 41,8 |
| 100 | AVS (Switzerland) | 14,9 |
Ефективність функціонування пенсійних фондів залежить від обсягу їх активів та від типу пенсійного плану (умов і порядку пенсійного забезпечення). Поширені два типи — пенсійний план з фіксованими розмірами виплат і пенсійний план з фіксованими розмірами внесків. Відповідно до плану з фіксованими пенсійними виплатами роботодавець зобов'язується виплачувати своїм працівникам наперед визначену пенсію в залежності від розміру останньої заробітної плати і трудового стажу роботи на підприємстві. Виплати можуть індексуватися відповідно до індексу вартості життя, однак у разі зміни місця роботи працівник може втратити свої пенсійні права. Компанія — спонсор пенсійного плану має боргові зобов'язання перед пенсіонерами, виконання яких є обов'язковим незалежно від ефективності управління фондом.
Наприкінці XX ст. значна частина традиційних пенсійних планів із фіксованими виплатами була трансформована у накопичувальні плани (програми) з фіксованими розмірами внесків.
Компанії зобов'язуються відраховувати визначені суми до пенсійного фонду від імені працівника на його особистий рахунок і виплачувати після досягнення пенсійного віку виплати, розмір яких залежатиме від накопиченої суми та ефективності інвестицій фонду. Допускаються додаткові внески зі сторони працівників. Пенсійний фонд із фіксованими внесками є фактично фондом заощаджень, що резервується підприємцями. Різновидом пенсійних планів із фіксованими внесками є плани пайової участі у прибутках, що передбачають відрахування до пенсійного фонду в розмірі, який залежить від рівня прибутку корпорації. На сьогодні індивідуальні накопичувальні рахунки з фіксованими внесками переважають у австралійській та чилійській пенсійних системах, запроваджуються у Канаді, Японії та Європі.
Проаналізувавши пенсійну систему США, слід відзначити, що лише державна пенсійна програма носить розподільчий характер, виконуючи перш за все соціальну функцію, тоді як практично всі інші пенсійні програми, що існують в США, побудовані на принципі накопичення. Їх інвестиційна функція відіграє першочергову роль перш за все для фондозабезпечення самих програм. Одночасно відповідні пенсійні фонди є найвагомішим джерелом довгострокових інвестицій в економіку. До накопичувальних систем відносяться як державні, так недержавні пенсійні програми [54, c. 1]. Державні накопичувальні програми призначені для забезпечення працюючих на уряд та місцеві органи влади. Основна маса зайнятих в приватному секторі економіки має можливість брати участь в додаткових недержавних пенсійних програмах, що організовуються по місцю роботи. Працівники більшості підприємств та організацій можуть брати участь в одній чи декількох пенсійних програмах, що існують в даній компанії. В середині 90-х років недержавними пенсійними програмами було охоплено більш ніж 41 % працюючих в США. З 1980 по 1993 роки об’єм виплат в рамках недержавних пенсійних програм виріс з 35 до 156 млрд. доларів, або в 4,5 рази. В США існує два види недержавних накопичувальних пенсійних програм: зі встановленими виплатами та встановленими розмірами внесків. Перший вид гарантує учасникам фіксований розмір пенсії, який для кожного працівника вираховується з врахуванням розміру заробітної платні та стажу роботи в компанії. Як правило, програми зі встановленими розмірами виплат формують фонди за рахунок відрахувань з підприємців, а самі наймані працівники внески в ці фонди не сплачують. Однак в 80 – 90 – і роки в приватному секторі економіки особливо швидкими темпами росли програми з встановленими розмірами внесків. Ці пенсійні програми зазвичай фінансуються роботодавцями та найманими робітниками в рівних долях. При цьому кожен учасник такої програми має свій пенсійний рахунок в НПФ та має право вибору між різноманітними інвестиційними програмами, що пропонує йому керуюча компанія. Окрім участі в групових пенсійних програмах, кожен американець має змогу відкрити свій власний пенсійний рахунок в комерційному банку а також укласти договір з страховою компанією по страхуванню життя, що пропонує в якості страхових виплат різноманітні види ануїтетів.
Розглянемо пристрій та функціонування третього рівня пенсійного забезпечення (недержавних пенсійних фондів) в Канаді. Отже, індивідуальні пенсійні програми відкривають на додаток до двох державних програм. У Канаді такі програми називаються Registered Retirement Savings Plan (RRSP).
