В умовах швидкої інтернаціоналізації і глобалізації економічних процесів валютний фактор стає одним з головних елементів світової економіки. Його роль давно вийшла за рамки обслуговування зовнішньоторговельних операцій і процеси, що відбуваються у валютній сфері, уже лише в малій частині залежать від стану міждержавного обміну, формуючись під дією великого числа економічних і політичних факторів - як міжнародного, так і чисто внутрішнього характеру.
Для відкритої економіки важливим макроекономічним показником є реальний ефективний валютний курс (РЕВК). Він містить інформацію не тільки про номінальний валютний курс, й про динаміку цін провідних торгових партнерів країни. Саме тому зміна РЕВК часто використовується як показник зміни зовнішньоекономічної конкурентоспроможності країни.
Незважаючи на досить розвинуту методологічну базу для розрахунку реального ефективного валютного курсу, в Україні бракує практичних досліджень щодо використання методологічного апарату. Проблеми, як правило, пов'язані з тим, що у зв'язку з обмежена кількість даних стає серйозною перешкодою практичному застосуванню застосувати теоретичних методів [15].
Номінальний валютний курс двох країн є відносною ціною їхніх валют. Оскільки Україна торгує та конкурує на міжнародних ринках з багатьма іноземними країнами, номінальний валютний курс має бути, як правило, багатостороннім, тобто ефективним, показником. Для розрахунку ефективного валютного курсу (ЕВК) необхідно визначити коло країн та встановити їхню відносну важливість.
Аналогічний підхід можна використати при розрахунку реального ефективного валютного курсу (РЕВК) для отримання загального показника співвідношення цін на товари і послуги в країні та у її торгових партнерів. У такому разі, окрім визначення кола країн та їхніх ваг, слід також вирішити, які індекси цін використовувати.
Україна має важливі торговельні стосунки з багатьма країнами світу. Відповідно, динаміка ефективного валютного курсу гривні має вимірюватися з урахуванням стану багатьох валют і спроможностей торгових партнерів світу. Водночас ми маємо обмежену можливість вчасно або регулярно отримувати дані про індекси цін для деяких з цих країн. Незважаючи на те, що дані про валютні курси більшості країн з'являються наступного дня, для окремих із них Національний банк України безпосередньо не встановлює прямих квотувань курсів, а послуговується крос-курсами. З метою збільшення ефективності процесу збирання та обробки даних ми розглянемо дві групи торгових партнерів України: вузьку групу з 10 країн та широку групу з 36 країн.
За критерій відбору країн до цих двох груп було взято їхню частку у зовнішньоторговому товарообігу України. Вузька група охоплює країни, з якими Україна має міцні торговельні зв'язки (64,7% товарообігу в 2003-2005 рр. роках), щодо яких з офіційних джерел можна щомісячно отримувати інформацію принаймні про два індекси цін, стосовно яких наявна щоденна інформація про валютні курси.
На широку групу країн в 2003-2005 рр. роках припадало 85,9% зовнішньоторгового товарообігу України.
Що ж стосується двосторонньої торгівлі товарами, то Росія, якій належить 40% у двосторонньому торговому товарообігу, поки що залишається головним партнером України. Німеччина посідає друге місце (6,2%). Наступні місця займають Білорусь (3,7%), Італія (3,3%), Сполучені Штати (3,2%), Польща (3,2%) і Туреччина (2,7%). У регіональному співвідношенні частка країн колишнього Радянського Союзу, за винятком Росії, становить 6,1%, країн Європи (включаючи Німеччину) - 31,3%, Азії - 3%, Америки - 3,6%. Частка промислових країн складає 20,7% зовнішньоторгового товарообігу України [15].
На жаль, у зв'язку з обмеженою кількістю даних, ми змушені виключити Білорусь із вузької групи країн, а Китай - з широкої групи, незважаючи на значні обсяги торгівлі України з цими країнами. Справа у тому, що протягом усього періоду по Білорусі немає надійної інформації щодо індексу цін виробників та валютного курсу, а для Китаю на базі наявних даних ми не можемо розрахувати індекс цін. За наявною у нас інформацією, в Китаї дані щодо зміни цін у порівнянні з попереднім місяцем не публікуються.
