Трудова пенсія в РФ тепер складатиметься з трьох частин:
- базової частини трудової пенсії — мінімальна пенсійна виплата за рахунок коштів федерального бюджету, гарантована кожному громадянину;
- страхової частини трудової пенсії — пенсійна виплата із солідарної системи, що залежатиме від трудового внеску кожного працівника;
- накопичувальної частини трудової пенсії — пенсійна виплата
- з обов'язкової накопичувальної системи через недержавні пенсійні фонди (тариф відрахувань — 2 — 6% від фонду оплати праці).
Всі складові трудової пенсії забезпечуватимуть її виплату на рівні 32% від заробітку працівника. Крім трудових пенсій, громадяни РФ матимуть можливості отримувати пенсійні виплати від підприємств (роботодавців) у розмірі до 20% від заробітку (залежно від періоду, протягом якого роботодавець відраховуватиме кошти до пенсійного фонду на користь працівника) та формувати власні пенсійні накопичення, які орієнтовно становитимуть до 20% від заробітку працівника.
Пенсійне забезпечення буде доповнено обов'язковими професійними пенсійними системами шляхом додаткових обов'язкових відрахувань до недержавних пенсійних фондів на користь працівників, зайнятих у шкідливих або тяжких умовах праці. У майбутньому прогнозується, що 40-50% професійних пенсійних систем буде створено на базі недержавних пенсійних фондів. Це дозволить вирішити проблему пільгового пенсійного забезпечення.
РФ має розгалужену систему недержавних пенсійних фондів — їх 268. Акумульовані в них пенсійні резерви становлять 39 млрд. руб. (1 млрд. 250 млн. євро). Учасники цих фондів складають біля 5% від економічно активного населення країни. Середній розмір пенсії з недержавних пенсійних фондів перевищує 250 рублів (8 євро). Фонди, в яких знаходиться основна частина пенсійних резервів, належать монопольним утворенням та транснаціональним корпораціям — «Лукойлу», «ТНК», НПФ працівників електроенергетики, працівників залізничного транспорту тощо.
Отже можна зробити висновок, що стан розвитку недержавного пенсійного забезпечення є індикатором розвитку економіки в цілому. Говорячи про можливість запровадження іноземного досвіду функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні, слід відзначити, що це можливо лише за ретельно відбору таких особливостей, які б гармонійно поєднувалися з незначними проте вже існуючими вітчизняними напрацюваннями. Щоб створити ефективну систему функціонування недержавних пенсійних фондів, необхідно якнайбільш ефективно стимулювати розвиток різних пенсійних фондів (хоча основу повинні скласти корпоративні пенсійні фонди). Такого поєднання можна досягти шляхом впровадження роботодавцями для своїх працівників пенсійних програм зі встановленими розмірами внесків до корпоративних пенсійних фондів, що будуть розподілятися приблизно рівномірно між роботодавцем та працівником (на кшталт США). Наймані працівники, в свою чергу, матимуть можливість бути учасниками відкритих пенсійних фондів, таким чином формуючи для себе додаткові пенсії. Окрім того, не слід нівелювати роль страхового та банківського сектору в недержавному пенсійному забезпеченні. Як показує світовий досвід, ефективне поєднання діяльності у сфері НПЗ недержавних пенсійних фондів, страховиків, що займаються страхуванням життя, та банківських установ дає можливість особі найбільш оптимально у контексті своїх потреб та цілей сформулювати індивідуальний план додаткового пенсійного забезпечення.
Проте, на даний момент існують певні ускладнення щодо інвестування акумульованих коштів недержавним пенсійним фондом. Світовий досвід показує, що більшу структуру активів НПФ складають інвестиції в акції та корпоративні облігації. Так як на даному етапі розвитку економіки в Україні немає якісних акцій та корпоративних облігацій вітчизняних емітентів, а порядок інвестування в аналогічні цінні папери іноземних емітентів досить ускладнений, більшість інвестицій здійснюється в грошові кошти на депозитних рахунка в банках, що є низько прибутковими.
Розвиток недержавного пенсійного забезпечення є стратегічним для Української економіки. Це пояснюється тим, що активи недержавних пенсійних фондів можуть стати колосальним інвестиційним ресурсом для економіки країни. Перевага таких інвестиційних коштів полягає в тому, що вони є “довгими”, тобто можуть використовуватися протягом тривалого проміжку часу (до моменту досягнення їх власником пенсійного віку). Слід відзначити, що впровадження НПЗ в Україні пізніше ніж у більшості інших держав дає певну перевагу вітчизняній економіці, так як ми маємо можливість переймати вже напрацьовані новації в цій сфері у інших країн, та відбирати лише ті напрацювання, які добре показали себе на практиці. При цьому не слід забувати, що потрібно враховувати ментальність української економіки.