2.1. Об’єкти та суб’єкти лізингу
Звернувшись до Закону України “Про лізинг” я наведу визначення об’єкта та суб’єкта договору.
Так об'єктом лізингу (як зазначено в статті 2 закону) може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікації тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду). У цій статті також передбачена можливість передачі у лізинг майна, яке є в державній власності, але воно може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном. Порядок передачі встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Закон при наданні переліку майна, що не може бути об’єктом лізингу посилається на Закон України “Про оренду державного та комунального майна”.
Отже, об’єктом лізингу не можуть бути:
- цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць).
- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);
- майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації);
- земельні ділянки та природні об'єкти.
Але об’єктом лізингу може бути окреме індивідуально визначене майно, що перебуває у власності державних підприємств.
Цілком логічним продовженням було б визначити сторони договору, хто згідно з законом визнається суб’єктами лізингу.
Так у статті 3 вказано, що суб’єктами лізингу можуть бути:
- лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;
- лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;
- продавець лізингового майна (далі - продавець) - суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.
Відносини між суб'єктами лізингу регулюються Законом України “Про лізинг”, нормативно-правовими актами України та укладеними відповідно до них договорами лізингу, крім відносин, урегульованих нормативно-правовими актами про оренду та приватизацію державного майна.
В статті 1 Закону України “Про лізинг” вказано, що залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, лізинг може бути двох видів - фінансовий та оперативний. Також залежно від форми здійснення у законі вказано, що лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
І так, як закон визначає кожен із вищевказаних видів та форм лізингу? Для цього варто звернутись до статті четвертої закону, в якій вказано, що:
1) фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.
2) оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.
1) Зворотний лізинг - це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг;
2) Пайовий лізинг - це здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна;
3) Міжнародний лізинг - це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг здійснюється відповідно до цього Закону, законодавства України, міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, та договорів, укладених суб'єктами лізингу.
Щодо поняття договору лізингу в законодавстві існує певна невизначеність. А саме, як вже зазначалась, у Законі України “Про лізинг” ототожнені поняття “лізинг” та “договір лізингу”. В статті четвертій, визначаючи поняття фінансового лізингу та оперативного лізингу вказує, що лізинг – це догові лізингу. Таке твердження, як вважають провідні науковці, є не зовсім коректним, оскільки лізинг – це вид підприємницької діяльності, а договір лізингу є ні чим іншим, як правовою формою його опосередкування.[3]
Які ж вимоги законом поставлені до договору лізингу? Перш за все варто згадати, що згідно законодавства, договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Обов’язковою для договору лізингу є письмова форма укладення. Не вважається правомірним договір, що не відповідає вимогам законодавства України.
Закон також встановлює істотні умови договору, тобто умови, без яких останній не може бути укладеним, а якщо і був укладеним – визнається таким, що не відповідає чинному законодавстві.
Істотними умовами договору лізингу є:
1. найменування сторін;
2. об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;
3. строк, на який укладається договір лізингу;
4. розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;
5. умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України;
6. умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;
7. умови страхування об'єкта лізингу;
8. умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;
9. умови реєстрації об'єкта лізингу;
10. умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору;
11. умови дострокового розірвання договору лізингу;
12. умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;
13. відповідальність сторін;
14. дата і місце укладення договору.
Також за згодою сторін у договорі лізингу можуть бути передбачені й інші умови. Сторонами також визначаються Строки договору лізингу визначаються за домовленістю сторін відповідно до вимог цього Закону.
2.4. Права та обов’язки сторін
Значною мірою права та обов’язки сторін залежать від прав власності на об’єкт договору. Як і в договорі оренди, об’єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця. В законі передбачена можливість переходу права власності на об’єкт лізингу від лізингодавця до іншої особи, в такому разі договір лізингу зберігає чинність щодо нового власника.
Дещо особливим є договір фінансового лізингу. У ньому може передбачатись право викупу об'єкта лізингу лізингоодержувачем після закінчення або до закінчення строку договору, але не раніше строку, протягом якого амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору лізингу. В такому разі право власності на об'єкт фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об'єкта лізингу відповідно до умов договору лізингу та законодавства України.
Як відомо в відносинах, що виникають з договору лізингу, як і в орендних, досить важливим є право користування. За договором лізингу право користування об'єктом лізингу належить лізингоодержувачу тільки на умовах, визначених договором лізингу. Тобто майно, що є об’єктом лізингу, передається лізингоодержувачу в цільове використання.
Законодавець також передбачив можливість банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна. В такому випадку об'єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і підлягає поверненню лізингодавцю, який може розпоряджатися ним на власний розсуд.
У законі наведено перелік прав та обов’язків як лізингодавця, так і лізингоодержувача
Так лізингодавець має право:
1) здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та цілеспрямованим використанням об'єкта лізингу лізингоодержувачем згідно з умовами договору лізингу, вимогами та інструкціями продавця щодо експлуатації об'єкта лізингу, а також відповідно до законодавства України;
2) вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків;
3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.
Усі перераховані права ґрунтуються на тому, що право власності на об’єкт лізингу залишається за лізингодавцем. Передаючи у використання майно лізингодавець має певні обов’язки, які закріплені в статті 11 Закону України “Про лізинг”.