Іншим важливим питанням є вибір внутрішніх та зовнішніх індексів цін. У літературі пропонуються використання різних індексів цін, наприклад експортних та імпортних цін, споживчих цін, оптових цін, дефляторів ВВП та витрат на робочу силу на одиницю продукції. РЕВК, що ґрунтується на експортних цінах, може слугувати корисним показником зовнішньої конкурентоспроможності країни. Його недоліком є існування потенційної проблеми зміщення вибірки: індекси експортних цін включають тільки товари, торгівля якими здійснюється за діючим валютним курсом, і не включають товари, торгівля якими могла би потенційно здійснюватися за сприятливішим валютним курсом. Таким чином, індекси експортних цін самі є функцією валютного курсу. На інших індексах цін також позначаються зміщення вибірки, що зменшуються при включенні до індексів неходових товарів. Крім того, експортна ціна, розрахована на базі РЕВК, скоріш за все занижуватиме показник зміни конкурентоспроможності. Така ситуація можлива при орієнтації експортерів на ціни ринку, на який вони постачають свою продукцію. Таким чином, покупці не відчувають впливу короткострокових коливань номінального валютного курсу на ціни, оскільки при цьому продавці, прагнучи втриматися на ринку, змінюють норму свого прибутку (це визначається у вітчизняній валюті).
РЕВК, що ґрунтується на агрегованих дефляторах цін, таких як індекс споживчих цін (ІСЦ), є більш об'ємним. Оскільки індекс РЕВК розрахований на основі ІСЦ і відображає відносні ціни на ходові та неходові товари як в межах країни, так і за кордоном, зміна цього індексу відображатиме зміну конкурентноздатності ходових товарів на ринку та, відповідно, стимули до перерозподілу ресурсів між секторами виробництва ходових та неходових товарів. Цей індекс, однак, відображає також непрямі податки та, що є більш важливим, - ціну на імпортні товари. Іншими індексами (крім індексу споживчих цін), що використовуються при розрахунку РЕВК можуть бути, наприклад, дефлятори ВВП, дефлятори доданої вартості та оптові ціни. На жаль, дані про останні два показники часто надходять із значним запізненням та, крім цього, останній показник не піддається коректному порівнянню у міжнародному масштабі [15, 12].
Індекси РЕВК іноді виражаються у відносних показниках витрат на робочу силу на одиницю виробленої продукції (як правило, у сфері промислового виробництва). Завдяки такому підходу уможливлюється порівняння відносної прибутковості "непов'язаних з працею" факторів у виробництві промислових товарів, усередині країни та за кордоном. Неявним припущенням в даному випадку є те, що реальний валютний курс урівноважує окупність цих факторів у міжнародному масштабі. Визначений у такий спосіб індекс РЕВК відображає стимули до перерозподілу непов'язаних з працею факторів як на міжнародному, так і на національному рівні. Перевага розрахунку індексу РЕВК на засадах фактора витрат на робочу силу на одиницю виробленої продукції полягає в тому, що він не бере до уваги тимчасові коливання норм прибутку, а отже, ефективніше відображає конкурентоспроможність, порівняно з РЕВК, що розрахований на основі ІСЦ, дефляторів ВВП, а також експортних, імпортних та оптових цін
З 1997 р. НБУ започаткував широке коло адміністративних заходів для контролю над валютним ринком. Як було оголошено, адміністративні заходи було запроваджено лише тимчасово, хоча і не було жодних уточнень щодо конкретного строку їх дії.
Політика НБУ дала змогу витримати спекулятивний тиск на гривню і утримувати її в межах коридору. Девальваційні очікування були надзвичайно стримані, що сприяло уникненню високої інфляції. Банківський сектор зміг задовольнити усі вимоги про зняття депозитів, а оскільки не було проблем із ліквідністю, то були відсутні і випадки банкрутства. Отже, було досягнуто запланованих цілей валютної політики. Завдання дерегуляції валютного ринку полягає у розробці плану щодо конкретного терміну і послідовності запровадження заходів з дерегуляції[12].
За наявності широкого спектру адміністративних заходів, ринок іноземної валюти перебуває під контролем. Проте небезпечною рисою зазначених заходів є те, що вони стають дедалі менш ефективними. У відповідь на втрату ефективності НБУ та уряд запроваджують додаткові заходи. Внаслідок цього валютний ринок стає надто зарегульований, а отже, і надзвичайно деформованим (згідно з деякими оцінками, рівень контролю на ринку іноземної валюти на сьогодні можна порівняти із ситуацією на цьому ринку наприкінці 1993 року). Учасники валютного ринку намагаються розробити шляхи та методи уникнення контролю і пристосування до нового середовища. Цілком природним є використання ними не лише легальних, а й протизаконних рішень цієї проблеми. Всі адміністративні заходи можна поділити на дві групи: офіційні та неофіційні (надання чиновникам різних державних установ повноважень для прийняття свавільних рішень). Наслідком цього є непрозорість економічного середовища для осіб, які займаються операціями з іноземною валютою.