З наведених даних видно, що найбільшу питому вагу у зведеному бюджеті України займають соціальні видатки (на соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальну сферу): у 1992 р. — 45,6 %, у 1993 р. — 57,6, у 1994 р. — 39,1, у 1995 р. — 49,6, у 1996 р. — 49,0, у 1997 р. – 49,6, у 1998 р. – 45,0, у 1999 р. — 49,6, у 2000 р. — 45,7, у 2001 р. — 49,6, у 2002 р. — 55,7 %.
Лише в 1994 р. видатки на економічну діяльність переважали 40.6%. У складі видатків Державного бюджету, навпаки, головну роль до 1999 р. (крім 1993 р.) відігравали видатки на економічну діяльність. Починаючи з 1999 р. переважають соціальні видатки (відповідно 33,3 % проти 23,2 %).
У цілому видатки, пов'язані з економічною (народне господарство і наука) та соціальною (соціальний захист і соціальна сфера) функціями держави, є доміную-чими. У 1992р. у зведеному бюджеті вони досягали 87,9%, а в Державному — 82,4%, у 1993р. відповідно—85,1 і 80,0%, у 1994р.— 80,8 і 74,3%, у 1995р.— 70,0 і 47,6%, у 1996 р. — 72,1 і 51,6%, у 1997р. — 68,1 і 47,9%, у 1998р. — 71,3 і 49,9%, у 1999 р. — 73,8 і 58,1%, у 2000р. — 67,0 і 53,6%, у 2001р. — 67,9 і 51,3%, у 2002р. — 70.7 і 56,6 %. Водночас характерною ознакою динаміки структури видатків на економічну діяльність є зниження їх питомої ваги як у зведеному, так і в Державному бюджеті.
Таким чином, як свідчать наведені вище дані, нині бюджету України притаманна досить чітко виражена соціальна спрямованість. Однак це не забезпечує достатнього рівня соціальних послуг. Реальна фінансова забезпеченість соціального захисту і соціально-культурних установ та закладів в останні роки суттєво знизилась. Причина відома — тривалий процес зниження обсягу виробництва призвів до такого низького обсягу ВВП, що його просто не вистачає, і ніякий перерозподіл у бюджеті між напрямами видатків не в змозі вирішити окремі проблеми.
При виборі об'єктів бюджетного інвестування враховується здатність виробників випускати експортоспроможну та імпортозамінну продукцію, а також вироби особ-ливої соціальної значущості(лікувальні препарати, продукти харчування, інші товари першої необхідності), знаходити і розширювати ринки збуту своєї продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках і відповідно нарощувати обсяги її реалізації. Враховуються також можливості для пожвавлення виробництва в суміжних галузях і вирішення питань енергозбереження та використання альтернативних джереленерго постачання. В умовах обмеженості фінансових ресурсів держава не має можли-вості виділяти бюджетні кошти на підтримку неефективних підприємств, які, власне, є банкрутами. Тому особливої ваги набуває питання перепрофілювання, а в окремих випадках і закриття неефективних виробничих структур.
У цілому система видатків бюджету повинна забезпечувати надійне функціонування держави і сприяти економічному зростанню, що досягається за рахунок раціональної структури видатків.
Розділ 3. Шляхи збалансування державного бюджету.
“Единим хорошим бюджетом є збалансований бюджет”
Адам Сміт, 1776 р.
“Хорошим правилом є те, що бюджет ніколи не повинен бути збалансованим - крім моменту, копи надлишок, що стримує інфляцію, змінюється на дефіцит, щоб боротися зі спадом”.
Воррен Сміт, 1955 р.
3.1. Стан бюджету.
Стан бюджету як фінансового плану держави може визначатися трьома показниками:
— рівновагою доходів і видатків бюджету;
— бюджетним профіцитом — перевищенням доходів над видатками бюджету;
— бюджетним дефіцитом — перевищенням видатків надпостійними доходами.
Рівновага доходів і видатків бюджетує його найбільш доцільним і обґрунтованим станом. Вона означає, що всі видатки бюджету мають відповідні джерела фінансування. З позицій фінансового забезпечення реалізації функцій держави немає потреби, з одного боку, формувати зайві доходи, а з іншого — передбачати у своєму плані видатки без гарантованих надходжень для їх фінансування. Досягнення врівноваженості бюджету є головним завданням бюджетного планування. Враховуючи розгалужений склад видатків бюджету та різноманітність джерел формування доходів, а головне — систему фінансових інтересів у суспільстві стосовно бюджету, коли кожний суб'єкт заінтересований отримати якомога більше асигнувань і сплатити якнайменше податків та платежів, можна відзначити, що практична реалізація цього завдання є дуже складною.