З 32-мільйонного населення Канади свої індивідуальні пенсійні програми мають близько 8 мільйонів чоловік. За індивідуальною пенсійною програмою дозволяється вносити до 18% від доходу за попередній рік, максимально до $15,500 (сума дозволеного внеску збільшена в 2004 році, у наступні роки планується збільшити цю цифру до $18,000). При цьому якщо роботодавець робить відрахування в другий рівень, то індивідуальний RRSP ліміт скорочується. Слід зазначити, що у разі, якщо протягом року людина вносить тільки частину максимальної суми у свій RRSP, то залишок цієї суми можна перенести на майбутній рік [55, c. 2].
Вносити кошти за індивідуальною програмою можна аж до досягнення 69 років. Після необхідно перевести всі накопичені засоби в так званий Registered Retirement Income Fund, з якого надалі одержувати пенсійні виплати, або придбати ануїтет. Ще одним варіантом є зняття всієї накопиченої суми відразу. Але, як буде видно далі, це найбільш економічно невигідний варіант.
Усі пенсійні виплати, що одержує людина по досягненню пенсійного віку, оподатковуються (виняток становить лише гарантована надбавка до доходу). Ставка податку залежить від величини доходу і коливається від нульової ставки до 46% (слід зазначити, що адміністративний устрій Канади такий, що в різних провінціях можуть бути також додаткові податки). Що стосується процентних ставок при знятті пенсійних накопичень, то вони такі: при знятті суми менш 5000 доларів - 10%, менш 15000 доларів -20%, суми, що перевищують 15000 доларів, оподатковуються за ставкою в 30%.
Станом на кінець 2003 року активи пенсійних фондів Канади склали 661 млрд. доларів США. Згідно з даними Асоціації пенсійних інвестицій Канади (РІАС) пенсійні фонди в 2004 році трохи поліпшили свої показники щодо попередніх декількох років. Приблизно 48% активів пенсійних фондів розміщені в цінних паперах, 44% - в облігації і 8% - в інші інструменти.
Слід зазначити, що кінець 2003 і початок 2004 року були переломними для пенсійних фондів - після декількох невдалих років, управляючі пенсійними активами змогли досягнути позитивних результатів.
Лише переглянувши свої портфелі і зменшивши в них частку американських цінних паперів, пенсійні фонди цього року змогли вийти на беззбитковий рівень і дещо збільшити свої активи. Падіння курсу долара на світових ринках з одночасним зміцненням канадського долара дещо знизили прибутковість тих пенсійних фондів, чиї активи розміщалися в доларових активах і американських цінних паперах.
За прогнозами компаній, що здійснюють управління активами, у наступні п'ять років прибутковість від розміщення активами передбачається бути такою:
- прибутковість від канадських цінних паперів - на рівні 8.2 %;
- незважаючи на втрати, понесені на американському фондовому ринку, прибутковість від американських цінних паперів очікується на рівні 8.9%, від інших іноземних цінних паперів - 8.8%, від цінних паперів, що не котируються на фондовій біржі - 11.7%;
- прибутковість від інвестування в нерухомість - 7.9%;
- хедж фонди - 8.7%.
Сьогодні пенсійні фонди Канади переживають не кращі свої часи. Основне питання, що перед ними зараз постає, це так званий коефіцієнт платоспроможності, іншими словами співвідношення майбутніх активів і зобов'язань по виплатах пенсій. У 2003 році цей коефіцієнт дорівнював 95%. На тлі низьких процентних ставок і млявого ринку - не дуже обнадійливий. Для порівняння, цей же показник у 2000 році, коли фінансові ринки були на зльоті, становив 112%.
Відповідно до дослідження, у Канаді понад 70 пенсійних фондів, чиї активи перевищують 1 мільярд доларів (у тому числі деякі фонди, пенсійні плани яких передбачають прибутковість, прив'язану до інфляції), при цьому в десяти з цих фондів коефіцієнт платоспроможності дорівнює 90%.
Також слід приділити увагу пенсійній реформі, що відбулась в 2002 році в Російські федерації. У Російській Федерації (РФ) з 2002 р. набрав чинності Закон “Про трудові пенсії”, який ввів у дію обов'язкову накопичувальну пенсійну систему. В РФ налічується 37 млн. пенсіонерів. Сплачують внески до обов'язкової пенсійної системи 61,7 млн. осіб за ставкою 28% від заробітку (частина єдиного соціального податку). Річний бюджет Пенсійного фонду РФ складає 783 млрд. руб. (25 млрд. 258 млн. євро), що становить 5,5% ВВП РФ [17, c. 200].