З позицій адміністративного управління фінансами проблеми, начебто, немає. Залежно від конкретної ситуації можна або збільшити податки, або скоротити видатки. З позиції ж оптимізації бюджету та його ролі в суспільстві цього досягти дуже важко, адже будь-яке скорочення видатків чи збільшення рівня оподаткування веде до певних наслідків, які необхідно виявити та проаналізувати. Завдання врівноваженості бюджету зачіпає інтереси численних суб'єктів фінансових відносин, потребує врахування багатьох чинників і обмежень, а тому практично не піддається математичному моделюванню
Бюджетний профіцит є специфічним явищем. По-перше, як уже зазначалося, це досить відносний показник, адже завжди можна знайти певні напрями використання коштів. «Зайвих» грошей взагалі не буває. Так, згідно з Бюджетним кодексом України профіцит має затверджуватись виключно з метою погашення основної суми боргу. Але якщо погашення цього боргу включити у видатки бюджету (а саме до них вони і мають відноситися), то ніякого профіциту в бюджеті не буде. По-друге, слід відрізняти бюджетний профіцит від надлишку коштів, який підлягає вилученню до бюджету вищого рівня і характеризує міжбюджетні відносини (див. розділ 3). У будь-якому випадку бюджетний профіцит не може розглядатись як позитивний результат фінансової діяльності держави, ідентичний прибутку суб'єктів підприємництва. Підкреслюємо ще раз, державі зайві кошти не потрібні.
Бюджетний дефіцит[1]є найбільш складним і водночас досить поширеним явищем. Це — перевищення видатків над постійними доходами бюджету, якими є податки й обов'язкові платежі, що згідно з бюджетною класифікацією віднесені до доходів бюджету. Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету, оскільки при його складанні і затвердженні встановлюються відповідні джерела фінансування. Отже, необхідно чітко розрізняти бюджетний дефіцит і незбалансованість бюджету у зв'язку з невизначеністю у джерелах покриття дефіциту. Відсутність чіткої політики стосовно бюджетного дефіциту і визначення джерел його покриття характеризує стан бюджету, який умовно можна назвати бюджетною пустотою, чи дірою. Тобто в бюджет включається певна сума видатків, що не мають відповідного забезпечення. Таке явище загалом неприпустиме. Однак в Україні на початку 90-х років воно мало місце. Затверджувався неврівноважений бюджет, що значно ускладнювало його виконання. Адже при незабезпеченому перевищенні видатків над доходами неясно, які видатки треба фінансувати, а які не треба. З іншого боку, виходячи із законодавчого характеру бюджету необхідно фінансувати всі затверджені видатки, але за рахунок чого?
Бюджетний дефіцит має різні прояви і причини. Його не можна оцінювати однозначно, оскільки завжди необхідно враховувати всі його чинники.
3.2. Характеристика бюджетного дефіциту.
Дефіцит класифікують за такими ознаками:
—формою прояву;
—причинами виникнення;
—спрямуванням коштів.
За формою проявурозрізняють відкритий і прихований дефіцит. Відкритий дефіцит — це офіційно зафіксований стан бюджету під час його затвердження у відповідному документі: Законі про Державний бюджет чи в рішенні місцевих органів влади. Прихований дефіцит офіційно не визнається. Існує кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту. По-перше, це завищення планових показників доходів. По суті, воно означає фальсифікацію основного фінансового плану держави, яка все одно виявиться при виконанні бюджету. Така фальсифікація може бути як свідомою — для реалізації певних політичних, економічних чи фінансових цілей, так і наслідком невисокого рівня планування доходів, бажанням сприймати неможливе за реальність. Виходячи з рівня виконання плану доходів в Україні в останні роки, можна стверджувати, що певні елементи прихованого дефіциту шляхом завищення планових завдань мали місце. По-друге, завищення доходів може мати напівприхований характер. В Україні, наприклад, у деякі бюджетні роки до складу дохідної частини бюджету входила стаття «Доходи, що мають бути мобілізовані в процесі виконання бюджету». Виходячи з вимоги достовірності бюджетного планування затверджений бюджет має містити тільки реальні доходи. Тому, з одного боку, якщо це саме такі реальні доходи, то їх необхідно було чітко визначити і зарахувати до бюджету в конкретних формах. Якщо це малоймовірні або взагалі тільки бажані доходи, то їх неможливо включати до бюджету. Фактично це було нереальне завищення доходів бюджету з метою фіктивного його збалансування. По-третє, можливий варіант напівприхованого-напіввідкритого дефіциту, коли в затвердженому бюджеті дефіцит не виділяється, однак до складу доходів включаються такі надходження, які є джерелами його фінансування.
Прихований бюджетний дефіцит — вкрай небажане явище, особливо його перша форма — завищення планових показників доходів. Адже при виконанні бюджету цих надходжень все одно не буде. Однак під них заплановані певні видатки. Згорнути ж окремі програми і скоротити видатки вже в процесі виконання бюджету значно складніше, ніж відмовитись від них з самого початку. Такий підхід відбиває бажання органів влади й управління давати обіцянки, які не можуть бути виконані, тобто штучно підвищувати свій імідж. Стосовно другої і третьої форм прихованого дефіциту можна відзначити, що вони нагадують гру в піжмурки, спробу приховати очевидне.
За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий. Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком економічної і фінансової кризи. Слід також зазначити, що він пов'язаний із бажанням чи необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх є в наявності. Адже завжди можна скоротити видатки до наявних доходів, або, підвищивши рівень оподаткування, збільшити доходи і цим вирішити проблему. Однак у дійсності все набагато складніше. Наприклад, в Україні скорочення видатків бюджету практично неможливе. За умов існуючих пропорцій розподілу ВВП і низького рівня індивідуальних доходів населення зменшити видатки на соціальну сферу та інші цілі просто нереально. Тобто практично це можна зробити, але до чого таке рішення приведе? Аналогічно немає можливості підвищити рівень оподаткування — він і так надто високий.